Постанова Львівський апеляційний суд № 450/3624/24

Справа № 450/3624/24 Головуючий у 1 інстанції: Кукси Д.А. Провадження № 22-ц/811/3344/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Ковальчука Ю.П. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: у липні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 27 липня 2013 року між нею та ОСОБА_1 укладено шлюб, у якому у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом тривалого часу вони з відповідачем не проживають однією сім`єю не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільного господарства, у них немає спільних інтересів, а відповідач самоусунувся від виконання покладених на нього обов`язків у вихованні спільних дітей, погрожував їй, постійно чинив психологічний та фізичний тиск на неї та на дітей, у зв`язку з чим вона втратила до відповідача почуття любові та поваги, відтак подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливим. Діти проживають з нею у її батьків та повністю перебувають на її утриманні, а відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, участі у їх вихованні не бере, не займається розвитком дітей, хоча неофіційно працює та немає інших осіб на утриманні. З наведених підстав просить: -розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 27 липня 2013 року Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції; -після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_6 »; -стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подачі заяви і до досягнення ними повноліття; -допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 27.07.2013 року Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис №

209. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/3 усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 липня 2024 року і до досягнення дітей повноліття. Допущено негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн. Рішення суду в частині стягнення аліментів оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що за час перебування у шлюбі він утримував дружину і дітей, в той час як позивач не працювала та не отримувала доходів. У позовній заяві ОСОБА_3 просила стягнути аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, однак суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визначивши аліменти у частці від його заробітку в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу). В матеріалах справи відсутня ухвала щодо відкриття провадження в частині позовних вимог про стягнення аліментів, що є грубим порушенням вимог цивільного процесуального законодавства. Крім того, позивач не надала суду доказів того, що діти зареєстровані та проживають разом з нею, перебувають на її утриманні. З наведених підстав просить рішення суду в частині стягнення аліментів змінити, стягнувши з нього на корить ОСОБА_3 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 липня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття, а в решті рішення залишити без змін. З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду оскаржується лише в частині в частині визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , а відтак, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції врахував стан здоров`я платника та одержувача аліментів, їхнє матеріальне становище, рівність прав та обов`язків обох батьків щодо дітей, а також мінімальний розмір аліментів на одну дитини, та дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789Х11 від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27.09.1991 р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей. Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими. За правовою природою аліментні зобов`язання це періодичні платежі, які платник аліментів зобов`язаний сплачувати щомісячно, з метою матеріального утримання дитини. Стаття 184 СК України передбачає, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності володіння та /або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у том числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платник аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Частиною 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , виданим Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, підтверджується, що 27 липня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, після реєстрації якого прізвище дружини ОСОБА_6 . ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серія НОМЕР_3 від 26 лютого 2014 року, виданим Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, та серія НОМЕР_4 від 03 травня 2018 року, виданим Галицьким районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, відповідно. Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 158/1638/18. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Оскільки вибір способу стягнення аліментів є прерогативою лише одержувача аліментів, суд не вправі самостійно змінювати спосіб стягнення аліментів за відсутності звернення з такими вимогами одержувача аліментів. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вбачається з позовної заяви, звернувшись з позовними вимогами, позивач просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подачі заяви і до досягнення ними повноліття. Колегією суддів встановлено, що позивачка не заявила позовної вимоги про стягнення аліментів на дітей в частці від доходу батька дітей та не зазначала в позовній заяві розмір цієї частки, однак незважаючи на це, суд першої інстанції самостійно визначив спосіб стягнення аліментів у частці від доходу батька, проігнорувавши вимогу позивачки про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного з дітей, про стягнення яких просила позивачка в позовній заяві. Матеріалами справи безспірно підтверджується, що до ухвалення рішення по суті спору позивачка із заявами про зміну предмета або підстав позову не зверталася та не уточнювала позовні вимоги, не просила про стягнення аліментів в частці від доходу та не вказала розмір цієї частки. Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів в розмірі 1/3 усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, не відповідають змісту позовної заяви та заявленим ОСОБА_8 позовним вимогам, з якими позивачка звернулася до суду, суперечать частині 1 статті 13 ЦПК України, не відповідають принципу диспозитивності цивільного судочинства. Зважаючи на те, що аліменти це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, забезпечення достойного рівня життя, який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, враховуючи рівність обов`язків батьків щодо матеріального утримання дітей, їх потреби, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки коштів на утримання двох неповнолітніх дітей, однак не погоджується з визначеним судом першої інстанції способом та розміром стягнення аліментів. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 липня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття, що відповідає встановленому законом мінімальному гарантованому розміру аліментів та заявленим позивачкою позовним вимогам, оскільки саме такий розмір аліментів та спосіб їх стягнення просила стягнути з відповідача на її користь позивач в позовних вимогах, за межі яких суд не може виходити. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2024 року в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 змінити. Стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 липня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 15.01.2025 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк