Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/4380/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4380/21 Суддя І інстанції Горбалінський В.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: - визнати протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області №1036-20/VII, прийняте 14.09.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації; - зобов`язати Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240, площею 2,0 га., яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області №1036-20/VII, прийняте 14.09.2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації. Зобов`язано Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1240, площею 2,0 га., яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні. 07 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, в якій просила стягнути з Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 суму витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 10000 грн. у спорі з відповідачем по справі №160/4380/21. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, згідно з якою просять ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у адміністративному позові позивачем було заявлено намір щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу, а докази їх понесення було надано у строк, визначений ч.7 ст. 139 КАС України, а відтак суд безпідставно повернув заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи позивачем в адміністративному позові було зазначено, що на виконання вимог ч.4 ст. 134 КАС України опис понесених витрат на правничу допомогу та наданих адвокатом послуг, а також відповідні докази з метою їх підтвердження, будуть надані після відкриття провадження у справі. Крім того, відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. В свою чергу, частиною 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Згідно із частиною 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Водночас, враховуючи те, що розгляд справи №160/4380/21 відбувався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, що не передбачає ані проведення судових дебатів, ані повідомлення учасників справи про дату розгляду адміністративної справи, а також враховуючи відсутність зазначення у судовому рішенні дати його виготовлення у повному обсязі, то на переконання колегії суддів, процесуальний строк, визначений п.7 ст. 139 КАС України для подачі доказів понесення судових витрат розпочинається з дати отримання копії такого рішення учасником справи. Відтак, оскільки копію рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року позивачем отримано 31 травня 2021 року, а із клопотанням про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу із наданням доказів їх понесення він звернувся 07 червня 2021 року (у перший робочий день після вихідного, на який припав останній день п`ятиденного строку, визначеного ч.7 ст. 139 КАС України), то колегія суддів констатує дотримання позивачем строку, визначеного ч.7 ст. 139 КАС України для подання доказів понесення судових витрат. Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність, визначених статтею 320 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування оскарженої ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга, у зв`язку з цим, підлягає частковому задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями приймати нове рішення у випадку перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року - скасувати. Адміністративну справу №160/4380/21 направити для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 10 серпня 2021 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник