Постанова Миколаївський апеляційний суд № 477/1298/20

17.08.21 22-ц/812/1574/21 Суддя першої інстанції Полішко В.В. Провадження № 22-ц/812/1574/21 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 серпня 2021 року м. Миколаїв Справа № 477/1298/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: представника відповідача - ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Полішко В.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, о 16 год. 52 хв., повний текст якого складений 18 червня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності шляхом виплати грошової компенсації та визнання права власності, В С Т А Н О В И В: 21 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила припинити право власності ОСОБА_2 на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - спірна частка будинку), виплативши грошову компенсацію та визнати право власності на зазначену частку будинку. Доводи позовної заяви мотивовано тим, що сторони є співвласниками, кожній належить по Ѕ частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 . Між тим, відповідач з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину, 30 липня 2008 року, на свою частку вказаного житлового будинку після смерті матері - ОСОБА_3 , особовий рахунок не переоформила, в будинку не проживала, станом його не цікавилася. Оскільки опалення в будинку відсутнє, комунікації відімкнені, житло стало непридатним для проживання через руйнування. Вона є внутрішньо переміщеною особою, яка окрім цієї частки будинку житлових приміщень в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території Луганської області, не має. Попереду зима, а відповідач займатися ремонтом житла та впорядковувати його не лише не бажає, а перешкоджає цьому шляхом залякування робітників, які розчищають захаращене подвір`я та приводять до ладу будинок та стелю, що протікає. Внаслідок неприязних відносин спільне володіння та користування житлом є неможливим, а припинення права власності відповідачки на її частку не завдасть їй істотної шкоди, оскільки протягом 12 років це житло їй було не потрібне і станом на 25 червня 2020 року остання через ріелтора виставила свою частку на продаж. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 , внесені нею на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 19 462,00 грн. Скасовано арешт на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого Жовтневою державною нотаріальною конторою Миколаївської області 30 липня 2008 року № 1-1203. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що частки позивача та відповідача у спірному майні є рівними, питання щодо поділу майна не вирішувалось, а доводи позову, що відповідач втратила інтерес до свого майна та позбавлення її права власності не завдасть їй істотної шкоди не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Не погодившись з судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не дав оцінки зазначеним підставам позову - спільне володіння і користування майном є неможливим, а припинення права відповідача не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме лише небажання відповідача продати її частку майна і активна її участь у розгляді справи взагалі не свідчать про завдання їй істотної шкоди примусовим викупом. Судом взагалі не надана оцінка фото- та відеодоказам, поданим разом із позовною заявою щодо занедбаності житлових і нежитлових приміщень, а висновок експерта, який був попереджений про кримінальну відповідальність і надав відповідь на поставлене судом запитання про вартість конкретного домоволодіння, суд поставив під сумнів, не визнаючи при цьому його неналежним чи недопустимим доказом або відхиляючи його, а також без спеціальних знань визнаючи, що вартість використаних будівельних матеріалів, з огляду на відкриті джерела, є значно вищою, тобто допустив припущення. Крім того, без участі зазначених у рішенні осіб та доказів суд встановив факт родинних відносин, хоча встановлення факту будь-яких родинних відносин можливе лише в разі відсутності виданих органами РАЦС документів, а порушення переважного права придбання може бути встановлено лише судом за результатами розгляду спору з відповідним предметом. Посилання суду на те, що вона під час судового засідання не повідомила про набуття нею речових прав на нерухоме майно та його відчуження іншій особі, також не має жодного значення для справи, більш того - садовий будинок не є житловим. Згода відповідача на компенсацію Ѕ домоволодіння, свідчить про відсутність істотної шкоди інтересам співвласника в разі припинення права на частку, оскільки фактично були визнані відповідачем і доказуванню не підлягали. Не було прийнято судом посилання позивача на постанову Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 754/14920/16-ц, де зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Проте, суд при вирішенні спору не врахував, що протягом 14 років домоволодіння в селі Калинівка стоїть покинуте, захаращене і напівзруйноване, не підключене до жодних комунікацій, наслідком чого і є така низька визначена експертом ринкова вартість будинку, відповідач жодного інтересу до нього не проявляла протягом вказаного періоду, комунальні послуги за час їх надання до відключення не сплачувала, ремонт та підтримання у придатному для проживання стані не здійснювала. Визначеною у статті 365 ЦК України умовою припинення права особи на частку у спільному майні є попереднє внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, тобто вартість частки має бути обов`язково визначена під час судового спору. Судом була проведена судово-технічна експертиза, проте суд з надуманих причин поставив під сумнів висновок експерта Лесків С.А. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що експерт ОСОБА_4 отримувала судові повістки про виклик, тому зазначення у рішенні про те, що остання двічі викликалась в судове засідання, але так і не з`явилась, що позбавило суд можливості усунути сумніви щодо цього висновку, не відповідає дійсності і є порушенням статті 128 ЦПК України. Між тим відповідно до частини 2 статті 113 ЦПК України суд повторну експертизу не призначив. Скаржниця також заперечувала проти ухвали Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 травня 2021 року в частині залишення без задоволення її клопотання про витребування доказів з Державної прикордонної служби України про перетин кордону відповідачем і просила такі докази витребувати в суді апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідач посилалася на використання відповідачем земельної ділянки спірного домоволодіння для вирощування овочів для забезпечення сім`ї, хоча фактично протягом п`яти років перебувала за кордоном. Також вона заперечує проти доказів, використаних судом першої інстанції, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2021 року, оскільки жодного доказового значення такий документ для судового розгляду не має. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 367 ЦПК України). Судом встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час звернення до суду з позовом за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на Ѕ частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17 грудня 2019 року, а ОСОБА_2 належить Ѕ частка цього житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 липня 2008 року, виданого Жовтневою державною нотаріальною конторою Миколаївської області. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру на земельну ділянку спірний житловий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,2500 га, яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4823381300:07:060:0008 та перебуває у комунальній власності. За даними Воскресенської селищної ради станом на 27 листопада 2020 року за вказаною адресою зареєстрований, але не проживає брат відповідача ОСОБА_5 . 09 червня 2020 року відповідач ОСОБА_2 зверталася до поліції з заявою, згідно з якою вона як власник 1/2 частки будинку просила вжити заходи до особи, яка самоправно розпоряджається належним їй майном без її згоди, а саме 06 червня 2020 року та 09 червня 2020 року демонтувала частину черепиці на даху будинку, стіну та вікна в будинку. За інформацією з інтернет-сайту ОLX опубліковане оголошення про продаж 1/2 частки спірного житлового будинку, що не заперечується відповідачем. У матеріалах справи наявні три оцінки житлового будинку. Згідно зі Звітом про оцінку майна, який замовила позивач суб`єкту оціночної діяльності ПП «Експертно-діловий центр Лідер» та додала до позовної заяви, ринкова вартість об`єкту оцінки складає 92 288 грн. Відповідно до звіту з незалежної оцінки майна, що виконана суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Антан-Юг» на замовлення відповідача, оціночна (ринкова) вартість спірного домоволодіння складає 570 674 грн. Згідно з висновком експерта № 125-003 від 17 лютого 2021 року, виконаного на підставі ухвали суду про призначення судової оціночно-технічної експертизи, ринкова вартість житлового об`єкта по АДРЕСА_1 складає 38 923 грн. Предметом спору у цій справі є можливість припинення права власності особи на частку у житловому будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , і належать сторонам у справі на праві спільної часткової власності. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі (втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними); 2) чи переслідувало втручання легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті (якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів); 3) чи є відповідний захід пропорційним конкретній легітимній меті втручання у право (втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно). Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17). Отже позивач при зверненні до суду повинна довести наявність будь-якої обставини, що визначені у статті 365 ЦК України, а саме: частка спірного будинку є незначною і не може бути виділена в натурі; річ (житловий будинок) є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно з статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. У частинах 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. При зверненні до суду позивач як на підставу позову послалася на ту обставину, що спільне володіння та користування спірним житловим будинком є неможливим ( пункт 3 частини 1 статті 365 ЦК України), оскільки між сторонами існують неприязні відносини. При цьому позивач не надала суду будь-яких доказів за правилами статей 76-77 ЦПК України, які б свідчили про неможливість сторін спільно володіти та користуватися житловим будинком. Як встановлено судом першої інстанції сторони не є членами однієї сім`ї, не проживали спільно. Між тим позивач стверджує, що відповідач не бере участі у витратах, яких потребує утримання власності, не здійснює ремонт будинку, облаштування прибудинкової території не несе витрати по облаштуванню теплопостачання та інших комунальних послуг. Проте позивач не надала доказів, що вона як співвласник житлового будинку з грудня 2019 року несе такі витрати у зв`язку з чим можна було б стверджувати, що такі обставини призводять до неможливого володіння та користування спірним домоволодінням. Крім того, як встановив суд першої інстанції саме позивач намагалася руйнувати спірний житловий будинок, що спонукало відповідача звернутися до органів поліції. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем обов`язкової умови застосування положення статті 365 ЦК України, а саме, що припинення права власності на частку відповідача не завдасть істотної шкоди останній та членам її сім`ї. В доводах апеляційної скарги заявник стверджує, що доведений факт занедбаності житлового будинку та нежитлових приміщень спірного нерухомого майна, а також наміри відповідача продати свою частку житлового будинку, свідчать про втрату інтересу відповідача до цього житла та про відсутність будь-якої шкоди при припиненні права власності. З такими аргументами ОСОБА_1 колегія суддів не погоджується з огляду на таке. В своїх запереченнях на позов ОСОБА_2 зазначала, що з часу отримання зазначеної частки будинку у спадщину вона перебувала тривалий час за межами України та не має можливості особисто брати участь у витратах на утримання свого майна. Проте вона була впевнена, що будинком користується її брат ОСОБА_5 - співвласник цього нерухомого майна, який там був зареєстрований та проживав. Судом встановлено, що ОСОБА_5 був співвласником Ѕ частки будинку АДРЕСА_1 , де зареєстрований і до теперішнього часу та 17 грудня 2019 року подарував свою частку за договором дарування ОСОБА_1 , яка вже в липні 2020 року звернулася до суду з цим позовом. Тому аргументи позивача про те, що це саме відповідач допустила руйнування спірного домоволодіння є неприйнятними. Та обставина, що співвласник ОСОБА_5 має намір продати свою частку у спільному майні свідчить про її право на розпорядження своєю власністю, та не може розцінюватися про втрату інтересу до своєї власності, а відтак й про відсутність істотної шкоди у разі припинення права власності на це нерухоме майно. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилається як на підстави позову, оскільки ОСОБА_1 не довіла неподільності спільного майна, неможливості спільного володіння і користування спільним майном з відповідачем, а також того, що припинення права відповідача на відповідну частку не завдасть істотної шкоди її інтересам, а тому в задоволені позовних вимог щодо припинення права власності ОСОБА_2 на Ѕ частку житлового будинку шляхом виплати грошової компенсації обґрунтовано відмовлено. Щодо вимог позивача про визнання за ним права на спірну 1/2 частку в нерухомому майні - житловий будинок АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. За змістом статей 316, 317, 392 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном. При цьому підстави набуття права власності врегульовано статтею 328 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Оскільки у задоволенні вимоги позивача про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частки у праві спільної власності на це нерухоме майно (визнати право на яку за собою позивач просить суд) відмовлено, то не підлягає задоволенню і вимога про визнання права власності позивача на цю частку. Доводи скарги про не надання оцінки обставинам занедбаності житлових і нежитлових приміщень не заслуговують на увагу, оскільки оцінка наданим доказам щодо цих обставин судом першої інстанції була надана та зроблені відповідні висновки щодо такого стану будинку. Щодо незгоди скаржника з оцінкою судом першої інстанції висновку експерта, то треба зазначити таке, що у справі містяться висновки експерта, оцінка спірного домоволодіння виконана суб`єктами оціночної діяльності, зокрема й на замовлення позивача. Вартість спірного домоволодіння за цими оцінками є значно вищою, чим за висновком, наданим експертом. З огляду на надані сторонами докази, суд першої інстанції надав оцінку висновку експерта в сукупності з іншими доказами та дійшов висновку, що визначена експертом вартість спірного домоволодіння є заниженою. В даному випадку суд першої інстанції виконав свій процесуальний обов`язок щодо оцінки наданих сторонами доказів. Суд з власної ініціативи не може збирати докази, а тому твердження в апеляційній скарзі про те, що суд не призначив у справі повторну експертизу, при цьому без будь-яких клопотань про таке учасників справи, є безпідставним. Крім того, колегія суддів визнає неприйнятними аргументи скарги про встановлення судом першої інстанції факту родинних відносин, оскільки такі факти судом не встановлювалися. Суд першої інстанції, дослідуючи заперечення сторони відповідача проти доводів позивача про відсутність будь-якого нерухомого майна, придатного для житла, та обставини відчуження позивачем дачного будинку своєму синові, дослідив такі факти та дійшов висновку, що такі обставини мали місце. При цьому суд дослідив надане ОСОБА_2 електроне повідомлення про суттєві зміни у майновому стані стосовно сина позивача. Зазначене повідомлення перебуває в загальному доступі, а тому будь-яких порушень процесуального закону та норм матеріального права судом першої інстанції при дослідженні наданих сторонами доказів, колегія суддів не вбачає. Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано було відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про витребування доказів з Державної прикордонної служби України про перетин кордону відповідачем, оскільки зазначені факту не охоплюються предметом доказування у даній справи, більш того, відповідач не заперечувала цих фактів. Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на вирішення спору по суті, не впливають. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судові рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України та з огляду на те, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, а ухвалою апеляційного суду від 22 липня 2021 року їй було відстрочено сплату судового збору у розмірі 2 522 грн 40 коп. за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, то зазначена сума судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 червня 2021 року без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса фактичного проживання АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 ) в дохід держави 2 522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн 40 коп. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 18 серпня 2021 року.