Постанова 4851 № 480/9256/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 р.Справа № 480/9256/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2021, (головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик) по справі № 480/9256/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС , Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 № 89-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС з 29.02.2020; - стягнути на користь ОСОБА_1 з Сумської митниці ДФС або її правонаступника Слобожанської митниці Держмитслужби середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 222 374,32 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. В обґрунтування позову зазначила, що її звільнення з посади головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує її право на проходження публічної служби з підстав порушення процедури звільнення працівника. Зокрема, роботодавцем не було запропоновано інші рівнозначні посади у Сумській митниці ДФС, звільнення із займаної посади не погоджувалось з первинною профспілковою організацією. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Сумської митниці ДФС № 89-о від 21.02.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу розвитку персоналом управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС. Стягнуто з Сумської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.02.2020 по 01.04.2021 в сумі 129 538, 74 грн. 74 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9 646, 50 грн. 50 коп. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 виправлено описку в описовій та резолютивній частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року по справі №480/9256/20 шляхом зазначення дати звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС; період та суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: " ОСОБА_1 звільнено з посади 28 лютого 2020 року. Часом вимушеного прогулу ОСОБА_1 є період з 29.02.2020 по 01.04.2021, тобто, 13 місяців та 3 дні, з Сумської митниці ДФС підлягає стягненню середній заробіток за цей період в сумі: (13 х 9 646, 50) + (3 х 459, 36) = 126 782, 58 грн. Слобожанська митниця Держмитслужби (далі відповідач 1), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що законодавством, яке діяло на час звільнення позивача з посади, встановлено право суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі, а тому у відповідача був відсутній обов`язок пропонувати ОСОБА_1 іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у новоствореному митному органі. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Сумська митниця ДФС (далі відповідач 2) не подала відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 05.08.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС, що підтверджується наказом Сумської митниці ДФС від 02.08.2019 № 422-о (а.с. 62). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби» за №1200 від 18.12.2018 та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» за №858 від 02.10.2019 було створено, зокрема, Слобожанську митницю Держмитслужби, шляхом приєднання реорганізованих Сумської та Харківської митниць ДФС. У зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС, 20.12.2019 відповідачем 2 складено попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 із займаної посади, з яким ознайомлено позивача (а.с. 53). Наказом № 89-о від 21.02.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" з 28.02.2020 (а.с. 63). Не погодившись з зазначеним наказом, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Сумською митницею ДФС було порушено процедуру звільнення позивача, а саме: не запропоновано іншої рівнозначної посади державної служби та не погоджено звільнення з первинною профспілковою організацією, тому оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на раніше займаній посаді. Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі- Закон №889-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Отже, за загальним правилом, відносини щодо, зокрема, припинення державної служби регулюються Законом №889-VIII. Застосування до відносин щодо припинення державної служби законодавства про працю можливе лише в частині відносин, що не врегульовані Законом №889-VIII, який по відношенню до Кодексу законів про працю України є спеціальним законом, що регулює правовідносини, в тому числі щодо припинення державної служби. Положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно п. 1 ч. 1 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції, чинній на момент попередження позивача про подальше його звільнення), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про подальше звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (абзац перший частини третьої статті 87 Закону №889-VIII). Відповідно до абз. 3 ч. 3 статті 87 Закону №889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Судом першої інстанції вірно встановлено, що Сумську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (далі - Постанова №858) . З 06.11.2019 Слобожанська митниця Держмитслужби зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" розпочато реорганізацію митниць ДФС на виконання п. 2 Постанови № 858 та процедуру попереджень працівників митниць про наступне вивільнення, на підставі листа ДФС від 12.03.2020 № 681/7/99-99-04-17 "Про попередження щодо наступного вивільнення". Реорганізація державного органу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Судом встановлено, що 20.12.2019 позивача попереджено про його подальше звільнення у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС та 28.02.2020 звільнено із займаної посади. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що відповідачем 2 порушено процедуру звільнення позивача, зокрема, не запропоновано рівнозначні посади та не погоджено звільнення з первинною профспілковою організацією. Натомість, апелянт зазначає, що Законом № 889-VIII в редакції, чинній на момент звільнення позивача встановлено право, а не обов`язок керівника державної служби пропонувати вакантні посади державної служби та право переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу, що свідчить про відсутність у відповідача обов`язку перед звільненням позивача запропонувати йому усі вакантні посади, у тому числі, вакантні посади, які були рівнозначними посаді, займаній позивачем, та відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача. Так, згідно з ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, в редакції, чинній на момент звільнення позивача, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Відповідно до ч. 3 цієї ж статті суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. При цьому аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що саме за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 16 червня 2021 року у справі № 440/1964/20, від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, повинна враховуватись судом апеляційної інстанції. За змістом ч. 5 ст. 22 і п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону №889-VІІІ працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону № 889-VІІІ слова "може", підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов`язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.10.2021 у справі № 240/10996/20. Сторонами визнається, що на момент звільнення позивача з Сумської митниці ДФС у новоствореній Слобожанській митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, що також підтверджується переліком вакантних посад станом на 26.02.2020 (а.с. 183-186). Однак, з моменту попередження позивача про наступне вивільнення (21.12.2019) і по дату звільнення з державної служби (28.02.2020), жодної з наявних вакантних посад, які позивач могла би обіймати відповідно до своєї кваліфікації, їй запропоновано не було. Тобто, відповідач, приймаючи рішення про звільнення позивача, обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації його права на переведення. Крім того, колегія суддів зауважує, що не можна залишити поза увагою приписи ст. 43 Конституції України, за якими, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Слід врахувати, що якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Колегія суддів зазначає, що ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, відповідачем не надано належних та переконливих пояснень, в чому полягала необхідність звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією митниці, якщо в наявності були вакантні посади. З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем 2 не було запропоновано позивачу жодної з вакантних посад, вірним є висновок суду першої інстанції, що при звільненні ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII відповідачем 2 не було дотримано процедури звільнення. Щодо доводів скаржника про те, що ч.3 ст.87 Закону України " Про державну службу" надавала право, а не встановлювала обов`язок пропонувати вакантні посади, колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду від 06.11.2020 у справі № 640/3456/20 та від 13.10.2021 у справі № 240/10996/20. При цьому, колегія суддів зауважує, що в подальшому законодавцем внесено зміни до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, якими встановлено обов`язок роботодавця пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби у випадку звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, що є більш сприятливими для державних службовців. Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Конституційний Суд України в рішенні від 11.10.2018 у справі № 1-123/2018(4892/17) вказав, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з позицією Конституційного Суду України "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність в особи можливості передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № З-рп/2016). У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41). Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права. З аналізу вищенаведеного вбачається, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади у права і свободи особи. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади. Принцип юридичної визначеності, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі «С. G. та інші проти Болгарії» (С. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, § 39), від 9.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France, заява №17862/91,§ 31, 32) та від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v.Ukraine, заява № 20372/11, § 65)). Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо незаконного звільнення позивача з займаної посади без попередження профспілкової організації, оскільки відповідно до ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», проте вказані висновки не призвели до невірного вирішення справи. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 , а тому наказ Сумської митниці ДФС від 21.02.2020 № 89-о «Про звільнення ОСОБА_1 » правомірно визнано протиправним та скасовано судом. Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З огляду на викладене, вірним є висновок суду, що належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині буде поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу розвитку персоналу управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС. Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 по справі № 480/9256/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 25.10.2021 року