Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/1910/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2021 р.Справа № 480/1910/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Чалого І.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Осіпова О.О., вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 08.10.20 року по справі № 480/1910/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС , Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 №86-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання в Слобожанській митниці Держмитслужби, як правонаступника Сумської митниці ДФС; - стягнути на користь ОСОБА_1 з Сумської митниці ДФС , а у разі її припинення на момент прийняття судом рішення, з правонаступника - Слобожанської митниці Держмитслужби, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29.02.2020 до дня ухвалення судом рішення; - рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення, оскільки на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення діяв Закон України від 10.12.2015 №889-УІІІ «Про державну службу» в редакції Закону України від 19.09.2019 №117-ІХ та з огляду на положення ч. 3 ст. 5 Закону №889, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення регулювалася нормами Кодексу законів про працю України. Зокрема, внаслідок звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України Сумська митниця ДФС одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язана була запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які позивач могла б обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити заходів до переведення за згодою позивача на роботу до Слобожанської митниці Держмитслужби. Проте, попередження про наступне вивільнення від 20.12.2019, в порушення вимог ст.40, 49-2 КЗпП України, не містить жодних пропозицій щодо наявних вакантних посад, яких станом на 03.01.2020 було

110. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати наказ Голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 №86-о "Про звільнення ОСОБА_1 " Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Сумської митниці ДФС середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 151 488 грн. 00 коп. (сто п`ятдесят одна тисяча чотириста вісімдесят вісім грн. 00коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 21208 грн. 32 коп. (двадцять одна тисяча двісті вісім грн. тридцять дві коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Слобожанською митницею Держмитслужби, подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм судом першої інстанції матеріального права. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач, Сумська митниця ДФС, не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу або заяви про приєднання до апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 наказом від 19.11.2014 №99-о призначено на посаду начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС (т. 1, а.с. 18). 20.12.2019 позивач отримала попередження про наступне вивільнення за підписом в.о. начальника Сумської митниці ДФС - Голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС І. Нікітіна, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомлено про наступне вивільнення 21.02.2020 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 23). Підставою для звільнення в попередженні вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністраів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Крім того, у попередженні зазначено, що з метою забезпечення виконання вимог постанови КМ України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», наказу Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», відповідно до ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 попереджається про припинення державної служби та наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України. Наказом Голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 №86-о ОСОБА_1 звільнено 28.02.2020 з посади начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 24). Копію наказу про звільнення позивачем отримано 28.02.2020. На підставі вказаного наказу з позивачем проведено остаточний розрахунок, виплачено вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Одночасно держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (стаття 43). Згідно з ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю забезпечується державою. Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені статтею 5 КЗпП України, зокрема, держава гарантує працездатним громадянам правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовано положеннями Закону України від 10.12.2015 №889-УІІІ «Про державну службу» (надалі - Закон №889) . Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону №889, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Тобто, спеціальним законом, що врегульовує спірні правовідносини є Закон України «Про державну службу», а в питаннях, які ним не врегульовані, мають застосовуватися приписи загального закону, якими є Кодекс законів про працю України. 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України №117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», яким внесено зміни, зокрема, до Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» стосовно процедури вступу на державну службу, окремих положень щодо проходження та припинення державної служби. Так, на момент отримання 20.12.2019 позивачем попередження про наступне вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України діяв Закон України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» в редакції Закону України від 19.09.2019 №117-ІХ. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889 (в редакції до внесення змін), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (ч. 3 цієї ж статті в редакції, чинній на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення). Тобто, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення регулювалася нормами Кодексу законів про працю України, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 якого (в редакції, чинній до 02 лютого 2020 року) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 цієї ж статті). Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч.4 ст.40 КЗпП України). Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній до 02.02.2020), про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» частину 5 ст. 49-2 КЗпП України доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень". На момент звільнення позивача з займаної посади оскаржуваним наказом від 21.02.2020 №86-о законодавством, що регулює порядок звільнення її із займаної посади, не передбачалося врахування переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, а також застосування ч. 2 ст. 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Крім того, на момент звільнення позивача з посади п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року) був викладений наступним чином: «Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу», тобто в ньому вже була відсутня така необхідна умова для звільнення як «відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі». Частина 3 вказаної статті (в редакції Закону 14.01.2020р. №440-ІХ) викладена таким чином: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби з дня набрання чинності цим законом 13.02.2020 мав право, а не обов`язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Проте, вказана редакція ст. 87 Закону України «Про державну службу» набула чинності 13.02.2020, тоді як позивача попереджено про наступне вивільнення 20.12.2019, а згідно з вимогами Кодексу законів про працю України обов`язок щодо пропонування інших посад працівнику виникає у роботодавця одночасно з попередженням про звільнення. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, з урахуванням положень ст. 58 Конституції України, у разі, якщо процедури щодо вступу на державну службу, її проходження та припинення розпочалися до набрання чинності Законами України від 12.12.2019 №378-ІХ та від 14.01.2020 №440-ІХ, то вони мають бути завершені згідно з нормами, що діяли на той час. Оскільки процедура припинення державної служби ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС розпочата до набрання чинності Законами України від 12.12.2019 №378-ІХ та від 14.01.2020 №440-ІХ, відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що така процедура мала бути завершена відповідно до норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України, які діяли на момент попередження про наступне вивільнення, тобто станом на 20.12.2019. Системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, ч. 1 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 у справі №806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16. Надані копії штатних розписів Сумської митниці ДФС та Слобожанської митниці Держмитслужби, а також перелік наявних вакансій свідчать про те, що як на момент попередження позивача про звільнення, так і на момент звільнення останньої вакантні посади передбачалися та були в наявності (т. 1, а.с. 49-52, 116-164). Зокрема, штатним розписом Слобожанської митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим Головою Державної митної служби України від 29.11.2019, передбачено 824 штатні посади замість 499 посад, які передбачалися штатним розписом Сумської митниці ДФС на 2019 рік (т. 1, а.с. 107-164). За результатами здійснення заходів щодо наповнення штатної структури станом на 03.01.2020 до Слобожанської митниці Держмитслужби призначено (шляхом переведення особового складу митниць ДФС) 714 посадових осіб. В тому числі, у період з 03.12.2019 до 03.01.2020 до Слобожанської митниці Держмитслужби переведено з Харківської митниці ДФС 579 посадових осіб, з Сумської митниці ДФС 135 посадових осіб. Тобто, станом на 03.01.2020 були наявні 110 вакантних посад (із них 26 посад, що віднесені до категорії «Б», та 84 посади, що віднесені до категорії «В») (т. 1, а.с. 82). Однак, ні під час попередження, ні протягом часу до прийняття наказу про звільнення позивачу жодної вакантної посади відповідно до рівня її освіти та кваліфікації в новоутвореній Слобожанській митниці Держмитслужби запропоновано не було. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час звільнення з`ясовувалося питання щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі, як це вимагається положеннями ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній до 02.02.2020). Вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 №86-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Крім того, згідно зі ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Слобожанську митницю Держмитслужби та реорганізовано Сумську митницю ДФС та Харківську митницю ДФС шляхом їх приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби. Відповідно до наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг розпочато реорганізацію митниць ДФС, утворено комісії з реорганізації, встановлено строк проведення реорганізації. Згідно з ч. 5 ст.104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. З 29.11.2019 Сумська митниця ДФС перебуває у стані припинення, що підтверджується відомостями з відповідного реєстру, до якого не внесені відомості про припинення вказаного органу (т. 1, а.с. 195-196). З урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Сумської митниці ДФС, з якої її було звільнено. Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995. Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу. Згідно з п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З урахуванням висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог та про поновлення позивача на посаді, то на користь позивача належить стягнути середній заробіток, починаючи з 22.02.2020, тобто за 150 робочих днів (за виключенням вихідних днів та святкових днів). Відповідно до довідки від 18.09.2020 № 05.02/77 (т. 1, а.с. 99), середньоденна заробітна плата позивача складає 1009 грн. 92коп. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягнути на користь позивача, складає 151488 грн. 00коп. (1009,92грн. х 150 дні), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Крім того, представником позивача подано до суду заяву про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, на підтвердження судових витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення; про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як свідчать матеріали справи, правова допомога під час апеляційного розгляду справи надавалась позивачу адвокатом ОСОБА_2 , відповідно до додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 06.03.2020 (т. 2, а.с. 65). На підтвердження виконання зазначеної угоди, позивачем додано детальний опис робіт, відповідно до якого адвокатом надано позивачу послуги на загальну суму 3000,00 грн. (т. 2, а.с. 56). Відповідно до квитанції від 21.01.2021 позивач сплатив на користь адвоката 3000,00 грн. (т. 2, а.с. 64а). Дослідивши зміст наданих до суду документів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу надану позивачу під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат є співмірним із складністю цієї справи та об`ємом наданих адвокатами послуг. Враховуючи вказане вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Слобожанської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу надану у зв`язку зі зверненням до Другого апеляційного адміністративного суду у розмірі 3000,00 грн. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року по справі №480/1910/20 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних Слобожанської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду справи у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді І.С. Чалий А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 19.03.2021 року