Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/8011/18

14.07.23 22-ц/812/687/23 Провадження № 22-ц/812/687/23 Головуючий суду першої інстанції Рум`янцева Н.О. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 липня 2023 року м. Миколаїв Справа № 489/8011/18 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Колосовій О.М., за участі позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний тест якого складено 29 березня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та зміну черговості спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, В С Т А Н О В И В: 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та зміну черговості спадкування. Доводи позову обґрунтовувала тим, що вона протягом 20 років з 1998 року по 2018 рік проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 1948 року народження. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, заповіт оформити не встиг. Тобто з 1998 рік по 07 серпня 2018 року вона та ОСОБА_5 перебували в фактичних шлюбних стосунках (проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут, мали спільні права та обов`язки притаманні подружжю, мали спільних друзів, спільно відпочивали, спілкувалися з дітьми чоловіка від першого шлюбу, ін.). При цьому, з 1998 року по 2010 рік вони фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а з 2010 року по день смерті чоловіка проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до акту приватизації 2007 року 1/2 частки квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_5 на підставі акту приватизації з 2007 року, а інша частка перейшла у власність на підставі договору довічного утримання (догляду) його матері ( ОСОБА_6 ), укладеного 24 квітня 2007 року. Оскільки договір довічного утримання (догляду) за ОСОБА_6 матір`ю ОСОБА_5 укладено в 2007 році, то позивач приймала безпосередню та основну участь в виконанні умов договору довічного утримання (догляду) матері чоловіка (прибирання за хворою, медичні маніпуляції і процедури (ін`єкції і тд.), обов`язки санітарки, купання хворої, прання білизни, годування, одягання), а також забезпечення їжею, одягом). В період спільного проживання ОСОБА_5 отримав інвалідність, був інвалідом 2 групи. З 2007 року, страждав онкозахворюванням і через тяжку хворобу та його похилий вік потребував допомоги та опіки особливо в останні роки життя. Позивач надавала йому таку допомогу, опікувалась ним та матеріально забезпечувала, підтримувала його морально та не давала відчувати себе хворим та одиноким. Оскільки власник частки квартири була тяжко хворою і жіночої статі, всі обов`язки по догляду за нею, а також матеріальному забезпеченні виконувала вона. За згодою як набувача так і відчужувача майна, фактично виконувала обов`язки за угодую щодо придбання квартири, стороною по якій був її цивільний чоловік, який уклав договір в інтересах їхньої сім`ї. Виконання умов договору довічного утримання не набувачем, а іншою особою дозволено законодавством, зокрема статтею 752 ЦК України, що у разі неможливості виконання фізичною особою обов`язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. У випадку коли жінка та чоловік проживають однією сім`єю, а при набутті майна номінальним власником майна зазначено тільки одного з них, набуте майно є спільною власністю таких чоловіка та жінки і на вказане майно розповсюджується режим глави 8 СК України, якою врегульовано майнові відносини подружжя. А при набутті права власності в порядку оплатної цивільно-правової угоди, яким є договір довічного утримання (догляду), коли фактичним виконавцем обов`язків набувача є особа, яка перебуває в фактичних шлюбних стосунках, з номінальним набувачем, така особа (фактичний виконавець обов`язків набувача) безальтернативно має право на набуте майно разом з номінальним набувачем Оскільки вона була членом сім`ї спадкодавця, то відповідно до статті 1264 ЦК України є спадкоємцем четвертої черги за законом. Після смерті ОСОБА_5 вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Такі ж заяви про прийняття спадщини подали і діти покійного - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Протягом 20 років спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 вони придбавали чи набували право власності на певне майно, зокрема на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 , яка набута за безпосередньої та основної її участі у виконанні договору довічного утримання. Крім того за рахунок безпосередньої її участі вартість квартири АДРЕСА_4 значно збільшилась. За її кошти було проведено ремонт квартири, замінено старі вікна на нові металопластикові, проведено шпаклювання стін та стелі, стіни оклеєно новими шпалерами, відновлено стяжку полу у всій квартирі та покладено новий лінолеум, відремонтовано балкон та встановлено новий металопластиковий балконний блок вікон. Оскільки ОСОБА_5 з 2007 року хворів на онкологічне захворювання, був у безпорадному стані, то позивач весь час опікувалася ним, матеріально забезпечувала, оскільки на лікування постійно потрібні були гроші, морально його підтримувала та надавала іншу допомогу. Покійний не залишив заповіту, отже і позивач і відповідачі є спадкоємцями за законом, тільки відповідачі є спадкоємцями першої черги, оскільки є синами померлого, а позивач спадкоємиця четвертої черги, оскільки є особою, яка проживала разом зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Питання стосовно зміни черговості права на спадкування на сьогоднішній день не вирішено, у зв`язку з відмовою відповідачів укласти відповідний договір. Враховуючи положення частини 2 статті 1259 ЦК України та те, що вона тривалий час, близько 11 років, опікувалась своїм чоловіком, який значний час перебував в безпорадному стані і був неспроможний самостійно забезпечувати свої потреби внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби, надавала йому нематеріальні послуги, здійснювала матеріальне забезпечення та надавала йому іншу допомогу, то вважає, що вона має право на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги. Приймаючи до уваги вищезазначене, позивач вважає, що вона також на рівні з цивільним чоловіком є набувачем 1/2 частки квартири за цивільно-правовою угодою. Вищезазначена квартира після отримання ОСОБА_5 повної власності на неї використовувалась в інтересах їхньої сім`ї. З 2010 року вони спільно проживали в зазначеній квартирі, позивач сплачувала вартість комунальних послуг. Крім того, позивач за власні кошти провела ремонт всієї квартири АДРЕСА_4 , що істотно збільшило її вартість. Позивач вважає, що квартира АДРЕСА_3 є їх з ОСОБА_5 спільною сумісною власністю. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: - встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з грудня 1998 року до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на частку квартири АДРЕСА_3 ; - визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - змінити черговість спадкування та надати право ОСОБА_1 на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкоємцями першої черги ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 ; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .. 5 березня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за ними права власності в порядку спадкування за законом. Вимоги зустрічного позову мотивували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві помер їх батько ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли права на квартиру АДРЕСА_3 . У встановлений законодавством строк вони та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем четвертої черги, звернулись до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті їх батька ОСОБА_5 . У видачі свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відмовлено, оскільки в них відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно. Оригінали правовстановлюючих документів знаходяться у ОСОБА_1 . Отримати дублікати правовстановлюючих документів не має можливості, оскільки співвласниками спірної квартири є померлі особи. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили визнати за ними право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_3 , після смерті батька ОСОБА_5 в рівних частках по 1/2 частки за кожним. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2019 року вказані позови було об`єднано в одне провадження. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності та зміну черговості спадкування задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704.80 грн по 352.40 грн з кожного. Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_5 по частки за кожним в порядку спадкування за законом після смерті їх батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судовий збір у розмірі по 3 817.77 грн кожному. Рішення суду мотивовано тим, що можливість встановлення даного юридичного факту передбачена ЦПК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Положення статті 273 ЦПК України 1963 року передбачали можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя. В інших випадках встановлення фактів проживання однією сім`ю у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено. Визначаючи правовий режим спірної квартири, який набутий ОСОБА_5 за договором довічного утримання (догляду), укладеного ним під час перебування у шлюбі з позивачем, слід дійти до висновку про те, що цей договір укладений саме в інтересах сім`ї, проте позивачем не надано доказів того, що вона фактично виконувала обов`язки набувача та доглядала ОСОБА_6 . Так само у судовому засіданні не знайшло підтвердження знаходження ОСОБА_6 в безпорадному, тяжкому стані у зв`язку з хворобою. За таких обставин, позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 частки квартири АДРЕСА_5 та визнання за нею права власності на частку квартири АДРЕСА_5 , не підлягають задоволенню. В судовому засіданні не було підтверджено той факт, що позивач ОСОБА_1 здійснювала догляд за ОСОБА_5 , як за безпорадною особою, оскільки за медичними документаціями, не вбачається, що ОСОБА_5 потребував стороннього догляду. Крім того позивачем не доведено факт ухилення відповідачів від надання допомоги батькові, винної поведінки останніх (зокрема, відмова від надання допомоги батькові), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідачів, що в силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині зміни черговості спадкування та визнання ОСОБА_1 спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що відповідно до вимог закону позивачі за зустрічним позовом належним чином прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на спадкове майно не можуть оформити на це майно право власності, що унеможливлює в повній мірі володіти та користуватись ним, а тому зустрічний позов підлягає задоволенню. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог її позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимоги її позову задовольнити в повному обсязі. Рішення суду в частині задоволення вимог зустрічного позову скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що посилаючись на статті 74, 62, 67, 65 СК України суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що договір довічного утримання укладений саме в інтересах сім`ї, проте зазначив, що позивачем не надано доказів що вона фактично виконувала обов`язки набувача та доглядала за ОСОБА_6 . Судом визнано, що договір довічного утримання укладений саме в інтересах сім`ї, оскільки даний факт ним встановлено, то відповідно і майно набуте за договором укладеним в інтересах сім`ї вже є спільною сумісною власністю осіб, в даному випадку ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Про це говорить стаття 61 СК України, в якій зазначено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . А оскільки це вже спільна сумісна власність, то вже не має ніякого значення, наявність чи відсутність доказів догляду саме позивачем за ОСОБА_6 . Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 01 квітня 2021 року по справі справа № 185/3086/18 судом зазначено, що за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача у шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя Суд першої інстанції взагалі не дослідив документів, що підтверджують факт проведення ремонтних робіт, факт отримання від трудової діяльності, грошових коштів, що були використані на проведення ремонтних робіт на придбання будівельних та оздоблювальних матеріалів, та не зазначив жодних висновків з цього приводу, що є порушенням вимог статті 265 ЦПК України, згідно яких суд у мотивувальній частині рішення зазначає мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 суд неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а саме неправильно витлумачив закон. Оскільки судом у цій справі встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в даному випадку становить 14 років, що є більшим ніж 5 років передбачених статтею 1264 ЦК України, то відповідно до вимог закону, ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги. Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення. Відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 3 пункті 6 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Догляд, який позивач здійснювала мав істотне та вирішальне значення для забезпечення життєдіяльності її чоловіка. Матеріальна допомога, що надавалась нею ОСОБА_5 була основним засобом до існування, позивач сплачувала вартість проведених операції, різноманітних медичних досліджень, купувала ліки, сплачувала комунальні послуги, придбавала для нього особисті речі, здійснювала ремонт квартири, тощо. В даному випадку відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині зміни черговості спадкування та надання права ОСОБА_1 на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , разом зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суд неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, що свідчить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах якого діє їх представник - ОСОБА_7 , надали до Миколаївського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу. В своєму відзиві зазначали, що вимоги апеляційної скарги не визнають, вважають її безпідставною та необґрунтованою. Спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та спадкодавця, так як зазначена квартира отримана власниками у власність безоплатно у порядку приватизації державного житлового фонду. Скаржником не надано суду доказів хвороби ОСОБА_6 та знаходження її у безпорадному стані. Доказів неможливості ОСОБА_6 самостійно забезпечувати умови свого життя, потреби в самостійному сторонньому догляді, допомоги та піклуванні, а також участі скаржника в виконанні умов договору довічного утримання матеріали справи не містять. ОСОБА_1 заявлена вимога про зміну черговості спадкування, але вона є безпідставною та необґрунтованою. Дійсно в листопаді 2007 року спадкодавець був визнаний інвалідом 2 групи від загального захворювання безстроково. В подальшому для переогляду групи інвалідності спадкодавець в МСЕК не направлявся, із заявою про видачу йому допоміжних засобів для самостійного пересування не звертався. Спадкодавець мав самостійних дохід, був пенсіонером за віком, отримував пенсійні виплати за віком та по інвалідності. Крім того, кожен рік з початку квітня по кінець вересня працював разом із скаржником на базі відпочинку ДП НВКГ «Зоря-Машпроект». В лікуванні спадкодавця постійно приймали участь відповідачі. З травня 2018 року по 07 серпня 2018 року спадкодавець проживав у ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_6 , так як проходив обстеження та лікування у Національному інституті раку. Відповідачі утримували спадкодавця, лікували його. Особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як 5 років до відкриття спадщини, за наявності спадкоємців передніх черг може отримати спадщину лише за умови, що спадкодавець був у безпорадному стані за станом здоров`я, похилий вік та потребував стороннього догляду і саме ця особа такий догляд надавала. Безпорадний стан повинен бути підтверджений відповідними записами в медичних документах. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду у цивільній справі № 346/1178/17 від 30 травня 2019 року. Спадкодавець не був у безпорадному стані за станом здоров`я або через похилий вік, не потребував стороннього догляду, в лікуванні спадкодавця приймали постійну участь відповідачі. Відповідачі вважають, що позовні вимоги про зміну черговості спадкування та надані скаржнику права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім того, лікарським свідоцтвом про смерть спадкодавця, посмертним епікризом та медичною карткою не підтверджено безпорадного стану спадкодавця під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби. Скаржником не доведено факт тривалого безпорадного стану спадкодавця, а також, що він потребував сторонньої допомоги, яку саме надавала скаржник, тому відсутні правові підстави для застосування положень частини 2 статті 1259 ЦК України та, відповідно, для задоволення позовних вимог. Крім того, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичних характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що квартира АДРЕСА_5 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та її сину ОСОБА_5 по частки кожному у порядку приватизації житлового фонду на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 лютого 2007 року, виданого органом приватизації та зареєстрованому в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 27 березня 2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 травня 2007 року. У зазначеній квартирі ОСОБА_5 був зареєстрований з 02 квітня 1996 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . 24 квітня 2007 року між матір`ю ОСОБА_6 та сином ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання (догляду), який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Яновською С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № Д-58. Відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 24 квітня 2007 року, ОСОБА_6 (відчужувачка) належну їй на праві приватної спільної часткової власності частки квартири АДРЕСА_5 передає, а ОСОБА_5 (набувач) отримує у власність частку вищевказаної квартири. ОСОБА_5 в свою чергу повинен надавати ОСОБА_6 матеріальне забезпечення з утримання (забезпечення харчуванням, одягом, доглядом, медичною допомогою та іншою необхідною допомогою), яке щомісячно має надаватися відчужувачці, оцінюється сторонами у сумі 475 грн. Утримання визначається сторонами у вигляді забезпечення відчужувачки житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній частці квартири, у обох сторін право користування допоміжними приміщеннями та службами квартири. За твердженнями ОСОБА_1 вона разом з ОСОБА_5 з 1998 року по 2010 рік фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а з 2010 року по день смерті останнього проживали в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Відповідно до довідки з КНП ММР "Центр первинної медико - санітарної допомоги № 2" від 28 травня 2020 року за вих. № 397-01-11, свідчення про перебування на обліку в ЦПМСД № 2 (до 2014 року міська поліклініка № 2) ОСОБА_6 , 1925 року народження, звернень за медичною допомогою, видачі довідки про смерть в період з 01 січня 2007 року по 10 серпня 2010 року відсутні. Відповідачі не заперечувався факт того, що з квітня 2011 року по 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві. ОСОБА_1 займалася похованням ОСОБА_5 у зв`язку з чим отримала державну допомогу на поховання у розмірі 9 005.58 грн. Згідно довідки з Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04 червня 2020 року за вих. № 1400-0801-7/29706 ОСОБА_5 отримував пенсію з листопада 2007 року по день смерті. Згідно довідки Інгульського об`єднаного управління пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 19 жовтня 2018 року за вих. № 20434/02, ОСОБА_1 знаходилася на обліку в Інгульському об`єднаному УПФУ м. Миколаєва з січня 2010 року та отримує пенсію за віком. З договорів про надання послуг з прибирання приміщень від 03 жовтня 2017 року та від 04 січня 2018 року, ОСОБА_1 прибирала житлові приміщення та отримувала за виконану роботу грошову винагороду. З довідок ДП НВКГ «Зоря Машпроект» наданих від 03 жовтня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_1 працювала в ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» та отримувала відповідну заробітну плату. Відповідно до довідки ДП НВКГ «Зоря Машпроект» від 17 червня 2020 року за вих. № 17/1-3373, ОСОБА_1 займала посаду завідувача виробництва їдальні, в тому числі, на базах відпочинку. Згідно договору купівлі продажу від 16 жовтня 2012 року, розрахунку фактури № СФ-05543 від 17 жовтня 2012 року, розрахунку фактури № СФ-05547 від 18 жовтня 2012 року, квитанції про сплату № 114073/055483 від 29 листопада 2012 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 81 від 14 березня 2013 року, чеку № 150709 від 19 грудня 2012 року, вбачається, що ОСОБА_1 були придбані будівельні та інші матеріали для проведення ремонту. За інформацією, зафіксованою у наданих медичних документах померлий ОСОБА_5 мав тяжке онкологічне захворювання з приводу якого з липня 2007 року перебував на обліку в Миколаївському обласному онкологічному диспансері та проходив лікування в різних лікувальних закладах. В різні періоди часу до смерті. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є рідними синами ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , свідченням чого є свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 . Згідно акту, складеного ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 від 20 лютого 2019 року, відповідач ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_6 . З травня 2018 року по 07 серпня 2018 року у нього проживали батько ОСОБА_5 , і ОСОБА_1 . Кожного дня він возив їх до лікарні і назад. Купував білети на поїзд до м. Києва і назад до м. Миколаєва, купував продукти харчування, надав на лікування 300 доларів США. Як вбачається з розписок від 10 травня 2018 року та від 15 травня 2018 року, відповідач ОСОБА_3 запозичив у ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 400 доларів США та 45 000 грн на лікування батька. Згідно довідки ПТ «Ай Ті «Ломбард» від 07 лютого 2019 року за вих. № 89/2, відповідач ОСОБА_3 в період часу з 01 червня 2018 року по 01 вересня 2018 року звертався за послугами до ломбардного відділення ПТ «Ай Ті «Ломбард» з приводу закладу майна та отримання фінансового кредиту. 26 травня 2018 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 26.05.2018-100001093, відповідно до якого ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2 800 грн строком до 08 червня 2018 року на будь-які цілі. 28 травня 2018 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики № 33/00313867, відповідно до якого ОСОБА_3 надано кредит у сумі 5 000 грн строком до 03 червня 2018 року. 31 липня 2018 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики № 33/11314064, відповідно до якого ОСОБА_3 надано кредит у сумі 5 000 грн строком до 06 серпня 2018 року. З довідки ТОВ «Лайм Кеш» від 04 лютого 2019 року вбачається, що між ТОВ «Лайм Кеш» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № АА-00023611 від 02 червня 2018 року, заборгованість якого відсутня. Відповідно до чеку № 97181 від 26 травня 2018 року, чеку № 100206 від 01 серпня 2018 року, чеку № 100429 від 07 серпня 2018 року Київським відділенням № 11 ПТ «АЙ ТІ Ломбард» видано кредит у вигляді грошових коштів з приводу закладу майна у загальному розмірі 20 200 грн. З пояснень відповідача ОСОБА_3 запозичені кошти він використовував на лікування батька. Відповідно до довідки Інгульського об`єднаного управління пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 12 квітня 2019 року за вих. № 7785/06, неодержану пенсію ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 4 502.79 грн виплачено ОСОБА_1 на підставі заяви від 19 вересня 2018 року № 7134 та довідки виданою ОСББ «Жилец-Юг» від 15 серпня 2018 року № 1/213. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якого входять права, зокрема, на квартиру АДРЕСА_5 . У встановлений законодавством строк ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 . Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. від 08 лютого 2019 року за вих. № 72/02-14 представнику ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не надано оригіналу правовстановлюючого документу та існує спір між спадкоємцями на спадкове майно. Зі змісту довідки Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 23 січня 2019 року встановлено, що підстави для видачі дубліката свідоцтва на приватизовану квартиру АДРЕСА_3 відсутні, оскільки співвласники квартири померли. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволенні зустрічного позову, тому апеляційний суд переглядає оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником в апеляційній скарзі. В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується, тому апеляційний суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості у неоскарженій частині. Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке. Цивільне судочинство відбувається на сторінках засад змагальності (частина 1 статті 12 ЦПК України). Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно із статтею 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , дійшов висновку, що позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками. Щодо визнання квартири АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та визнання за нею права власності на частку квартири АДРЕСА_3 . Обґрунтовуючи ці вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що таке право перейшло до неї внаслідок набуття безпосередньо через участь у договорі довічного утримання замість набувача за цим договором ОСОБА_5 , який внаслідок хвороби перебував у безпорадному стані; через приймання участі в утриманні спірної квартири, її ремонті, облаштуванні внаслідок чого вартість квартири значно збільшилась, а також спірна квартира, одержана її чоловіком як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача у шлюбі (презумпція спільності майна). Відповідно до положень частини 1 статті 752 ЦК України, у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов`язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Умовами договору довічного утримання передбачено обов`язки набувача щодо утримання, а саме, набувач повинен надавати ОСОБА_6 матеріальне забезпечення з утримання (забезпечення харчуванням, одягом, доглядом, медичною допомогою та іншою необхідною допомогою), яке щомісячно має надаватися у розмірі 475 грн. Утримання визначається сторонами у вигляді забезпечення відчужувачки житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній частці квартири, у обох сторін право користування допоміжними приміщеннями та службами квартири. Як встановлено за обставинами справи ОСОБА_1 до смерті ОСОБА_6 проживала від останньої окремо. Будь-яких належних доказів, що позивач здійснювала догляд за ОСОБА_6 передбачений умовами договору (забезпечувала харчування, доглядом та ліками, іншою допомогою матеріали справи не містять). Також відсутні докази, що ОСОБА_6 погодилась на заміну набувача, що є обов`язковою умовою при такій заміні. Законодавець не визначає порядку здійснення заміни набувача та форму, в якій має бути висловлена згода відчужувача. У випадку передачі обов`язків набувача майна фактично відбувається передача боргу на іншу особу, оскільки відбувається повна заміна сторони (набувача майна) в зобов`язанні. Тому обов`язки набувача можуть бути передані виключно за згодою відчужувача. По своїй суті згода - це односторонній правочин, яким відчужувач погоджується на зміну набувача. У даній ситуації необхідно застосовувати загальні положення про зобов`язання, зокрема в частині підстав та порядку заміни боржника (статті 520 - 523 ЦК України). У разі заміни набувача має бути складений правочин про заміну набувача між попереднім та новим набувачем, який має бути схвалений відчужувачем. Зазначений правочин повинен бути вчинений у такій самій формі, як і договір довічного утримання. Тобто у такому правочині має бути висловлена згода щодо конкретної фізичної або юридичної особи. Для його сприйняття як іншими учасниками цивільного обороту, так і нотаріусом, він повинен бути викладений письмово. Не погоджується колегія суддів з доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_5 не міг виконувати умови зазначеного договору внаслідок свого безпорадного стану внаслідок хвороби, а його обов`язки виконувати ОСОБА_1 , з огляду на те, що останньою не доведено, що ОСОБА_5 в період з 04 квітня 2007 року (дата укладення договору) по 10 серпня 2010 року (день смерті відчужувача) перебував у безпорадному стані внаслідок хвороби. У даному випадку безпорадний стан повинен доводитися відповідним медичним висновком, а сам факт наявності у ОСОБА_5 онкологічного захворювання та інвалідності ІІ групи не свідчить про неможливість виконувати зазначені умови договору довічного утримання. Відповідно до частини 1 статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК Україниправил збільшення вартості майна повинне відбуватися внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Аналіз частини 1 статті 62 СК Українисвідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов: 1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя; 2) істотність збільшення вартості має бути пов`язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК Українине називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 453/320/16-ц. Під трудовими затратаминеобхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя.Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чиперебудову,тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесенихзатрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. У разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального подорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. У справі, що переглядається позивач мала довести, що збільшення вартості майна (квартири АДРЕСА_3 ) є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц. На підтвердження таких вимог ОСОБА_1 надала договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року, укладений між нею та приватним підприємцем, на придбання балконної рами вартістю 6 750 грн; рахунок фактуру від 17 жовтня 2012 року № СФ-05543 на суму 3 772.60 грн та від 18 жовтня 2012 року № СФ-05547 на суму 597.60 грн на придбання приладдя для монтажу радіатора без визначення покупця; квитанцію від 29 листопада 2012 року на суму 820.48 грн на придбання будматеріалів без визначення покупця; копію чека від 19 грудня 2012 року на оплату лінолеума на суму 1 200 грн; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 14 березня 2013 року № 81 про оплату ОСОБА_1 жалюзів на суму 1 200 грн. Отже зі змісту перелічених письмових доказів не можливо дійти висновку, що перелічене у документах майно та речі придбавались саме позивачем, належність цих коштів, використання цього майна саме для облаштування спірної квартири, а також, що ці облаштування призвели до істотного збільшення нерухомого майна квартири АДРЕСА_3 . З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт трудових чи грошових затрат ОСОБА_1 у збільшення вартості спірного майна. Вказані обставини позивачем не доведені. Позивач не надала суду докази на підтвердження того, що вона брала участь у реконструкції та облаштуванні квартири. Участь особи у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку та інших приміщень надає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування витрат на будівництво (у випадку належної доведеності обставин таких витрат), а тому у цій справі відсутні передбачені статтею 62 СК Українипідстави виникнення права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача у шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Між тим, матеріали справи доказів, що договір довічного утримання укладався в інтересах сім`ї, а саме, використовувалися кошти сімейного бюджету, при цьому метою укладення договору довічного утримання було використанні власних, особистих коштів ОСОБА_5 , який надавав допомогу своїй матері, забезпечував її житлом, був зареєстрований та проживав з нею в приватизованій ними перед укладенням договору квартирі, а тому, на думку колегії суддів, ці обставини у сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_5 при укладанні договору довічного утримання зі своєю матір`ю, діяв не в інтересах сім`ї, а в особистих інтересах. Розсуди суду першої інстанції про укладення такого договору в інтересах сім`ї, на що посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_1 апеляційний суд вважає помилковими, проте такими, що не впливають на правильність вирішення цих вимог. Щодо позовних вимог про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відповідно до статті 1259 ЦК України свідчить про те, що ОСОБА_1 за законом віднесено до четвертої черги спадкоємців. Щодо вимог про зміну черговості спадкування та надання права ОСОБА_1 на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 разом зі спадкоємцями першої черги ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 . Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): - перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки; - друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; - третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; - четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; - п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування). Таким чином, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Статтею 1258 ЦК Українипередбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Частина 2 статті 1259 ЦК Українифізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Відповідно до статті 1264 ЦК Україниу четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК Українифізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18. Обґрунтовуючи такі позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_5 був у безпорадному стані, потребував стороннього догляду та допомоги, а вона піклувалася про нього та матеріально забезпечувала. Безпорадний стан -стан, при якому людина не може самостійно приймати активні заходи, що забезпечують її існування або оберігають її життя, здоров`я та гідність. Безпорадність може бути обумовлена фізіологічними причинами або може супроводжуватися патологічним процесами або бути їх наслідком (при психічних і нервових захворюваннях, при важких захворюваннях, що супроводжуються різкою фізичною слабкістю). Безпорадний стан можливо та необхідно доказувати відповідними доказами, у тому числі записами в медичних документах. Позивач надала медичні документи, з яких встановлено, що померлий з 2007 року перебував на обліку в онкодиспансері та проходив лікування в різних медичних установах з приводу онкологічного захворювання. Між тим, надані медичні документи не містять висновків про те, що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані. Щодо матеріального забезпечення померлого, то слід зазначити, що ОСОБА_12 отримував пенсію, яка за розміром не суттєво відрізнялася від пенсії ОСОБА_1 . Крім того, як встановлено наданими відповідачем ОСОБА_3 доказами, останній також допомагав матеріальним забезпеченням своєму хворому батькові, який деякій час проживав у нього вдома у м. Києві, проходив там лікування та відповідно свідоцтва про смерть помер у цьому місті. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довела належними і допустимими доказами наявність вказаних у статті 1259 ЦК Україниюридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування, зокрема те, що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані через хворобу, а вона, саме в зв`язку з його безпорадним станом, протягом тривалого часу опікувалась ним та матеріально забезпечувала. З урахуванням викладеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині. Щодо задоволення вимог зустрічного позову. Предметом зустрічного позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав втрати останнім правовстановлюючих документів на такий об`єкт. Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права». Як встановлено матеріалами справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги після смерті батька. В межах строку визначеного законом вони звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входить право власності на квартиру АДРЕСА_3 , частка якої належала спадкодавцю внаслідок державної приватизації житла у 2007 році та інша частка на підставі договору довічного утримання, укладеного між померлим та його матір`ю. Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. від 08 лютого 2019 року за вих. № 72/02-14 представнику ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не надано оригіналу правовстановлюючого документу, який засвідчує право власності, та існує спір між спадкоємцями на спадкове майно. Зі змісту довідки Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 23 січня 2019 року встановлено, що підстави для видачі дубліката свідоцтва на приватизовану квартиру АДРЕСА_3 відсутні, оскільки співвласники квартири померли. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 заперечувала проти вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , оспорюючи право кожного з відповідачів на частки спірної квартири, звернулась до суду з позовними вимогами про зміну черговості та визнання за нею права власності на 1/6 частку спірної квартири. Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини справи та відмову у задоволенні вимог спадкоємця четвертої черги про зміну черговості, а також неможливості відновити правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на спадкове майно, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову. Доводи апеляційної скарги щодо вирішення вимог зустрічного позову зводяться до незгоди скаржника з відмовою суду першої інстанції в задоволенні вимог первісного позову про зміну черговості спадкування та відмову у визнанні за позивачем права власності на частку у спадковому майні та не спростовують висновків суду першої інстанції стосовно правових підстав для задоволення зустрічного позову. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, з якими погоджується суд апеляційної інстанції. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Частиною 13 статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 382 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення . Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 14 липня 2023 року.