Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/8365/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8365/20 Суддя першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бєлової Л.В., Єгорової Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання неправомірним та скасування рішення від 15.09.2017 року №6042/Р/26-53-13 про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи спростовується наявність у ФОП ОСОБА_1 впродовж двох послідовних кварталів податкового боргу з огляду на те, що сплата коштів на інший бюджетний рахунок не свідчить про невиконання обов`язку із сплати податку, то у ГУ ДПС у м. Києві були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що має своїм наслідком його скасування. Крім того, суд підкреслив, що рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку прийнято не на підставі акту перевірки, а згідно відомостей інтегрованої картки платника податків і довідки, що суперечить приписам ст. 299 ПК України Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення було прийнято на підставі положень п. 299.10 ст. 299 ПК України, який не передбачає проведення перевірки та складання за її результатами акту. Окремо наголошує, що документально підтверджена наявність на перше число місяця протягом двох послідовних кварталів податкового боргу у Позивача є самостійною і безумовною підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що твердження ГУ ДПС у м. Києві про наявність у ФОП ОСОБА_1 податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів є безпідставним, оскільки сплата податку на інший бюджетний рахунок не свідчить про невиконання податкового зобов`язання. Окремо наголошує, що Апелянтом не було враховано передбачений п. 299.11 ст. 299 ПК України порядок реалізації повноважень, наданих п. 299.10 ст. 299 ПК України, а тому відсутність акту перевірки унеможливлює прийняття рішення про анулювання реєстрації особи платником єдиного податку. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ДПС у м. Києві та з 01.01.2016 року зареєстрований платником податків третьої групи. Матеріали справи свідчать, що 15.09.2017 року Відповідачем у зв`язку з наявністю у Позивача податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів відповідно до абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 та абз. 3 п. 299.10 ст. 299 ПК України прийнято рішення №6042/Р/26-53-13 про анулювання реєстрації платника єдиного податку з 30.09.2017 року (а.с. 15). Підставою для прийняття цього рішення контролюючим органом визначено довідку про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку від 15.09.2017 року №6042/Р/26-53-13 (а.с. 13-14), в якій зафіксовано, що у ході аналізу встановлено наявність у ФОП ОСОБА_1 податкового боргу в сумі 13 172,48 грн. на кожне число місяця протягом двох послідовних кварталів. Судом першої інстанції поряд з іншим встановлено, що станом на 31.12.2016 року в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) обліковувалася недоїмка із сплати єдиного податку в сумі 12 615,60 грн. (а.с. 51-52). Упродовж січня-листопада 2017 року в ІКП Позивача на підставі поданих ним податкових декларацій (№9262155583 від 11.01.2017 року та №9129762380 від 10.07.2017 року) були нараховані до сплати суми єдиного внеску: 19.02.2017 року - 24 673,90 грн., 19.08.2017 року - 9 835,50 грн. та 19.11.2017 року - 1000,00 грн. Указані податкові зобов`язання були сплачені ФОП ОСОБА_1 повністю 19.01.2017 року, 07.07.2017 року і 10.10.2017 року, що відображено в ІКП. Разом з тим, з 19.02.2017 року по 17.01.2018 року за Позивачем постійно обліковувалася заборгованість з єдиного внеску, у тому числі станом на 30.06.2017 року і 30.09.2017 року у розмірі 13 082,22 грн. (з них недоїмка - 12 919,87 грн. та сума пені - 162,35 грн.). Судом першої інстанції встановлено, що указана заборгованість виникла у зв`язку з тим, що 07.07.2016 року при оформленні платіжних документів на оплату до бюджету сум єдиного податку (12 615,60 грн.) та єдиного соціального внеску (941,16 грн.) ФОП ОСОБА_1 допустив в одному з таких документів, а саме - в тексті платіжного доручення №9 від 07.07.2016 року помилку у реквізиті. Так, зазначивши у платіжному дорученні №9 від 07.07.2016 року на сплату єдиного податку у сумі 12 615,60 грн. відповідне призначення платежу: «*;101; НОМЕР_1 ; Сплата ЄП за 2 квартал 2016 року; ;;» ФОП ОСОБА_1 водночас вказав номер казначейського рахунку « НОМЕР_2 » в ГУ ДКСУ у м. Києві, що був призначений для оплати єдиного соціального внеску (а.с. 19-20). У зв`язку з цим перераховані банком кошти (у сумі 12 615,60 грн.) згідно платіжного доручення ФОП ОСОБА_1 від 07.07.2016 року №9 надійшли 07.07.2016 року на казначейський рахунок № НОМЕР_2 та були зараховані в оплату єдиного соціального внеску. Виявивши наведене, ФОП ОСОБА_1 подав 15.11.2017 року до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві заяву вих. №01/11-17 від 14.11.2017 року (а.с. 21), в якій просив орган ДФС перерахувати помилково сплачені згідно платіжного доручення від 07.07.2016 року №9 кошти у сумі 12 615,60 грн. з рахунку №37192204012653, відкритого в ГУ ДКСУ у м. Києві, на інший рахунок № НОМЕР_3 . За наслідками розгляду такої заяви ФОП ОСОБА_1 контролюючий орган 06.12.2017 року зарахував кошти у сумі 12 615,60 грн. в рахунок оплати єдиного податку, внаслідок цього в ІКП Позивача виникла переплата з єдиного податку. На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 298, 299 Податкового кодексу України, ст. ст. 2, 45 Бюджетного кодексу України, ряду підзаконних актів та позицій Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на прийняття оскаржуваного рішення без належних на те правових підстав за відсутності у Позивача податкового боргу. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. Відповідно до пп. 3 п. 299.10 ст. 299 ПК реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу. У свою чергу, згідно абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів. Як було встановлено раніше, за твердження контролюючого органу, за суб`єктом господарювання на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів в останній день другого із двох послідовних кварталів, починаючи з 01.04.2017 року по 30.09.2017 року обліковувався податковий борг з єдиного податку у загальному розмірі 13 172,48 грн. Указаний борг, як свідчать дані ІКП, виник у ФОП ОСОБА_1 у зв`язку не несплатою самостійно визначеної суми грошового зобов`язання. Разом з тим, як було вірно зазначено судом першої інстанції, єдиний податок було сплачено 07.07.2016 року за 2 квартал 2016 року в сумі 12 615,60 грн. у повному обсязі, однак на інший казначейський рахунок, про що свідчить наявна у матеріалах справи квитанція (а.с. 19). Як правильно зазначив суд першої інстанції, з урахуванням ряду правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 16.06.2015 року у справі № 21-377а15 та від 02.12.2015 року у справі №826/6059/13-а, а також Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2018 року у справі №813/676/17, від 12.06.2018 року у справі №826/1/16, від 14.05.2018 року у справі №813/2747/16, від 17.01.2018 року у справі №2а-2686/09/2670, віл 28.05.2019 року у справі №826/24675/15, помилкова сплата коштів на інший казначейський рахунок не може бути розцінена, як невиконання платником єдиного податку свого обов`язку. Колегією суддів враховується, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України). Згідно ч. 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Викладене, у свою чергу, свідчить, що невірне зазначення платником призначення платежу не призвело до ненадходження відповідної суми податку до бюджету у визначений законом строк. Отже, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до правильного висновку, що у межах спірних правовідносин Позивачем своєчасно сплачене податкове зобов`язання, яке зараховано до Державного бюджету України. Відтак, ФОП ОСОБА_1 , як платник податків, вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету. Помилкове визначення під час сплати суми податкового зобов`язання казначейського рахунку не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений Податковим кодексом України строк, а відтак i для висновку про наявність підстав для виключення Позивача з реєстру платника єдиного податку. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 813/1373/16. Щодо висновків суду першої інстанції про те, що при прийнятті рішення про анулювання реєстрації особи платником єдиного податку на підставі п. 299.10 ст. 299 ПК України законодавець вимагає від контролюючого органу проведення перевірки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Приписи п. 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України визначають, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом. Як було встановлено раніше, оскаржуване рішення №6042/Р/26-53-13 від 15.09.2017 року прийнято на підставі довідки про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку, складеної у зв`язку з тим, що Позивач має податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що підтверджується, за даними контролюючого органу, відомостями інтегрованої картки платника (а.с. 13-15). Водночас, суд першої інстанції вірно підкреслив, що передумовою прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку є проведення перевірки, висновки якої повинні бути викладені у відповідному акті. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів проведення контролюючим органом перевірки ФОП ОСОБА_1 та складання акта про порушення вимог чинного законодавства, на підставі якого прийнято рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку. У свою чергу, спірне рішення було прийняте ГУ ДПС у м. Києві на підставі даних інтегрованої картки платника, а не на підставі акта перевірки, як встановлено пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, що вказує на те, що останнє прийняте всупереч порядку та без дотримання вимог спеціального законодавства, що свідчить про відсутність законних підстав для його прийняття та, відповідно, має наслідком скасування такого індивідуального акту. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.05.2020 року у справі №820/5346/17, від 19.11.2019 року у справі №200/5738/19-а, від 14.05.2019 року у справі №813/1373/16, від 24.01.2019 року у справі №813/1346/18, від 14.07.2021 року у справі №808/224/18 Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що законодавець, наділяючи у п. 299.10 ст. 299 ПК України контролюючий орган повноваженнями з анулювання реєстрації платником єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за відповідним рішенням, у п. 299.11 ст. 299 ПК України визначив спосіб реалізації такого повноваження - прийняття такого рішення на підставі акта перевірки. У контексті наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що після прийняття оскаржуваного рішення від 15.09.2017 року №6042/Р/26-53-13, про фактичне існування якого Позивач дізнався лише у березні 2020 року, ФОП ОСОБА_2 продовжував подавати до податкового органу за місцем реєстрації декларації з єдиного податку за період з 3 кварталу 2017 року по 1 квартал 2020 року і жодного разу контролюючим органом не було відмовлено у прийнятті цих декларацій та Позивач не отримував листа про невизнання іх як податкової звітності (а.с. 64-74). Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Бєлова Н.М. Єгорова Повний текст постанови складено « 08» вересня 2021 року.