Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/1720/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1720/20 пров. № А/857/7945/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Гудима Л.Я. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року (суддя - Скільський І.І., час ухвалення - не зазначений, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складення повного тексту - не зазначена), в адміністративній справі №300/1720/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Калуське автотранспортне підприємство", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, встановив: У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: 1) визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №52 від 16.08.2019 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах з 22.09.2016 року як водію міського пасажирського транспорту; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2016 року про призначення пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; 3) стягнути із відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати. Відповідач ГУ ПФУ в Івано-Франківській області позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають. Просив відмовити у задоволенні позову повністю. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Калуське автотранспортне підприємство". Третя особа ПрАТ "Калуське автотранспортне підприємство" подало заперечення на позовну заяву, у якому зазначило, що робота в АТП позивача ОСОБА_1 з 14.02.1983 року до 01.06.1992 року не дає права на пенсію на пільгових умовах. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.08.2019 за №52 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії, як водію міського пасажирського транспорту відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити ОСОБА_1 з дня припинення виплати, виплату призначеної з 22.09.2016 року пенсії, як водію міського пасажирського транспорту відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з зарахуванням до його пільгового стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи з 14.02.1983 року по 31.05.1992 року як водієм міського пасажирського транспорту в Калуському АТП. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 840,80 гривень та сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 1700,00 гривень. З рішенням суду першої інстанції від 15.03.2021 року не погодився відповідач ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду першої інстанції є незаконним, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що в трудовій книжці позивача немає підтверджуючих записів про пільговий стаж роботи до 01.06.1992. Відповідно до довідки ПАТ «Калуське АТП» від 29 липня 2019 №112 пільговий стаж роботи позивача водієм міського пасажирського транспорту становить тільки 4 роки 29 днів. Загальний страховий стаж роботи становить 26 років 10 місяців 14 днів. Будь-яких інших документів, які б підтверджували роботу позивача за посадою водія міського пасажирського транспорту ним не подано. Також зазначає апелянт, що в рішенні суд не надав належної оцінки строку звернення позивача з адміністративним позовом до суду. Позовна заява сформована 10 липня 2020 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, тому застосуванню підлягає ст.123 КАС України, якою передбачені наслідки пропущення строків звернення до суду. Вважає скаржник, що судом не враховано, що позивач знав про порушення його прав, оскільки виплату пенсії йому було припинено з 01.05.2019 на підставі постанови Верховного Суду від 04.04.2019. Також вказує апелянт, що позивач обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначає апелянт, що Головне управління вважає, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, крім того обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Отже, беручи до уваги принцип співмірності, суд не врахував, що свобода адвоката у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. Крім того судом не враховано таких критеріїв як реальність адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, ураховуючи конкретні обставини справи, а також фінансовий стан обох сторін. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 15.03.2021 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Третя особа ПрАТ "Калуське автотранспортне підприємство" подало суду апеляційної інстанції заперечення, у якому зазначило, що робота в АТП позивача ОСОБА_1 з 14.02.1983 року до 01.06.1992 року не дає права на пенсію на пільгових умовах, оскільки такі перевезення позивачем на постійній основі не здійснювалися, а здійснювалися на певній машині за різними видами перевезень. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задоволити частково, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, і такі обставини не заперечуються сторонами, що згідно наказу №124-к від 15.06.1987 Калуському АТП 08022 присвоєно індекс Калуське АТП-12630. Державне "Калуське АТП-12630" перетворено у ВАТ "Калуське АТП" згідно наказу №1254 від 31.10.1995, як підприємство колективної власності. ВАТ "Калуське АТП" перетворено у ПАТ "Калуське АТП" згідно рішення зборів акціонерів від 14.02.2012, як публічне акціонерне товариство. ПАТ "Калуське АТП" перетворено у ПрАТ "Калуське АТП" згідно рішення зборів акціонерів від 29.07.2016, як приватне акціонерне товариство. Як слідує із записів №№ 4-13 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.11.1980 року (а.с. 31-34), позивач ОСОБА_1 у період з 14.02.1983 по 05.03.2001 року працював в Калуському АТП 08022, Калуському АТП-12630, водієм третього класу, водієм другого класу автобуса, водієм першого класу, бригадиром виробничої бригади міських перевезень, водієм наставником, інженером по охороні праці, зокрема: 14.02.1983 року - прийнятий водієм третього класу, наказ №32-к від 14.02.83р.; 01.01.1985 року - присвоєно другий клас водія автобуса, наказ №16-к від 23.01.1985р.; 01.11.1988 року - присвоєно перший клас водія, наказ №244 від 16.11.1988р.; 19.11.1990 року - призначений бригадиром виробничої бригади міських перевезень, наказ №207-к від 19.11.1990р.; 01.06.1992 року - рахувати водієм міського пасажирського транспорту, наказ №116 від 30.06.1992р.; 01.07.1996 року - переведений на посаду водія наставника, наказ №92-к від 01.07.1996р; 09.10.2000 року - переведений на посаду інженера по охороні праці, наказ №127-к від 09.10.2000р; 05.03.2001 року - звільнений з роботи за власним бажанням, наказ №29-к від 05.03.2001р.. 30.06.1992 року директором Калуського автотранспортного підприємства 12630 видано наказ за №116-к, в якому зазначено, що в зв`язку з прийняттям Закону України "Про пенсійне забезпечення" затвердити по Калуському автотранспортному підприємству 12630 водіїв автоколони №1, яка здійснює перевезення пасажирів по місту Калушу, вважати водіями міського пасажирського транспорту з 1 червня 1992 року. В даному наказі за порядковим номером 39 вказаний позивач (а.с. 27-29). Відповідно до довідки від 05.09.2016 №106/2, виданої ПАТ "Калуське автотранспортне підприємство" ОСОБА_1 , працював в Калуському АТП-08022 водієм 3-го класу автоколони №1 з 24.02.1983 року, наказ №32-к від 24.02.1983 року. З 01.06.1992 року рахувався водієм міського пасажирського транспорту, наказ 116-к від 30.06.1992 року. З 01.07.1996 року переведений водієм-наставником, наказ №92 від 01.07.1996року. З 09.10.2000 року переведений на посаду інженера по охороні праці по строковому договору, наказ №127 від 09.10.2000 року. Звільнений за власним бажанням 05.03.2001 року, наказ №29-к від 05.03.2001року (а.с. 25). Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилось 55 років, що підтверджується паспортними даними (а.с. 42) і 23.09.2016 року він звернувся до Калуського об`єднаного управління пенсійного фонду України із заявою про призначення пільгової пенсії. 06.10.2016 року Калуським об`єднаним управлінням пенсійного фонду відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту вказуючи на те, що стаж роботи на пільгових умовах як водія пасажирського міського транспорту можна зарахувати тільки період з 01.06.1992 року по 30.06.1996 року, оскільки у трудовій книжці за період з 14.02.1983 року по червень 1992 року відсутні записи про стаж роботи водієм міського пасажирського транспорту, який би давав право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Не погодившись з прийнятим рішенням позивач з метою захисту свого порушено права звернувся з позовом до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області. Постановою Калуського міськрайоного суду Івано-Франківської області від 14.12.2016 у справі №345/4235/16-а, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні стажу роботи з 14.02.1983р. по 31.05.1992р. до пільгового стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту та призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з 22.09.2016р.. Зобов`язано Калуське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області зарахувати ОСОБА_1 , стаж роботи з 14.02.1983р. по 31.05.1992р. до пільгового стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 22.09.2016р.. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року, апеляційні скарги Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області та приватного акціонерного товариства "Калуське автотранспортне підприємство" залишено без задоволення, а постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року в справі №345/4235/16а - без змін. Однак, постановою Верховного Суду від 04.04.2019, касаційні скарги приватного акціонерного товариства "Калуське автотранспортне підприємство" та Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019, апеляційні скарги Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області та приватного акціонерного товариства "Калуське автотранспортне підприємство" задоволено частково. Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року у справі №345/4235/16-а скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (правонаступником, якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області) щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні стажу роботи з 14.02.1983 року по 31.05.1992 року до пільгового стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області: - розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2016 року про призначення йому пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган що призначає пенсію повинен (відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005р. за №1566/11846) та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637) вжити заходів щодо з`ясування всіх необхідних обставин, в тому рахунку і витребування від установ, організацій, підприємств та архівних закладів необхідних документів, проведення перевірок достовірності їх видачі, допиту свідків у випадках визначених законом для вирішення питання про наявність підстав, для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту; - прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення з приводу поданої заяви від 23.09.2016 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" про яке невідкладно повідомити позивача в установленому порядку (а.с. 18-21). Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №52 від 16.08.2019 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019, про проведення заходів щодо з`ясування всіх необхідних обставин, в тому рахунку і витребування від установ, організацій, підприємств та архівних закладів необхідних документів, проведення перевірок достовірності їх видачі, допиту свідків у випадках визначених законом для вирішення питання про наявність підстав, для призначення пенсії. Зазначено, що зроблено запит та витребувано довідку від ПАТ "Калуське автотранспортне підприємство" №112 від 29.07.2019 згідно якої стаж ОСОБА_1 , як водія міського пасажирського транспорту, становить 4 роки 29 днів. Тому немає підстав для призначення пенсії, як водію міського пасажирського транспорту (а.с. 10). Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду із даним позовом. Колегія судді надавши оцінку спірним правовідносинам, частково вважає вірними висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову, з врахуванням наступного. Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №52 від 16.08.2019 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту, суд першої інстанції обґрунтованого виходив з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України гарантує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Стаття 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, відповідно частини 1 якої в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до пункту "з" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті. Аналогічна норма міститься у статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно із пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктами 1 та 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт як водія міського пасажирського транспорту за умови дотримання вимог пункту "з" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах. Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відсутність якої передбачає застосування Порядку №637. Як встановлено судом, та підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.11.1980 року, ОСОБА_1 у період з 14.02.1983 по 05.03.2001 року працював в Калуському АТП 08022, Калуському АТП-12630, водієм третього класу, водієм другого класу автобуса, водієм першого класу, бригадиром виробничої бригади міських перевезень, водієм наставником, інженером по охороні праці. Сторони визнають і не оспорюють правильність записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17.11.1980 року, щодо періодів роботи, відсутності виправлень (підчисток) чи іншого відображеного у цій трудовій книжці, що не потребує доказуванню у даній справі, відповідно до вимог частини 1 статті 78 КАС України. Відповідно до виданої ПАТ "Калуське автотранспортне підприємство" довідки №112 від 29.07.2019, на запит пенсійного органу, ОСОБА_1 працював водієм міського пасажирського транспорту в Калуському АТП з 01.06.1992 року, наказ №116-к від 30.06.1992 року, по 30.06.1996 рік. Таким чином пільговий стаж становить 4 роки 29 днів. Інших підтверджуючих документів про роботу ОСОБА_1 , водієм міського пасажирського транспорту на підприємстві немає (а.с. 26). Враховуючи надану підприємством до пенсійного органу довідку №112 від 29.07.2019, відповідачем зараховано позивачу пільговий стаж, який дає право на призначення пільгової пенсії з 01.06.1992 року по 30.06.1996 року (4 роки 29 днів). Відповідно до наданої суду ПРАТ "Калуське АТП" довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №01 від 23.02.2021, ОСОБА_1 , працював в Калуському АТП-08022 за професією водій автобуса, і за період з 14.02.1983 р. по 30.06.1996 виконував різні види пасажирських перевезень. За період з 01.06.1992 р. по 30.06.1996р. згідно наказу №116-к від 30.06.1992 року рахувати водієм міського пасажирського транспорту. Згідно графи довідки "додаткові відомості" з 14.02.1983 по 30.06.1996 - водій автобуса, з 01.06.1992 по 30.06.1996 згідно наказу по підприємству №116-к від 30.06.1992 року, рахувати водієм міського пасажирського транспорту. Пільговий стаж становить 4 роки 29 днів (а.с. 127). Виходячи із змісту наданих ПРАТ "Калуське АТП" пояснень (а.с. 117) та довідки №01 від 23.02.2021, ПРАТ "Калуське автотранспортне підприємство" не підтверджено виконання ОСОБА_1 в період з 14.02.1983 р по 31.05.1992 роботи як водія автобуса на міських пасажирських перевезеннях, стверджуючи що у вказаний період часу з 14.02.1983 по 31.06.1992 позивач здійснював різні види пасажирських перевезень. Отже, спірним в даній справі є період роботи позивача з 14.02.1983 р по 31.05.1992 в Калуському АТП, як робота водія міського пасажирського транспорту, оскільки такий не підтверджується ПрАТ "Калуське автотранспортне підприємство" та відповідно не зараховано пенсійним органом до його пільгового стажу роботи. Разом з тим, ПрАТ "Калуське автотранспортне підприємство" не надало до суду письмові докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 працюючи водієм автобуса в Калуському АТП в автоколоні №1, в спірний період часу з 14.02.1983 р по 31.05.1992 здійснював різні види перевезень, хоча такі витребовувались судом ухвалою від 11.02.2021 (а.с. 93-95). У наданих письмових запереченнях зазначено, що інших документів та розпоряджень, дорожніх листів і табелів обліку робочого часу то вони на підприємстві не зберігаються по даний час, оскільки не є обов`язковою формою звітності. Згідно наданих ПрАТ "Калуське автотранспортне підприємство" до суду письмових доказів, долучених до письмових заперечень, не встановлено виконання ОСОБА_1 в спірний період часу з 14.02.1983 р по 31.05.1992 різних видів перевезень міських та міжміських. Також ПрАТ "Калуське автотранспортне підприємство" не надано до пенсійного органу окрім довідки №112 від 29.07.2019 інших письмових доказів (первинних документів) на підтвердження чи спростування виконання позивачем у спірний період часу з 14.02.1983 по 31.05.1992 роботи водія міського пасажирського транспорту. Судом встановлено, що позивач звертався до ПРАТ "Калуське АТП" з заявою про надання йому інформації та копій документів необхідних для призначення пенсії (а.с. 35). Також адвокатом Галущак Л.О. представником позивача, направлялось на адресу ПАТ "Калуське АТП" адвокатський запит від 03.03.2020, про надання належним чином засвідчених копій документів, що стосується ОСОБА_1 (а.с. 36). Однак ПрАТ "Калуське АТП" відповіді та копій запитуваних документів на адресу позивача не надало. ПрАТ "Калуське АТП" не надало суду будь-яких доказів щодо розгляду вищевказаного звернення позивача та адвокатського запиту його представника та надання копій документів, про які просили позивач та його представник у зверненнях. Таким чином суд першої інстанцій вірно встановив, що позивачем вжито дій щодо отримання у колишнього роботодавця - ПрАТ "Калуське АТП" документів на підтвердження здійснення ним у оскаржуваному періоді з 14.02.1983 р по 31.05.1992, працюючи водієм автобуса Автоколони №1, міських пасажирських перевезень, а колишнім роботодавцем проігноровано його звернення та надання таких документів як позивачу так і до пенсійного органу. Досліджуючи фактичні обставини щодо періоду роботи ОСОБА_1 в Калуському АТП автоколони №1 з 14.02.1983 р по 31.05.1992 та виконання роботи як водія міського пасажирського транспорту, судом встановлено наступне. Згідно наданої суду ПрАТ "Калуське АТП" особової картки ОСОБА_1 №1139, позивач в період з 1983 по 1996 рік працював Калуському АТП водієм 3,2,1 класу, бригадиром-водієм - наставником Автоколони №1 (а.с. 120). Вказане також підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.11.1980 року (а.с. 31-34) та не заперечується сторонами. Записи у трудовій книжці позивача про роботу ОСОБА_1 на посаді водія автобуса в Калуському АТП 08022 № 4, 5 та №7 не розкривають характер виконуваної ним роботи водієм міського пасажирського транспорту. Згідно запису №9 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 17.11.1980 року, з 01.06.1992 рахувати водієм міського пасажирського транспорту, наказ №116-к від 30.06.1992. 30.06.1992 року Калуським автотранспортним підприємством 12630 видано наказ №116-к, в якому зазначено, що в зв`язку із прийняттям Закону України "Про пенсійне забезпечення" затвердити по Калуському автотранспортному підприємству 12630 водіїв автоколони №1, яка здійснює перевезення пасажирів по місту Калушу, рахувати водіями міського пасажирського транспорту з 01.06.1992р. В цьому наказі зазначений і ОСОБА_1 під №39 (а.с. 27-29). Зі змісту даного наказу видно, що автоколона №1 Калуського автотранспортного підприємства 12630 до прийняття наказу №116-к також здійснювала перевезення пасажирів по місту Калуш, а зазначені в ньому особи, в тому числі і позивач ОСОБА_1 до цього також були водіями міського пасажирського транспорту. Судом встановлено, що ПрАТ "Калуське АТП" не надано до суду письмових документів (наказів) на підтвердження розмежування між автоколонами 1,2,3,4 Калуського АТП транспортних послуг (перевезення пасажирів автобусами), як і доказів здійснення автоколоною №1, де працював водієм у спірний період часу позивач, та безпосередньо позивачем міжміських перевезень. Не надано подорожніх листів та табелів робочого часу позивача за період з 14.02.1983 по 30.06.1996 року, а також інших документів з яких судом можна встановити виконання ОСОБА_1 , за час його роботи в період з 14.02.1983 по 31.05.1992 в Калуському АТП водієм автоколони №1 інших ніж міських пасажирських перевезень. Суд зауважує, що покликання ПрАТ "Калуське АТП" у письмових запереченнях на позов про здійснення позивачем з 14.02.1983 по 31.05.1992 різних видів перевезень, в тому числі міжміських, не є підтверджені жодними письмовими доказами. Натомість наказом Калуського автотранспортного підприємства 12630 №116-к від 30.06.1992 року підтверджується здійснення автоколоною №1, де працював позивач, перевезення пасажирів по місту Калуш, тобто здійснення автоколоною №1 саме міських пасажирських перевезень, як до прийняття такого наказу так і після прийняття такого наказу попереднім керівником підприємства. З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні та не надані ПрАТ "Калуське АТП" на час розгляду даної адміністративної справи докази, з яких суд міг би встановити виконання ОСОБА_1 за час його роботи в період з 14.02.1983 по 31.05.1992 в Калуському АТП водієм автоколони №1 інших видів перевезень окрім міських пасажирських перевезень, ПрАТ "Калуське АТП" безпідставно в неодноразово виданих довідках про стаж роботи позивача не підтверджено ОСОБА_1 період його роботи з 14.02.1983 по 31.05.1992 як водія міського пасажирського транспорту, що позбавляє позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах і отримання відповідних пенсійних виплат, гарантованих статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод. Отже, суд першої інстанції на підставі встановлених у даній справі обставинам дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження належними доказами доводів позивача про здійснення ОСОБА_1 як водієм автоколони №1 Калуського АТП в спірний період з 14.02.1983 по 31.05.1992 виключно міських пасажирських перевезень і такі не спростовано ПрАТ "Калуське АТП". Що ж стосується оскаржуваного позивачем рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 16.08.2019 №52 прийнятого за наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.09.2016 року про призначення йому пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019, необхідно звернути увагу на наступне. Відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019, визнано неправомірними дії Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (правонаступником, якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області) щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні стажу роботи з 14.02.1983 року по 31.05.1992 року до пільгового стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Код ЄДРПОУ 20551088): - розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2016 року про призначення йому пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган що призначає пенсію повинен (відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846) та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637) вжити заходів щодо з`ясування всіх необхідних обставин, в тому рахунку і витребування від установ, організацій, підприємств та архівних закладів необхідних документів, проведення перевірок достовірності їх видачі, допиту свідків у випадках визначених законом для вирішення питання про наявність підстав, для призначення ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту; - прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення з приводу поданої заяви від 23.09.2016 про призначення ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту відповідно до п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" про яке невідкладно повідомити позивача в установленому порядку. Судом встановлено, що відділом з питань призначення та перерахунку пенсій №6 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 направлено на адресу Калуського автотранспортного підприємства запит, про витребування довідки про пільговий стаж роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працював водієм міського пасажирського транспорту в калуському автотранспортному підприємстві з 14.02.1983 по 05.03.2001, а також завірених копій первинних документів, які б давали право для призначення пенсії за віком, як водію міського пасажирського транспорту (а.с. 65). Відповідач у свої поясненнях ствердив, що на запит пенсійного органу, ПрАТ "Калуське АТП" надало тільки довідку від 29.07.2019 за №112, інших документів підприємство не надало. Суд зазначає, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі. Пунктами 3.3, п.4.1, 4.2 Порядку №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі. Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. За наведених обставин відповідач як орган, до повноважень якого входить прийняття рішень про призначення пенсії, зобов`язаний на виконання приписів пунктів 3.3, п.4.1, 4.2 Порядку №22-1 витребувати від підприємств, установ, організацій всіх документів, необхідних для повного з`ясування обставин чи має позивач достатній стаж для призначення пенсії на пільгових умовах, в тому рахунку і шляхом проведення перевірок обґрунтованості видачі таких документів. Всупереч наведеному, пенсійний орган, отримавши від ПрАТ "Калуське АТП" довідку від 29.07.2019 за №112, прийняв оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, однак враховуючи не надання підприємством жодних документів, на підтвердження чи спростовання пільгового стажу роботи позивача у період з 14.02.1983 року по 31.05.1992 року, не вжив передбачених законом заходів щодо проведення відповідної перевірки обґрунтованості видачі такої довідки. У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі №857/5662/19 (а.с. 18-21), колегією суддів зазначено, що підтвердження пільгового трудового стажу позивача показами свідків може бути здійснено виключно органами Пенсійного фонду у випадку коли будуть встановлені обставини з приводу того, що по місцю роботи заявника або в архівних установах відсутні документи про пільговий трудовий стаж позивача, для чого відповідач повинен запропонувати позивачу надати відповідні покази свідків. Відповідно до наданої пенсійному органу ПрАТ "Калуське АТП" довідки №112 від 29.07.2019 (а.с. 26), ПрАТ "Калуське АТП" зазначило, що інших підтверджуючих документів, окрім наказу №116-к від 30.06.1992року про роботу ОСОБА_1 водієм міського пасажирського транспорту на підприємстві немає. Разом з тим, як встановлено судом, відповідач, отримавши інформацію про відсутність по місцю роботи позивача документів про пільговий трудовий стаж роботи ОСОБА_1 , не запропонував позивачу надати відповідні покази свідків. За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 за вислугу років як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 16.08.2019 №52, є передчасним та таким, що підлягає скасуванню. Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області правомірно не зараховано пільговий період роботи позивача ОСОБА_1 в АТП з 14.02.1983 року до 01.06.1992 року, оскільки в трудовій книжці позивача немає підтверджуючих записів про пільговий стаж роботи до 01.06.1992. Відповідно до довідки ПАТ «Калуське АТП» від 29 липня 2019 № 112 пільговий стаж роботи позивача водієм міського пасажирського транспорту становить тільки 4 роки 29 днів. Загальний страховий стаж роботи становить 26 років 10 місяців 14 днів. Будь-яких документів, які б підтверджували роботу позивача за посадою водія міського пасажирського транспорту позивачем не подано. Судом апеляційної інстанції відхиляються також твердження відповідача (апелянта) про пропуск позивачем встановленого КАС строку звернення з позовом до суду, як необґрунтовані, оскільки копію спірного рішення №52 від 16.08.2019 року було направлено позивачу супровідним листом від 28.01.2020 року (а.с. 11), а позовну заяву зареєстровано в суді першої інстанції 16.07.2020 року, тобто в межах 6-ти місячного строку звернення до адміністративного суду. З урахуванням встановленого та наведеного правового регулювання колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 16.08.2019 №52 є передчасним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Водночас, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та не врахував, що предметом спору у розглядуваній справі є питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії, а не щодо правомірності припинення виплати пенсії позивача з 01.05.2019 року, а тому рішення суду в цій частині необхідно змінити. Судом першої інстанції також вірно враховано вимоги ст.134, ст.139 КАС України та стягнено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 840,80 гривень та сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 1700,00 гривень. Відносно доводів відповідача (апелянта) про непідтвердження позивачем належним чином витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України). Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З матеріалів справи видно, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги від 05.12.2019 року, укладений між адвокатом Галущак Ларисою Омелянівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ІФ №96 від 08.12.2016 та Крижанівським Михайлом Миколайовичем, - долученого до позовної заяви (а.с. 45); додатку до договору про надання правничої допомоги від 05.12.2019, від 10.07.2020 року, згідно якого сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди)за надання Адвокатом правничої допомоги вказаної в договорі у розмірі 1700,00 грн.. Сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) за надання правничої допомоги вказаної в Договорі визначено сторонами з врахуванням складності справи, виходячи з принципів розумності та становить: консультації щодо порядку звернення до суду з приводу визнання протиправним та скасування рішення та консультації щодо збору документів - 300 грн., звернення із адвокатськими запитами до ПАТ "Калуське автотранспортне підприємство" та Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - 400 грн., опрацювання зібраних документів, законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення судової практики, аналіз норм права, підготовка позовної заяви до суду -1000,00 грн. (а.с. 47); - акт виконаних робіт від 10.07.2020 року, додаток до договору про надання правничої допомоги від 05.12.2019, з описом робіт, виконаних адвокатом Галущак Л.О., згідно якого адвокатом надано а замовником прийнято юридичні послуги у формі: - консультації щодо порядку звернення до суду з приводу визнання протиправним та скасування рішення та консультації щодо збору документів; - звернення із адвокатськими запитами до ПАТ "Калуське АТП" та Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області; - опрацювання зібраних документів, законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення судової практики, аналіз норм права, підготовка позовної заяви до суду. Вартість робіт складає 1700,00 грн.; квитанцію форми №ПО-Д2 серії 1-01КЛ №0501339 від 10.07.2020 року щодо оплати позивачем послуг правничої допомоги адвокату Галущак Л.О., в розмірі 1700,00 грн. (а.с. 44). Судом першої інстанції враховано рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009, пунктом 3.2 якого передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Крім цього, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року (справа №826/2689/15). Таким чином, визначені судом першої інстанції 1700 грн. витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, відповідають реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Доводи апелянта (відповідача) на те, що вказана справа є справою незначної складності та заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною з обсягом наданих послуг спростовується наявними в матеріалах справи доказами. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити, а саме, в частині абзацу третього резолютивної частини цього рішення суду щодо вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії, яку вирішити в межах позовних вимог. У решта частині рішення суду першої інстанції від 15.03.2021 року судом першої інстанції ухвалено із всебічним з`ясуванням обставин справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції в тій частині не спростовують, а тому у цій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - задоволити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року в адміністративній справі №300/1720/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - змінити, а саме, абзац третій резолютивної частини цього рішення суду щодо зобов`язання вчинити дії викласти у такій редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2016 року про призначення пенсії за вислугу років, як водію міського пасажирського транспорту, відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з врахуванням висновків суду, і за результатами розгляду прийняти рішення згідно вимог законодавства". У решта частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року в адміністративній справі №300/1720/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Л. Я. Гудим