Постанова 4852 № 160/4380/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4380/21 Суддя І інстанції - Горбалінський В.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В., розглянувши в порядку письмово провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом в якому, просила: - визнати протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області №1036-20/VII, прийняте 14.09.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації; - зобов`язати Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240, площею 2,0 га., яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач безпідставно відмовив ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (1222384000:01:002:1240) у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області №1036-20/VII, прийняте 14.09.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації. Зобов`язано Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240, площею 2,0 га., яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні. В решті позову відмовлено. ОСОБА_1 не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та прийняти нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зобов`язавши відповідача затвердити проект землеустрою. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що належним способом захисту порушених прав є саме зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 04.06.2018 року № 4-2171/15-18 СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення (пасовищ) державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за межами населених пунктів. На замовлення позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Геоленд-2000» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області площею 2,00 га. Висновком експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 26.11.2018 року № 17707/82-18 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проект землеустрою, який було надано позивачем, визнано таким, що відповідає вимогам чинного земельного законодавства та прийнятим нормативно-правовим актам та погоджено. 14.12.2018 року позивачем отримано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1206990912018, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 1222384000:01:002:1240, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. № 1051 не зареєстровані. В подальшому позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою щодо затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та за результатами розгляду такої заяви позивачу від ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом від 14.05.2019 року № Д-2451/0-1612/0/20-19, зі змісту якої видно, що відповідно до розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність здійснюється за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні). Личківська сільська рада увійшла в Личківську сільську об`єднану територіальну громаду. Виходячи із вищезазначеного Головне управління запропонувало позивачу звернутися до Личківської сільської об`єднаної територіальної громади для отримання погодження та надати повторно проект для затвердження. 01.07.2020 року позивач звернулась до Личківської сільської ради із заявою про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації та надання у власність. 14.09.2020 року Личківською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області прийняте рішення за №1036-20/VII, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі в приватну власність, площею 2,000га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради в зв`язку з тим, що: - дозвіл на розробку документації із землеустрою був наданий ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області без погодження Личківської сільської ради, та без врахування звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ; - розташування зазначеної у клопотанні ОСОБА_1 земельної ділянки співпало із земельною ділянкою яка передбачена для громадських пасовищ; - бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене у клопотанні та проекті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноження поголів`я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм. Згідно з пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України, громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Частинами 1-2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування. Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів. Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно з абзацами 1-3 частини 7 цієї статті ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Частиною 9 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Частиною 10 цієї статті встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Відмова відповідача у затвердженні проекту розроблення проекту землеустрою мотивовано тим, що: - дозвіл на розробку документації із землеустрою був наданий ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області без погодження Личківської сільської ради, та без врахування звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ; - розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки співпало із земельною ділянкою, яка передбачена для громадських пасовищ; - бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником у клопотанні та проекті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноження поголів`я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм. Судом першої інстанції вірно зазначено, що з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту. В той же час відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, виходять за межі завдань адміністративного судочинства. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного. Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може» У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд надати дозвіл, або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання». Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права. Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень. Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року. У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення. Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Враховуючи підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим 1222384000:01:002:1240, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав задоволення позовних вимог у вигляді зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити вказаний проект землеустрою. Враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову в повному обсязі. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати та прийняти нову постанову в цій частині, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Зобов`язати Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240, площею 2,0 га., яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили. В повному обсязі постанова складена 17 серпня 2021 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник