Постанова 4812 № 489/4810/18

25.05.20 22-ц/812/538/20 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/4810/18 Номер провадження 22-ц/812/538/20 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В. Постанова іменем України 25 травня 2020 року м. Миколаїв Справа №489/4810/18 Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Цуркан І.І., за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої її представником ОСОБА_2 рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Павлової Ж.П., у приміщенні цього суду, дата складення повного тексту рішення27 грудня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та пені по аліментам, встановила: 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Ленінського районного суду м. Миколаєва до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів на її утримання та пені по аліментам. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2018 року справу передано за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва, що набрало законної сили 31 грудня 2007 року, на користь її матері ОСОБА_4 були стягнуті аліменти з відповідача на утримання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 листопада 2007 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист. Протягом виконання рішення суду про стягнення аліментів, відповідач не сплачував аліменти з 25 листопада 2015 року по 06 квітня 2017 року. У вказаний період примусове виконання виконавчого листа здійснювалось Фортечним ВДВС м. Кропивницький, яким при повернення виконавчого листа 06 квітня 2017 року на зворотній стороні не було вказано суму заборгованості по аліментам. Ця обставина не дала змогу державному виконавцеві Заводського ВДВС м. Миколаєва врахувати у подальшому заборгованість, що складає 17 392 грн. 42 коп. та стягнути її. На даний час виконавче провадження закінчено по досягненню позивачем повноліття, про що свідчить постанова державного виконавця Заводського відділу ДВС м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 04 квітня 2018 року. Посилаючись на те, що до даного часу відповідач вищезазначену заборгованість не виплатив, позивач просила суд обчислити за період з 01 листопада 2015 року по 05 квітня 2017 року розмір заборгованості за аліментами, що стягувалися з відповідача за виконавчим листом від 27 вересня 2013 року, виданим на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі 2-6258, що набрало законної сили 31 грудня 2007 року, стягнути з відповідача 17 392 грн. 42 коп. заборгованість по аліментам та 17 392 грн. 42 коп. пені за несвоєчасну сплату аліментів. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги та вважав, що позивач є неналежним. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Гайдаржия А.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права.Зазначала, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції не урахував, що аліменти на користь позивачки не стягнуті за рішенням суду за спірний період, а у постанові державного виконавця від 06 квітня 2017 року про закінчення виконавчого провадження в порушення п. 20 р. III Інструкції не було зазначено результатів виконання та у виконавчому листі відсутня відмітка про заборгованість станом на 06 квітня 2017 року. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_5 , посилаючись на необґрунтованість її доводів, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Також вважала доцільним проводити розгляд справи за відсутності відповідача за наявними в матеріалах справи доказами. В судовому засіданні позивач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, її представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що постановою державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Занєвською А.А. від 04 квітня 2018 року відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження закінчено у зв`язку зі стягненням аліментів в повному обсязі до досягнення дитиною повноліття та відсутності заборгованості станом на 12 жовтня 2017 року. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 грудня 2007 року по справі №2-6285 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , матері позивача, були присуджені на утримання доньки, позивача у даній справі, ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менш ніж 30 відсотків мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 листопада 2007 року і до її повноліття. На виконання цього рішення, Ленінським районним судом м. Миколаєва 27 вересня 2013 року видано виконавчий лист. Виконавче провадження, яке здійснювалося Фортечним ВДВС м. Кропивницький ГТУЮ у Кіровоградській області у період з 15 січня 2016 року по 06 квітня 2017 року було завершене 06 квітня 2017 року, у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме на підставі письмової заяви самого стягувача. Станом на 06 квітня 2017 року заборгованість по сплаті аліментів у виконавчому листі не зазначена. Ця постанова та інші дії державного виконавця, зокрема щодо проставлення відміток у виконавчому листі по завершенні виконавчого провадження не оскаржувались, а тому відповідно до приписів статті 13 ЦПК України не підлягали правовій оцінці. За такого суд, обґрунтовано взяв їх до уваги, надавши вірну правову оцінку, прийшовши до висновку про законність рішення і дії державного виконавця. На підставі заяви стягувача, матері позивача ОСОБА_4 від 19 вересня 2017 року постановою державного виконавця Заводського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області від 25 вересня 2017 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Зі змісту листів № 13007/14.23.-36/20 від 10 квітня 2018 року державного виконавця Заводського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області та № 13967/14.23.-36/Н від 18 квітня 2018 року начальника Заводського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ в Миколаївській області на ім`я матері позивача - стягувача ОСОБА_4 слідує, що заборгованість станом на 06 квітня 2017 року відсутня згідно відмітки державного виконавця Фортечного ВДВС м. Кропивницький ГТУЮ у Кіровоградській області. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 березня 2019 року позивачу відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів через те, що його пред`явлено неналежним позивачем. При цьому судом установлено, що відповідач практично весь час, з моменту стягнення аліментів за виконавчим листом, яке здійснювалося різними відділами ДВС м. Миколаєва та Фортечним відділом ДВС м. Кропивницький, вчасно та у повному обсязі сплачував аліменти на утримання доньки і до 06 квітня 2017 року заборгованості не мав. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги та вважав, що позивач за такими позовними вимогами є неналежним. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених судом доказах та відповідає вимогам процесуального та матеріального права, з огляду на наступне. Частинами третьої, четвертої статті 194 СК України передбачено, що заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років. Згідно частини четвертої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. У відповідності до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Таким чином, суд вирішує питання стягнення заборгованості за аліментами лише в разі спору про її розмір, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження постановою державного виконавця Заводського відділу ДВС м. Миколаїв від 04 квітня 2018 року закінчено у зв`язку зі стягненням аліментів в повному обсязі до досягнення дитиною повноліття та відсутності заборгованості по аліментам станом на 12 жовтня 2017 року. Аналіз матеріалів справи, зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги не свідчить, що державним виконавцем за спірний період був визначений розмір заборгованості за аліментами та наявний спір між заінтересованою особою - стягувачем та боржником. Відповідно до статті 4 ЦПК України, за судовим захистом своїх прав, свобод чи інтересів може звернутися не будь-яка особа, а лише особа, законні права, свободи чи інтереси якої порушуються, не визнаються або оспорюються. В теорії цивільно-процесуального права, цю особу прийнято називати належним позивачем, а тому, його вимоги, у разі доведеності, підлягають судовому захисту в обраний ним спосіб. Відповідно, особу, права, свободи чи інтереси якої не порушуються оскаржуваними рішенням/дією (бездіяльністю) відповідача прийнято називати неналежним позивачем, і у разі встановлення такого, у задоволенні його вимог слід відмовити за їх необґрунтованістю. Оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалене у повній відповідності з виписаним. Так, в силу ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Зокрема, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Таким чином, можна констатувати, що суб`єктний склад в аліментних зобов`язаннях є таким: отримувач аліментів - один з батьків або інший законний представник дитини, разом з якими вона проживає; платник аліментів - інший з батьків, який проживає окремо від дитини та має можливість надавати дитині утримання; дитина, на утримання якої аліменти стягуються. У зв`язку з цим, кожний з названих осіб має певні, лише йому належні, права та обов`язки, які підлягають виконанню, а у разі їх порушення - судовому захисту. Зокрема, платник зобов`язаний вчасно та в установленому розмірі сплачувати аліменти, а у разі порушення такого обов`язку і утворенні з його вини заборгованості з їх сплати, відповідно до частини першої статті 196 СК України, ще й сплачувати на користь одержувача аліментів неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. При цьому, виходячи із визначеності прав та обов`язків сторін, право ініціювання стягнення заборгованості та пені по аліментам за законом - належить лише одержувачу аліментів, який і буде належним позивачем у такій категорії справ. В даній справі - це могла б бути ОСОБА_4 . Проте, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2019 року відмовлено у прийнятті її позову для сумісного розгляду з даним позовом, з роз`ясненням її права звернення до суду з таким позовом за загальними правилами цивільного судочинства. Отже, усі інші особи, які заявляють такий позов, у тому числі і дитина, на утримання якої аліменти стягуються - якою є ОСОБА_1 , таким правом не наділені, а тому їх слід вважати неналежними позивачами і у задоволені таких позовів слід відмовляти, що вірно констатував та вчинив і суд першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для його скасування, оскільки зводяться до припущень та незгоди відповідача з висновками суду, з його оцінкою. За таких обставин, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданої її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 25 травня 2020 року.