Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/1931/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 р.Справа № 480/1931/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2021, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, м. Суми, повний текст складено 25.01.21 по справі № 480/1931/20 за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби , Сумської митниці ДФС про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської митниці ДФС , в якому з урахуванням уточнень просить: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 21.02.2020 № 85 -о "Про звільнення ОСОБА_1 "; негайно поновити позивачку на раніше займаній посаді головного державного інспектора відділу контролю митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС; стягнути з відповідача Слобожанської митниці Держмитслужби на користь позивачки кошти за час вимушеного прогулу у розмірі 136023,28 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 №85-О Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 з 29.02.2020 на посаді головного державного інспектора відділу контролю митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС. Стягнуто з Слобожанської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.02.2020 по день винесення рішення у справі у розмірі 136023 грн. 28 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Слобожанською митницею Держмитслужби, подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм судом першої інстанції матеріального права. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка працювала у Сумській митниці ДФС, з 20.08.2018 обіймала посаду головного державного інспектора відділу контролю митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС, безперервна вислуга у митних органах складає 24 роки 3 місяця 1 день, має звання радника податкової та митної справи 2 рангу, державний службовець категорії "В" (а.с.16-31). Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019р. №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби (далі - Постанова № 858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби. Відповідно до пункту 2 Постанови № 858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. У тому числі, Харківську митницю ДФС та Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. 07.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг Про реорганізацію митниць ДФС розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 Постанови № 858 (а.с. 10). З матеріалів справи суд вбачає, що до звільнення позивач обіймав посаду головного державного інспектора відділу контролю митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС. Відповідно до інформації, викладеної в Доповідній записці в.о. начальника управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу на ім`я в.о. начальника Слобожанської митниці Держмитслужби, штатний розпис Слобожанської митниці Держмитслужби на 2019 рік затверджений 29.11.2019 та передбачає 824 штатні одиниці. У період з 03.12.2019 по 03.01.2020 з Харківської митниці ДФС переведено 579 посадових осіб, з Сумської митниці ДФС переведено 135 посадових особи. Станом на 03.01.2020 в Слобожанській митниці Держмитслужби наявні 110 вакантних посад (з них 26 посад, що віднесені до посад категорії Б, 84 посади, що віднесені до категорії В) (а.с. 32-37). Інформацію, викладену в зазначеній Доповідній записці відповідачі не заперечували. Згідно штатного розпису Слобожанської митниці Держмитслужби на 2020 рік, до її складу входять, зокрема: - Відділ прогнозування та справляння митних платежів, в якому передбачено 4 одиниці штатних посад головного державного інспектора (а.с. 161); - Сектор прогнозування та справляння митних платежів (у м. Суми), в якому передбачено 1 одиницю штатної посади головного державного інспектора (а.с. 161, зворотна сторінка); - Відділ аналізу митної вартості та роботи з ціновою інформацією, в якому передбачено 8 одиниць штатних посад головного державного інспектора (а.с. 161, зворотна сторінка); - Сектор аналізу митної вартості та роботи з ціновою інформацією (у м. Суми), в якому передбачено 1 одиницю штатної посади головного державного інспектора (а.с. 161, зворотна сторінка); - Відділ здійснення заходів митно-тарифного регулювання, в якому передбачено 3 одиниці штатних посад головного державного інспектора (а.с. 161, зворотна сторінка); - Сектор здійснення заходів митно-тарифного регулювання (у м. Суми), в якому передбачено 1 одиницю штатної посади головного державного інспектора (а.с. 161, зворотна сторінка). Згідно інформації наданої відповідачем, станом на 28.02.2020 (день звільнення позивача) в Слобожанській митниці Держмитслужби були вакантні 50 посад головного державного інспектора (а.с. 155-156). 20 грудня 2019 року позивача попереджено про наступне звільнення 21 лютого 2020 року у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України (а.с. 12). Наказом Сумської митниці ДФС № 85-о від 21.02.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України відповідно до п.1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та п.1 ч.1 ст. 87 Закону України Про державну службу (а.с. 13). Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачі в порушення вимог КзПП України не виконали свого обов`язку та не запропонували інші посади, що відповідають рівню освіти і кваліфікації позивача, які з`явилися з дня попередження про наступне вивільнення по день звільнення - з 20.12.2019 по 28.02.2020. Доказів відсутності можливості працевлаштування позивача з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення відповідачами також не подано. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного. Спірні правовідносини врегульовано Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про державну службу", Митним кодексом України. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Частиною 3 ст. 569 Митного кодексу України передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства. Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011, № 1074. Так, пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: в разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Таким чином, в процесі реорганізації Сумської митниці ДФС виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому аспекті у роботодавця виникає обов`язок чіткого виконання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників. Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 28.02.2020 у справі № 807/819/16. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Одночасно держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (стаття 43). Згідно з ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю забезпечується державою. Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені статтею 5 КЗпП України, зокрема, держава гарантує працездатним громадянам правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовано положеннями Закону України від 10.12.2015 №889-УІІІ Про державну службу (надалі - Закон №889) . Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону №889, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Тобто, спеціальним законом, що врегульовує спірні правовідносини є Закон України Про державну службу, а в питаннях, які ним не врегульовані, мають застосовуватися приписи загального закону, якими є Кодекс законів про працю України. 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України №117-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади, яким внесено зміни, зокрема, до Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ Про державну службу стосовно процедури вступу на державну службу, окремих положень щодо проходження та припинення державної служби. Так, на момент отримання 20.12.2019 позивачем попередження про наступне вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України діяв Закон України від 10.12.2015 №889-VІІІ Про державну службу в редакції Закону України від 19.09.2019 №117-ІХ. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889 (в редакції до внесення змін), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (ч. 3 цієї ж статті в редакції, чинній на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення). Тобто, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення регулювалася нормами Кодексу законів про працю України, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 якого (в редакції, чинній до 02 лютого 2020 року) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 цієї ж статті). Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч.4 ст.40 КЗпП України). Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній до 02.02.2020), про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. В подальшому, Законом України Про внесення змін до Кодексу законів про працю України частину 5 ст. 49-2 КЗпП України доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень". На момент звільнення позивача з займаної посади оскаржуваним наказом від 21.02.2020 №85-о законодавством, що регулює порядок звільнення її із займаної посади, не передбачалося врахування переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, а також застосування ч. 2 ст. 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Крім того, на момент звільнення позивача з посади п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу (в редакції Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ Про внесення змін до Митного кодексу та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи, який набрав чинності 13 лютого 2020 року) був викладений наступним чином: Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, тобто в ньому вже була відсутня така необхідна умова для звільнення як відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Частина 3 вказаної статті (в редакції Закону 14.01.2020р. №440-ІХ) викладена таким чином: Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби з дня набрання чинності цим законом 13.02.2020 мав право, а не обов`язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Проте, вказана редакція ст. 87 Закону України Про державну службу набула чинності 13.02.2020, тоді як позивача попереджено про наступне вивільнення 19.12.2019, а згідно з вимогами Кодексу законів про працю України обов`язок щодо пропонування інших посад працівнику виникає у роботодавця одночасно з попередженням про звільнення. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз. 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення). Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Матеріалами справи підтверджується, що правовідносини з приводу реорганізації Сумської митниці ДФС виникли 28.11.2019, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року за № 440-ІХ Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи. Тобто, з урахуванням положень ст. 58 Конституції України, у разі, якщо процедури щодо вступу на державну службу, її проходження та припинення розпочалися до набрання чинності Законами України від 12.12.2019 №378-ІХ та від 14.01.2020 №440-ІХ, то вони мають бути завершені згідно з нормами, що діяли на той час. На момент отримання 19 грудня 2020 року ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України діяв Закон України від 10.12.2015 за № 889-VІІІ Про державну службу в редакції Закону України від 19.09.2019 за № 117-ІХ. Оскільки процедура припинення державної служби ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС фактично з підстав виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 за № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" розпочата до набрання чинності Законами України від 12.12.2019 №378-ІХ та від 14.01.2020 №440-ІХ, відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що така процедура мала бути завершена відповідно до норм Закону України Про державну службу та Кодексу законів про працю України, які діяли на момент попередження про наступне вивільнення, тобто станом на 19.12.2019. Системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, ч. 1 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 у справі №806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16. Надані копії штатних розписів Сумської митниці ДФС та Слобожанської митниці Держмитслужби, а також перелік наявних вакансій свідчать про те, що як на момент попередження позивача про звільнення, так і на момент звільнення останньої вакантні посади передбачалися та були в наявності (т. 1, а.с. 155-159). Однак, ні під час попередження, ні протягом часу до прийняття наказу про звільнення позивачу жодної вакантної посади відповідно до рівня її освіти та кваліфікації в новоутвореній Слобожанській митниці Держмитслужби запропоновано не було. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час звільнення з`ясовувалося питання щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі, як це вимагається положеннями ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній до 02.02.2020). Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Пічкур проти України від 07.11.2013 зазначив, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуванню метою. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 07.07.2004 № 14-рп/2004 вказав, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. Конституційний Суд України також зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимими, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 №88-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Згідно зі ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби утворено Слобожанську митницю Держмитслужби та реорганізовано Сумську митницю ДФС та Харківську митницю ДФС шляхом їх приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Відповідно до наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг розпочато реорганізацію митниць ДФС, утворено комісії з реорганізації, встановлено строк проведення реорганізації. Згідно з ч. 5 ст.104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. З 29.11.2019 Сумська митниця ДФС перебуває у стані припинення, що підтверджується відомостями з відповідного реєстру, до якого не внесені відомості про припинення вказаного органу. З урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу контролю митної вартості та адміністрування митних платежів управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС, з якої її було звільнено. Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995. Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу. Згідно з п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З урахуванням висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог та про поновлення позивача на посаді, то на користь позивача належить стягнути середній заробіток, починаючи з 29 лютого 2020 року по 14 січня 2021, тобто тривалість склала 218 робочих днів (за виключенням вихідних днів та святкових днів). Відповідно до довідки від 27.09.2020 № 05.02/70 (т. 1, а.с. 146), середньоденна заробітна плата позивача складає 623 грн. 96коп. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягнути на користь позивача, складає 136023,28 грн. (218*623,96), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що при визначенні середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі слід враховувати різницю допомоги по безробіттю, яку позивачка отримала за період з 29.03.2020 по 01.02.2021, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин (отримання вихідної допомоги по безробіттю, отримання заробітної плати за новим місцем роботи, допомога по тимчасовій працездатності, середній заробіток на період влаштування та ін.). Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 та у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі №815/5976/14. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм процесуального права - неправильним. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 480/1931/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 13.09.2021 року