Постанова Одеський апеляційний суд № 496/1801/14-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5182/23 Справа № 496/1801/14-ц Головуючий у першій інстанції Буран В. М. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни та представника Акціонерного товариства «УкрСиббанк» Гладиш Ярослави Миколаївни на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2022 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2014 року представник ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені. Позов мотивований тим, що 06.03.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке з 21.12.2009 року змінило назву на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11310756000, згідно умов якого банк надав їй кредитні кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язалась повернути кредитні кошти у повному обсязі не пізніше 06.03.2018 року згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13.90% річних. Погашення нарахованих процентів згідно з п.1.3.4 кредитного договору відбувається з 01 по 10 число включно кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти. Також, серед іншого, сторони домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк, банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки визначеної за користування кредитом. З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 06.03.2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 185935, за яким поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за порушення виконання зобов`язань по кредитному договору. Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі. Але відповідачі умови кредитного договору не виконували, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 25.02.2014 року складала 14 437,84 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становило 130 484,88 гривень, з яких: кредитна заборгованість 11 649,79 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становило 105 287,31 гривень; заборгованість по процентам 2 297,37 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становило 20 762,94 гривень; пеня за прострочення сплати процентів 169,01 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становило 1 527,46 гривень; прострочення сплати кредиту 321,67 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становило 2907,17 гривень. Посилаючись, що відповідачі не виконують своїх зобов`язань за кредитним договором, представник позивача звернувся до суду з даним позовом з вимогою про солідарне стягнення з них вказаної заборгованості. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2014 року позовні вимоги банку задоволено повністю. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2020 року задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_1 та скасовано заочне рішення суду, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні в підготовчому судовому засіданні. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2022 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитом за Договором про надання споживчого кредиту 11310756000 від 06 березня 2008 року в розмірі 13 947,16 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року складає 126 050,25 грн., та складається з: - 11 649,79 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становить 105 287,31 грн. - кредитна заборгованість; - 2 297,37 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становить 20 762,94 грн. - заборгованість по процентам. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у сумі 1260,50 грн. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Попова Олена Анатоліївна та представник Акціонерного товариства «УкрСиббанк» Гладиш Ярослава Миколаївна подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просили: -представник ОСОБА_1 адвокат Попова Олена Анатоліївна просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2022 року в частині задоволених вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову в повному обсязі у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» до Левенець Алли Анатоліївни; -представник Акціонерного товариства «УкрСиббанк» просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог банку повністю. У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19). У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Як вбачається з матеріалів справи позивач АТ «УкрСиббанк» у поданій ним до Одеського апеляційного суду апеляційній скарзі в якості засобу комунікації зазначив адресу електронної пошти. Як вбачається з довідки про доставку електронного листа з датою судового засідання на 05.12.2023 року на 14-30 г. доставлено до електронної скриньки 11.07.2023 року о 13-35-39 г. Відповідно до судових повісток-повідомлень, направлених за адресами проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вони повернулися до апеляційного суду з відмітками про відсутність адресатів за вказаними у повідомленнях адресами. Крім того на адресу електронної пошти представника ОСОБА_1 адвоката Попової О.А. доставлено судову кореспонденцію з датою судового засідання 05.12.2023 року на 14-30 г. 11.07.2023 року о 13-35-40 г. 28.11.2023 року від представника ОСОБА_1 адвоката Попової О.А. надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги з доданням ордеру на представництво інтересів ОСОБА_1 в Одеському апеляційному суді. Також 28.11.2023 року до Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Попової О.А. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з відпусткою адвоката. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, позивач АТ «УкрСиббанк», відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 05.12.2023 року на 14-30 г. не з`явились, про причини неявки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали. Заява про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням у відпустці за кордоном, яка подана представником ОСОБА_1 адвокатом Поповою О.А. не може бути визнана поважною причиною неявки в судове засідання і, як слідство, підставою для відкладення розгляду справи, оскільки адвокат Попова О.А. була повідомлена про судове засідання на 05.12.2023 року на 14-30 г. заздалегідь, а саме 11.07.2023 року і могла планувати відпустку таким чином, щоб мати можливість здійснювати представництво або безпосередньою явкою у судове засідання або через відеоконференцзв`язок за допомогою власних технічних засобів (в тому числі і перебуваючи за кордоном). Одночасно із заявою про відкладення судового засідання адвокат Попова О.А. подала до апеляційного суду письмові пояснення на апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк», які додані судом до справи. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки поважність причин відсутності сторін в судовому засіданні 05.12.2023 року о 14-30 г. судом апеляційної інстанції не встановлена, кожен з апелянтів реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в їхніх апеляційних скаргах, письмових поясненнях на апеляційну скаргу, і наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням їх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позов частково, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитом за Договором про надання споживчого кредиту 11310756000 від 06 березня 2008 року в розмірі 13 947,16 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року складає 126 050,25 грн., та складається з: - 11 649,79 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становить 105 287,31 грн. - кредитна заборгованість; - 2 297,37 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становить 20 762,94 грн. - заборгованість по процентам, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності цих вимог і вважав не пропущеним строк позовної давності. Відмовляючи у решті вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів та за прострочення сплати кредиту, а також відмовляючи у вимогах до поручителя ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що: - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах у сумі 169,01 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.02.2014 року становить 1527,46 грн. повинна вираховуватись з останнього платежу по зазначених платежах, а саме з 22.08.2013 року, внаслідок чого на час звернення позову минув спеціальний строк звернення до суду передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України, який становить 1 рік; - ОСОБА_2 поручався за виконання позичальником лише основного договору про надання споживчого кредиту, у тому числі, за сплату позичальником комісії у вказаному в договорі про надання споживчого кредиту розмірі, і не поручався за виконання умов додаткової угоди від 06.03.2008 року № 1, в тому числі, на можливу сплату будь-яких інших комісій Левенець своєї згоди не давав; - додатковою угодою від 06.03.2008 року № 1 між банком та позичальником без участі поручителя, змінено забезпечене порукою зобов`язання шляхом підвищення розміру процентів за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2 без його згоди на таке збільшення. Колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Згідно зі статтею 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами. Суд вірно зазначив, що факт видачі кредиту підтверджений меморіальним ордером 0603189501 від 06.03.2008 року, копія якого долучена до справи. Також факт отримання кредиту підтверджується тим, що протягом тривалого часу (майже 5 років) позичальниця ОСОБА_1 здійснювала повернення кредитних коштів та сплату процентів за користування кредитом, а також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передала зі згоди свого чоловіка (він же поручитель) належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру в іпотеку Банку. Крім того, зі змісту п. 1.1. Договору про надання споживчого кредиту 11310756000 від 06 березня 2008 року вбачається, що Сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту зазначається в договорі лише в разі надання Банком кредиту в іноземній валюті. Тим же п. 1.1 Договору зазначено, що сума кредиту становить 20 000 доларів США, що становить еквівалент 101 000 грн. Таким чином факт видачі Банком на користь ОСОБА_1 кредиту в розмірі 20 000 доларів США є доведеним. Доводи апеляційної скарги щодо не доведення факту видачі кредиту в іноземній валюті є аналогічними доводам, які наведені у запереченнях поданих в інтересах ОСОБА_1 до суду першої інстанції і яким судом було надано достатньо мотивоване обґрунтування і яке апелянтом не спростовано у встановленому порядку поданням належних доказів. Як вбачається з п. 1.4. кредитного договору цільове призначення (мета) кредиту кредит надається Позичальнику для його особистих потреб, а саме: споживчі цілі. Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 надав згоду своїй дружині ОСОБА_1 на отримання кредиту в сумі 20 000 доларів США та на передачу в іпотеку Банку квартири АДРЕСА_1 , яка придбана ними в період шлюбу (т. 2 а. с. 85). Отже отриманий ОСОБА_1 зі згоди свого чоловіка ОСОБА_2 кредит, по суті є споживчим. Крім того ОСОБА_2 також виступив поручителем за повноту та своєчасність виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором споживчого кредиту 11310756000 від 06 березня 2008 року. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору, так і умовами основного (кредитного) договору. Заперечуючи проти позову, поручитель ОСОБА_2 у письмових поясненнях до суду першої інстанції посилався на те, що укладення додаткової угоди № 1 призвело до збільшення обсягу його відповідальності (ч.1 ст. 559 ЦК України), тому просив у задоволенні позову про солідарне стягнення з нього заборгованості за кредитним договором відмовити. Також ОСОБА_2 вважав, що порука припинилась і в силу ч.4 ст. 559 ЦК України у редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин між сторонами. Суд першої інстанції, як вже зазначалось, набув висновку про припинення поруки виходячи з підстав ч.1 ст. 559 ЦК (збільшення відповідальності поручителя без його згоди на це). Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК Українипорука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. Отже на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Укладаючи кредитний договір, ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 передбачили порядок зміни процентної ставки (розділ 5 кредитного договору). Так, у пунктах 5.1, 5.2 кредитного договору сторони встановили, що процентна ставка може бути змінена в порядку і на умовах, визначених договором, і надали право банку змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі: а) порушення позичальником кредитної дисципліни, зокрема, неналежного виконання умов договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором; та/або б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни (зокрема, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов`язань позичальника за цим договором); та/або в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці Національного банку України; та/або підвищення ставки на 3 відсоткових пункта за бланковими кредитами «овернайт» Національного банку України з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки. У пункті 5.3 кредитного договору сторони погодили, що банк має право у випадках настання обставин: - передбачених підпунктами «а» (за винятком випадку порушення позичальником умов договору щодо своєчасної сплати кредитних коштів), «б» пункту 5.2 договору, процентну ставку за користування кредитними коштами автоматично нараховувати в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно п. 1.3.1 договору; - передбачених підпунктом «в» пункту 5.2 договору, процентну ставку за договором збільшувати не більше ніж на 10% для кредитів у національній валюті та не більше ніж 5% для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно з п. 1.3.1 договору. 06 березня 2008 року ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 уклали додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11310656000, якою сторони: додали до договору Додаток №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» та Додаток №3 «Тарифи»; виклали п. 1.3.5 договору в наступній редакції: «Позичальник згідно умов договору сплачує банку комісію на умовах, зазначених у цьому договорі»; доповнили п. 3.4 договору п. 3.4.6 наступного змісту: «Сплачувати платежі на користь третіх осіб в порядку та на умовах, визначених законодавством України, зокрема Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в частині оплати нотаріальних дій, Законом України «Про страхування» в частині оплати страхових платежів при укладенні угод страхування, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в частині оплати послуг суб`єктів оціночної діяльності, Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» в частині сплати державного мита тощо»; доповнили п. 5.2 абзацом наступного змісту: «У випадках настання обставин: - передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2 договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно п. 1.3.1 договору; - передбачених підпунктом «в» пункту 5.2 договору процентна ставка за договором збільшується не більше ніж на 10% для кредитів у національній валюті та не більше ніж 5% для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно п 1.3.1 договору; - передбачених підпунктом «г» пункту 5.2 договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування»; доповнили п. 7.2 новим абзацом у наступній редакції: «на дату укладення договору є клієнтом банку і ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню». З наведеного вбачається, що умови додаткової угоди фактично лише конкретизували умови основного договору. При цьому додатковий абзац п. 5.2, на який відповідачі (зокрема поручитель у письмових поясненнях наданих до суду першої інстанції) посилалися, як на обтяжливі умови, повністю дублює умови, що вже викладені в п. 5.3 кредитного договору. Додаткова угода не містить нових умов щодо підвищення розміру процентів і щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, отже, ці зміни не призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що є підставою для припинення поруки. Жодних нових чи інших комісій ніж ті, які передбачені договором про надання споживчого кредиту 11310756000 від 06 березня 2008 року, додаткова угода № 1 від 06.03.2008 року не містить. Не врахувавши вказаних обставин і норм чинного законодавства, суд першої інстанції помилково виходив з того, що порука ОСОБА_2 припинена у повному обсязі з підстави ч.1 ст. 559 ЦК України у редакції діючий на час виникнення спірних правовідносин між сторонами. Колегія суддів при цьому враховує наступне. Частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України). Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Врегульовуючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної правової норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-623цс17. Умовами договору про надання споживчого кредиту № 11310756000 від 06 березня 2008 року передбачено повернення кредиту та сплата процентів за користування кредиту щомісячними платежами згідно з графіком, який є додатком до договору кредиту та його невід`ємною частиною. Згідно з договором поруки від 06.03.2008 року, укладеному між Банком та поручителем, не встановлено строку, після якого порука припиняється. Враховуючи наведене, суд доходить висновку про те, що умова пункту 3.1 договору поруки про дію поруки до повного виконання Боргових зобов`язань за Кредитним договором, не може розглядатися як установлений строк дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України. Тому в даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки за спливом встановленого законом часу. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Разом із цим, встановлені частиною четвертою статті 559 ЦК України строки, після закінчення яких порука припиняється, не відносяться до позовної давності. Згідно з випискою руху кредитних коштів та згідно з розрахунком заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами вбачається, що останній платіж з повернення тіла кредиту здійснений 12.05.2012 року (167,11 доларів США), а за процентами за користування кредитними коштами 22.08.2013 року (250 доларів США). До суду з позовом Банк звернувся 30.04.2014 року. Враховуючи наведене відповідальність поручителя обмежується щомісячними платежами за останні 6 місяців, що передували зверненню кредитора до суду. При цьому колегія суддів звертає увагу на наступні обставини. Як встановлено, кредитний договір № 11310756000 від 06 березня 2008 року є споживчим. Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Аналізуючи положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки наданий позичальнику кредит є споживчим, то обов`язковою умовою стягнення заборгованості за кредитним договором, строк виплати якого не настав, з урахуванням вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, є сплив 60 календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів. Одночасно суд апеляційної інстанції враховує і наступне. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року. Частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Будь-яких доказів фактичної реалізації кредитором свого права про пред`явлення до позичальника та/або поручителя вимоги про повернення кредиту до настання строку передбаченого кредитним договором з урахуванням укладеної сторонами додаткової угоди не надано і позивачі звертаючись 30 квітня 2014 року до суду з позовом про припинення поруки та розірвання договору іпотеки, зазначили про те, що Кредитор незважаючи на тривале невиконання позичальником зобов`язання з повернення кредиту відповідно до погодженого графіку та несплату ним процентів за користування кредитом у повному обсязі та наявності заборгованості, не звертався до них з відповідною вимогою. Тобто строк виконання зобов`язання за кредитним договором № 11310756000 від 06 березня 2008 року погоджений до 06.03.2018 року; на час звернення 30.04.2014 року кредитора до суду з позовом без попереднього звернення до позичальника та/або поручителя з досудовою вимогою усунення порушень графіку повернення кредиту чи інших порушень тощо протягом строку 60 календарних днів з дня отримання досудової вимоги та повідомленням наслідків не усунення порушень у вигляді дострокового повернення кредиту та сплати процентів, неустойки, у позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 не виник обов`язок достроково (тобто до 06.03.2018 року) повернути кошти за кредитним договором у повному обсязі. При таких обставинах у суду першої інстанції не було підстав для висновку про стягнення тіла кредиту достроково у повному обсязі. Фактично зобов`язання відповідачів за наведених обставин обмежуються простроченою заборгованістю станом не пізніше ніж на час подання позову до суду - 30.04.2014 року. У справі, яка переглядається, заборгованості розрахована станом на 25.02.2014 року. Відповідно до ст. 416 ч.2 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права,із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати. Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. У постанові вказано,що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, а саме ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Сторони, якими можуть бути як резиденти,так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті (статті 192, 533 ЦК України). Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (Декрет № 15-93). Суд має право ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Таким чином, визначення в резолютивній частині судового рішення заборгованості не лише у валюті кредитного зобов`язання, але і гривневому еквіваленті стягнутої в іноземній валюті суми коштів, не відповідає вказаним вимогам законодавства, є зайвим і неправильним. Так, у відповідності до доданого до справи розрахунку прострочена заборгованість за тілом кредиту станом на 25.02.2014 року становить 3 506,79 доларів США, за процентами за користування кредитом 2 297,37 доларів США, а всього разом 5 804,16 доларів США. Оскільки до суду позивач звернувся з позовом до поручителя 30.04.2014 року, а останній платіж по тілу кредиту був здійснений 16.05.2012 року, а за процентами за користування кредитними коштами 22.08.2013 року, порука ОСОБА_2 та його солідарна відповідальність обмежується останніми 6 місяцями, що передували зверненню Банку до суду. Тобто порука ОСОБА_2 припинилась щодо періодичних платежів з повернення кредиту, сплати процентів, розрахунку пені за несвоєчасне погашення тіла кредиту, пені за несвоєчасне погашення процентів по тілу кредиту, що утворилися внаслідок не здійснення боржником періодичних платежів до 30.10.2013 року. Тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню солідарно 4 611,58 доларів США, в тому числі 2 838,79 доларів США за простроченим тілом кредиту та 1 772,79 доларів США за процентами за користування кредитними коштами. Що стосується стягнення пені в іноземній валюті, то колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16, згідно з якою оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. Всього за період з 25.02.2013 року до 25.02.2014 року пеня за прострочення платежів з повернення тіла кредиту розрахована у розмірі 2 907,17 грн., а пеня за прострочення платежів за процентами за користування кредитними коштами 1 527,46 грн. Враховуючи наведені вище обгрунтування, з відповідачів (позичальника та поручителя) на користь позивача підлягає стягненню солідарно пеня в сумі 2 102,84 грн., в тому числі пеня за прострочення зобов`язання з повернення тіла кредиту - 1 327,01 грн. та пеня за прострочення зобов`язання зі сплати відсотків 775,83 грн. Інша частина вимог, яка підлягає стягненню на користь банку у відповідності до наведених в цій постанові підстав та обґрунтувань, зокрема за тілом кредиту 668 доларів США та за процентами за користування кредитними коштами 524,58 доларів США, а всього 1 192,58 доларів США, як з позичальника одноособово. Що стосується решти вимог про стягнення пені, то з урахуванням заяви про застосування позовної давності, пеня підлягає стягненню за останні 12 місяців, що передували зверненню до суду 01.05.2013 року і до дати здійснення розрахунку 25.02.2014 року, внаслідок чого з ОСОБА_1 , як з позичальника одноособово підлягає стягненню пеня за прострочення повернення платежів по тілу кредиту 1 142,55 грн. (2907,17-1327,01 427,61) та пеня за прострочення зобов`язання за процентами за користування кредитними коштами 582,53 грн. (1 527,46 - 775,83 - 169,10), а всього пені 1 725,08 грн. (1 142,53+ 582,53). В задоволенні в цій частині вимог до поручителя ОСОБА_2 , як до солідарного боржника в цій частині вимог слід відмовити. В решті вимог щодо стягнення з відповідачів тіла кредиту достроково у розмірі 8 143 доларів США (11 649,79-3 506,79) слід відмовити. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Внаслідок перегляду справи в апеляційному порядку сумарний розмір стягнення з апелянта склав 5 804,126 доларів США та пеня 3 827,92 грн., що становить взагалі 42 % від первісно заявлених вимог. При цьому на солідарну частину стягнення з обох відповідачів приходиться 79 % від суми стягнення, а на частку позичальника одноособово 21% стягнення. Позивачем сплачено судовий збір в першій інстанції 1 304,85 грн., в апеляційній 1 957,28 грн., а всього 3 262,13 грн. Відповідачем сплачено судовий збір в апеляційній інстанції 1957,15 грн. Тому в порядку перерозподілу судових витрат на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам 1 370 грн. 10 коп. (3 262,13*). При цьому із даної суми з відповідачів у рівних частках слід стягнути 1082,38 грн. (1370,10*79%), тобто по 541,19 грн. з кожного, а решту 287 грн. 72 коп. з відповідача ОСОБА_1 одноособово. Тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає сумарному стягненню 828,91 грн. (541,19+287,72). З АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеній апеляційній скарзі з урахуванням оскаржуваної суми стягнення 13 947,16 доларів США. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 44%, то з позивача на користь відповідача-апелянта ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 861,20 грн. Враховуючи положення ст. 141 ч. 10 ЦПК України з позивача на користь відповідача-апелянта ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 32 грн. 29 коп. (861,20-828,91) На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни задовольнити частково. Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «УкрСиббанк» - задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11310756000 від 06 березня 2008 року: - за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в загальному розмірі 4 611,58 доларів США, в тому числі 2 838,79 доларів США за простроченим тілом кредиту та 1 772,79 доларів США за процентами за користування кредитними коштами; - пеню за прострочення по основному боргу кредиту та відсотками в загальному розмірі 2 102,84 грн., в тому числі пеню за прострочення зобов`язання з повернення тіла кредиту - 1 327,01 грн. та пеню за прострочення зобов`язання зі сплати відсотків 775,83 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11310756000 від 06 березня 2008 року: - за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в загальному розмірі 1 192,58 доларів США, в тому числі 668 доларів США за простроченим тілом кредиту та 524,58 доларів США за процентами за користування кредитними коштами; - пеню за прострочення по основному боргу кредиту та відсотками в загальному розмірі 1 725,08 гривень, в тому числі пеню за прострочення зобов`язання з повернення тіла кредиту - 1 142,55 гривень та пеню за прострочення зобов`язання зі сплати відсотків 582,53 гривень. В решті вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 541 грн. 19 коп. Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 32 грн. 29 коп. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 27.12.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова