Постанова 4812 № 482/764/19

06.09.21 22-ц/812/1588/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 482/764/19 Провадження № 22-ц/812/1588/21 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В. Постанова іменем України 06 вересня 2021 року м. Миколаїв Справа № 482/764/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , - відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Нікітіна Д.Г., в приміщенні цього ж суду, повний текст якого проголошено того ж дня о 13 год. 55 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, встановив: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Новоодеського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів. Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2019 року справу передано до Заводського районного суду м. Миколаєва для розгляду у зв`язку з її належністю до територіальної юрисдикції (підсудності) цього суду. Позивач зазначав, що 07 березня 2019 року за адресою його місця реєстрації, його батьком була отримана постанова про внесення його до реєстру боржників та постанова про встановлення тимчасових обмежень у праві виїзду за кордон та інші обмеження. Вказані обмеження були застосовані державним виконавцем у зв`язку з нарахуванням заборгованості зі сплати аліментів за період 01 січня 2011 року по 01 лютого 2019 року у розмірі 92 347 грн. на утримання малолітньої сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 вважав, що висновок державного виконавця щодо наявності у нього заборгованості зі сплати аліментів у зазначеному розмірі є невірним. При цьому він, будучи фізичною особою підприємцем, перебував на загальній системі оподаткування, та отримував дохід, що підтверджується податковою декларацією та довідкою пенсійного фонду за формою ОК-5, тому на виконання рішення суду мав сплачувати аліменти у розмірі 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що з січня 2016 року по березень 2019 року становило 20 463 грн., які він сплатив, а не як визначив державний виконавець виходячи з розміру аліментів визначених у виконавчому документі, як ј частка середньої заробітної плати працівника цієї місцевості. Посилаючись на викладене, уточнюючи позовні вимоги, позивач просив визначити, що заборгованість його перед ОСОБА_3 за аліментами на утримання сина ОСОБА_4 за період з 01 січня 2011 року по 01 квітня 2019 року відсутня. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 січня 2021 року залучено в якості співвідповідача Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 суд виходив з його безпідставності. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визначити, що заборгованість його перед ОСОБА_3 за аліментами на утримання сина ОСОБА_4 за період з 01 січня 2011 року до 01 квітня 2019 року відсутня. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, порушено норми процесуального права при прийнятті рішення та не надано належної оцінки доводам та наданим доказам позивача. Відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не подали. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Суд установив, що 16 травня 2011 року Новоодеським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист № 2-737/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менш як 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 січня 2011 року до повноліття дитини. Виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у Новоодеському РУЮ ВДВС, виконавче провадження № 43756360 (т. 1 а.с. 62). 19 січня 2016 року на підставі заяви стягувача від 14 січня 2016 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с. 63). Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 49818884 державним виконавцем неодноразово здійснювались заходи щодо перевірки майнового стану боржника, про що свідчать чисельні запити до державної фіскальної служби, пенсійного фонду, реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно відповідей на них відомості про доходи та майно ОСОБА_1 відсутні. 26 лютого 2019 року позивача повідомлено про внесення відомостей про нього як боржника до Єдиного реєстру боржників та постановами державного виконавця Юдіної І.М. від 26 лютого 2019 року відповідно до приписів статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені відповідні тимчасові обмеження. Звертаючись 28 березня 2019 року до державного виконавця із заявою про зменшення розміру заборгованості зі сплати аліментів та скасування постанов ОСОБА_1 посилався на те, що він є фізичною особою підприємцем та не знаходився на спрощеній системі оподаткування. Під час вчинення виконавчих дій державним виконавцем складались розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за аліментами: станом на 30 вересня 2015 року та на 01 червня 2019 року, що були розраховані, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Згідно складеного державним виконавцем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за аліментами станом на 01 червня 2019 року вона становить 2 782 грн. При цьому заборгованість за аліментами по квітень 2019 року у розмірі 92 347 грн. позивачем сплачена за платіжним дорученням №3869 від 18 квітня 2019 року у сумі 20 463 грн. та за платіжним дорученням №4186 від 03 травня 2019 року у сумі 72 593 грн. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України). Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вимогами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), а згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. У випадку виникнення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), під час примусового виконання судового рішення державний виконавець обчислює розмір цієї заборгованості в порядку, передбаченому статтею 195 СК України. За змістом статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Отже, у випадку, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється за приписами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно яких не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у даній місцевості на суму податків, що зазвичай сплачуються із фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами частини першої статті 70 цього Закону. Відповідний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 659/988/18 (провадження № 61-6205ск19). Згідно з частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. На підтвердження матеріального стану і доходів від підприємницької діяльності ОСОБА_1 надав податкову декларацію за звітній 2018 рік та Індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України за 2003 - 2016 роки, в який не міститься відомостей про суми його доходів, як фізичної особи-підприємця. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 у зазначений ним період не отримував офіційних доходів від підприємницької діяльності, державним виконавцем правильно здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з встановленого органом статистики розміру середнього заробітку. Аналіз змісту апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить, що суд першої інстанції правильно застосовував норми права, а апеляційна скарга є необґрунтованою. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на відсутність заборгованості по аліментам перед стягувачем та невірний висновок державного виконавця щодо наявності у нього заборгованості зі сплати аліментів у зазначеному ним розміру. При цьому неправомірність визначення цієї заборгованості державним виконавцем позивач не оскаржував та таких вимог не пред`являв. Колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Втім, такий спосіб захисту цивільного права, який обрав позивач визначити, що заборгованість за аліментами на утримання дитини за період з 01 січня 2011 року по 01 квітня 2019 року відсутня, як на думку позивача, з огляду на погашення позивачем заборгованості по аліментам у розмірі, що була визначена державним виконавцем, не можна вважати належним способом захисту у розумінні статті 16 ЦК України, а тому висновок районного суду про недоведеність наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 є правильним. За такого, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вказаної вимоги. Між тим, відмова у задоволенні вказаних вимог не позбавляє ОСОБА_1 права пред`явити до суду позов або звернутися до суду зі скаргою про захист права боржника у інший спосіб. За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального законодавства. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 07 вересня 2021 року.