Постанова Львівський апеляційний суд № 465/6609/19

Справа № 465/6609/19 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/1486/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:70 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Мельничук О.Я., Цяцяка Р.П. секретаря: Івасюти М.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2020 року, - ВСТАНОВИВ: у листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2014 року розірвано шлюб між нею та відповідачем, у якому у них народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджує, що починаючи з 2012 року вони з відповідачем проживають окремо, шлюбних стосунків не підтримують, спільне господарство не ведуть. Зазначає, що дитина перебуває на її утриманні, відповідач кошти на утримання дитини не надає, на її постійні прохання про фінансову допомогу відповідає відмовою або обіцянками, незважаючи на те, що не має на утриманні інших осіб. Вказує, що дитина потребує належного матеріального забезпечення, необхідного для її психологічного, фізичного розвитку та забезпечення усіх її потреб, в тому числі і заняттях у футбольному та шаховому клубі, плаванням. Крім того, дитина часто хворіє, тому їй необхідне харчування та оздоровлення за рекомендаціями лікарів. Звертає увагу, що витрачає на потреби дитини приблизно 10 000 грн. в залежності від сезону, відтак вважає, що у відповідача є обов`язок сплачувати половину суми, яка необхідна для належного забезпечення дитини. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримування неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, з моменту звернення до суду з цим позовом, до досягнення ним повноліття. Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2020 рокупозов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримування неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. щомісячно, з моменту звернення до суду з цим позовом і до досягнення ним повноліття. В решті частини позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 840,80 грн. судового збору. Заочне рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували щомісячні витрати позивачки на утримання сина в розмірі 10 000 грн., відтак розмір аліментів, які просить стягнути позивачка, є нічим необгрунтованим. Зазначає, що судом не надано належної правової оцінки його матеріальному становищу, зокрема, не враховано, що він не має постійного заробітку, не може влаштуватися на роботу, оскільки має непогашену судимість, тому змушений заробляти лише випадковими заробітками, відтак його дохід є мінливим та мізерним. Крім того, не враховано те, що у нього немає на праві власності нерухомого майна. Вважає, що визначений судом розмір аліментів необгрунтовано перевищує встановлений законодавством мінімальний рекомендований розмір аліментів для дитини відповідного віку. Вказує, що з червня по жовтень 2020 року сплатив позивачці 5400 грн. аліментів, а також разом зі своєю матір`ю оплатили поїздку ОСОБА_2 разом з сином в м. Болонья, Італія, на відпочинок. Звертає увагу, що не відмовляється від утримання сина, однак його фінансовий стан є скрутним, оскільки у нього немає постійного заробітку, а тому щомісячна сплата аліментів в розмірі 3000 грн. буде для нього непосильним тягарем. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким встановити розмір аліментів, що підлягають стягненню з нього на рівні мінімального гарантованого розміру аліментів, передбаченого законодавством. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 17 серпня 2021 року, то датою ухвалення постанови є саме 17 серпня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України встановлює пріоритет інтересів дітей при вирішенні сімейних спорів, зокрема визначенні розміру аліментів, необхідних для їх утримання, а відповідач є особою працездатного віку, має можливість працювати, а тому стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 3000 грн. гарантуватиме достатній рівень матеріального забезпечення дитини. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789Х11 від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27.09.1991 р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей. Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими. За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які платник аліментів зобов`язаний сплачувати щомісячно, з метою матеріального утримання дитини. Стаття 184 СК України передбачає, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності володіння та /або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у том числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платник аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Частиною 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2014 року. Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 07 грудня 2010 року, виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, підтверджується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою № 6358 від 22 жовтня 2019 року, виданою ЛКП «Південне». З матеріалів справи вбачається, що 12 листопада 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив огляд у ЛОРа, за результатами якого йому встановлено діагноз алергічний риніт, секторний отит та аденоідит та призначено лікування. Заперечуючи проти визначеного оскаржуваним рішенням суду розміру аліментів відповідач покликається на те, що судом не враховано його майновий стан, зокрема відсутність у нього на праві власності будь-якого нерухомого майна та постійного заробітку, те, що він офіційно не працевлаштований, а також перебування на його утриманні іншої неповнолітньої дитини. Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 252495981 від 13 квітня 2020 року підтверджується, що у ОСОБА_3 відсутнє на праві власності будь-яке нерухоме майно. Загальний страховий стаж ОСОБА_3 за період з 01 січня 2004 року по 31 березня 2021 року становить 0 років, 3 місяці та 7 днів, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (а.с. 107). Однак відсутність офіційного працевлаштування ОСОБА_3 не свідчить про відсутність у нього доходів та неможливості сплачувати аліменти, що визнається самим апелянтом, оскільки він зазначає в апеляційній скарзі та відповіді на відзив на апеляційну скаргу про наявність у нього доходів, які з огляду на відсутність офіційного працевлаштування є мінливими, непостійними та незначними, та погоджується сплачувати аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі, що не перевищує 1197,50 грн. Зважаючи на те, що аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, забезпечення достойного рівня життя який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, враховуючи рівність обов`язків батьків щодо матеріального утримання дитини, її потреби, визначений законом мінімальний розмір аліментів та прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, беручи до уваги стан здоров`я дитини, а також те, що відповідач є особою молодого працездатного віку, має можливість влаштуватися на офіційну оплачувану роботу, а наявність непогашеної судимості не є безумовною підставою для відмови у прийнятті на роботу, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необхідність стягнення з ОСОБА_3 аліменти на утримування неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. щомісячно, з моменту звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття, оскільки такий розмір аліментів якнайкраще відповідатиме інтересам дитини та гарантуватиме достатній рівень її матеріального забезпечення, що є обов`язком батьків. Доводи апеляційної скарги про те, що на утриманні ОСОБА_3 перебуває інша неповнолітня дитина не можуть братися до уваги з огляду на таке. Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 20 травня 2021 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) підтверджується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином на час розгляду справи судом першої інстанції та на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду у відповідача не було на утриманні інших неповнолітніх дітей, оскільки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився уже після ухвалення оскаржуваного рішення суду, відтак ця обставина не могла враховуватися при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, наведена обставина може слугувати правовою підставою для звернення апелянта до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, присуджених до стягнення з нього оскаржуваним рішенням. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 17.08.2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Мельничук О.Я. Цяцяк Р.П.