Постанова 4851 № 520/6087/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 р.Справа № 520/6087/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.12.20 року по справі № 520/6087/2020 за позовом ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС про визнання дій протиправними,поновленняна посаді,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці, в якому просила суд: - визнати дії Харківської митниці ДФС в частині звільнення позивача на підставі наказу №47-с від 16.04.2020 року з посади "головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії" з 16.04.2020 року, незаконними; - поновити позивача на посаді "головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії" Харківської митниці ДФС; - стягнути з Харківської митниці ДФС суму середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 16.04.2020 року по дату поновлення на посаді. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її звільнення з роботи є незаконним та таким, що суперечить вимогам діючого законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, оскільки відповідачем не дотримано процедуру звільнення, а тому її порушене право має бути відновлено шляхом поновлення на посаді. Рішенням Харківського окружного адміністартивного суду від 08.12.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС про визнання дій протиправними, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до Постанови № 801 від 14.08.2019 року Кабінет Міністрів України постановив внести зміну у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85 Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, фактично збільшивши граничну численність апарату працівників Держмитслужби на 64 одиниці та скоротивши граничну численність працівників територіальних органів на 3 (три) одиниці. Позивач зазначає, що відповідно до довідки серії 12 ААБ № 272226 від 04.11.2019 року є інвалідом 3-ї групи та має на утриманні двох дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, при звільненні позивача, відповідач не врахував зазначену обставину, що також свідчить про порушення відповідачем прав позивача. Крім того, позивач зауважує, що відповідачем не надано жодного належного, достатнього та достовірного доказу, в розумінні ст.ст. 73, 75, 76 КАС України, які підтверджують факт належного ознайомлення позивана із повідомленням про наступне вивільнення. Не зважаючи на цей факт, судом доводи відповідача, не підтверджені жодним доказом прийняті як доведений факт, що суперечить вимогам КАС України. Також, позивач звертає увагу, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 cm. 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. На думку позивача, відповідачем до суду не надано належні докази відсутності скорочення численності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, що свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з посади. Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що виходячи з аналізу положень ст.ст. 21, 22, 41, 87 Закону України «Про державну службу» вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком. При цьому, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ, який набрав чинності з 25.09.2019, змінено редакцію абзацу першого та виключено абзац другий частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», які передбачали, що «процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством України. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення». Відповідач вважає, що чинним законодавством не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб`єктом призначення є не одна й та сама особа. На думку відповідача, Харківська митниця ДФС діяла у повній відповідності до вимог Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України, оскаржуваний наказ Харківської митниці ДФС прийнятий без порушень вимог чинного законодавства, з дотриманням прав Позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 до 16.04.2020 року перебувала на державній службі в митних органах України. Наказом Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 №47-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача 16.04.2020 звільнено з посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889- VIII, пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 44 КЗпП України, частини 4 статті 87 Закону, статті 116 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про відпустки". Не погодившись зі своїм звільненням позивач звернулась до суду з даним позовом задля захисту своїх прав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача на підставі наказу №47-с від 16.04.2020 року з посади "головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії", відповідач діяв обґрунтовано та законно, у зв`язку з чим підстави для поновлення позивача на вказаній посаді, а також виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відсутні, з огляду на що правових підстав для задоволення позовних вимог судом не встановлено. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно із ч. 1 та ч. 6 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Спірні правовідносини врегульовано Кодексом законів про працю України, Законом України "Про державну службу", Митним кодексом України. Пунктом 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну службу", цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Частинами 2 - 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 21 Закону України "Про державну службу", вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим законом. Частиною 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов`язкового проведення конкурсу визначені в ст. 41 Закону України "Про державну службу", зокрема, відповідно до вимог ч. 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Згідно частин 3 та 4 статті 36 Кодексу законів про працю України (тут і далі КЗпП України - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 858 від 02.10.2019 року «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком

1. Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 858 від 02.10.2019 року «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2. в тому числі Харківську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Сумської митниці ДФС та утворено Слобожанську митницю Держмитслужби. 07 листопада 2019 року Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, Харківську та Сумську митниці ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. 28 листопада 2019 року проведено державну реєстрацію рішення про припинення Харківської митниці ДФС. 29 листопада 2019 року проведено державну реєстрацію рішення про припинення Сумської митниці ДФС. В подальшому на підставі листа ДФС від 12.03.2020 № 681/7/99-99-04-17 "Про попередження щодо наступного вивільнення" у зв`язку з реорганізацією митниць ДФС розпочата процедура попереджень працівників митниць. Так, протокольним рішенням наради керівного складу Державної митної служби України від 26.11.2019 зобов`язано виконуючих обов`язків керівників митниць Держмитслужби забезпечити переведення 30 відсотків особового складу митниць ДФС до митниць Держмитслужби. Першочергово Слобожанська митниця Держмитслужби виконала доручення керівництва Держмитслужби, надане протокольним рішенням. 16 березня 2020 року, на виконання вимог Постанови №858 позивача, у відповідності до статті 49-2 КЗПП України було попереджено про наступне вивільнення (16.04.2020) на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗПП України. Поряд із тим, від ознайомлення з повідомленням про наступне вивільнення ОСОБА_1 відмовилась, що підтверджується актом про відмову від ознайомлення. Одночасно з цим, 17.03.2020 поштовим відправленням позивачу було направлено повідомлення про наступне вивільнення. Наказом Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 №47-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача 16.04.2020 звільнено з посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889- VIII, пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 44 КЗпП України, частини 4 статті 87 Закону, статті 116 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про відпустки". Відповідно до Постанови № 801 від 14.08.2019 року Кабінет Міністрів України постановив внести зміну у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85 Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, фактично збільшивши граничну численність апарату працівників Держмитслужби на 64 одиниці та скоротивши граничну численність працівників територіальних органів на 3 одиниці. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до довідки серії 12 ААБ № 272226 від 04.11.2019 року є інвалідом 3-ї групи та має на утриманні двох дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, ст. 87 Закону України "Про державну службу", зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Поряд з цим, процедура вивільнення державних службовців у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури нормами Закону України "Про державну службу" (в редакції, яка діяла на час попередження позивача про наступне звільнення) не передбачена, у зв`язку з чим в цій частині на державних службовців поширюється дія норм законодавства про працю. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Разом з цим, у ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю передбачено, що звільнення з підстав, визначених ц пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Статтею 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу в Україні" суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивача було звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому, порядок вивільнення за нормами Кодексу законів про працю України передбачено ст. 49-2 цього кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Відповідно до ч. 2 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Згідно із ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Таким чином, колегія суддів зазначає, що частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу. Судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті, оскільки згідно ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, яка застосовується до спірних правовідносин, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Судова колегія також вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що чинним законодавством не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють в органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб`єктом призначення є не одна й та сама особа, оскільки в даному випадку Харківська митниця ДФС не була ліквідована, а відбулася її реорганізація шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Тобто, орган в якому працював позивач не припинив свою діяльність. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" № 1285-IX від 23.02.2021 року було внесено зміни до ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та викладено частину третю статті 87 в такій редакції: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду". Отже, внесеними змінами також передбачено обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідач, не запропонувавши позивачу одночасно з попередженням про звільнення іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, порушив процедуру звільнення позивача із займаної посади. Колегія суддів також звертає увагу на те, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України). Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача із займаної посади, а тому наказ Харківської митниці ДФС №47-с від 16.04.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії з 16.04.2020 року, у зв`язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії з 16.04.2020 року. Згідно із абз. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100). Зі змісту пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата працівника. Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Важливою ознакою, яка підтверджує опосередковано те, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, є те, що вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію. Згідно із пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки (у тому числі, за високі досягнення в праці (високу майстерність), умови праці, вислугу років та винагорода за підсумками річної роботи тощо), премії (включаються в заробіток того місяця, на який вони дають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату), індексація. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Відповідно до пп. б пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при обчисленні середньої заробітної плати до її розрахунку не включаються виплати, які мають одноразовий та несистематичний характер. Згідно із довідки про розмір середньої заробітної плати позивача за лютий та березень 2020 року. Відповідно до якої за вказані місяці позивачу нараховано 17280 грн. (а.с. 67). Отже, з довідки про розмір середньої заробітної плати позивача, суд вбачає, що середньоденна заробітна плата позивача складає 421,46 грн. Вимушений прогул позивача тривав з 17 квітня 2020 року по 08 квітня 2020. Виходячи з наведеного, розрахункова кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2020 року по 08 квітня 2020 року становить 244 дні. Таким чином, сума, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 102836,24 грн (421,46*244). Оскільки позивача було звільнено з Харківської митниці ДФС, яка на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції не виключена з ЄДРПОУ, запису про її припинення немає, відповідно саме з неї необхідно стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив передчасні висновки. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року по справі № 520/6087/2020, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року по справі № 520/6087/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС про визнання дій протиправними,поновленняна посаді,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Харківської митниці ДФС №47-с від 16.04.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії з 16.04.2020 року. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Харківської митниці ДФС з 16.04.2020 року. Стягнути з Харківської митниці ДФС (вул. Короленка 16-Б, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 39534151) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) середній заробіток за період вимушеного прогулу з 17.04.2020 року по 08.04.2021 року включно у сумі 102836 (сто дві тисячі вісімсот тридцять шість) гривень 24 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 15.04.2021 року