Постанова 4802 № 169/1080/18

Справа № 169/1080/18 Головуючий у 1 інстанції: Хвіц Г. Й. Провадження № 22-ц/802/696/21 Категорія: 47 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 серпня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., прокурора Рішка А. В., представника Кабінету Міністрів України Букала Я. Я., представників відповідачів Пащука В. С., ОСОБА_1 , представника третьої особи Суся І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Турійської районної державної адміністрації Волинської області, треті особи, ОСОБА_3 , Державне підприємство «Турійське лісове господарство», про визнання незаконним і скасування наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року заступник прокурора Волинської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із зазначеним позовом. Покликався на те, що 24 березня 2017 року було внесено відомості до ЄДР № 4201703000000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України. Під час розслідування вказаного кримінального провадження прокуратурою було встановлено порушення земельного законодавства, а саме відведення у власність громадянам земельних ділянок, які належать до земель лісогосподарського призначення, і знаходяться у державній власності, без рішення компетентного органу виконавчої влади. Позивач вказував, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року №3-416/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області. Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 було затверджено проект землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво. Після чого ОСОБА_3 27 жовтня 2015 року отримав свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку та зареєстрував право власності на даний об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 26 серпня 2016 року ОСОБА_3 , уклавши договір купівлі-продажу, відчужив надану йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 . Крім того прокурор зазначав, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яка була проведена Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Держгеокадастру у Волинській області у травні 2017 року, встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_3 перебувала у постійному користуванні ДП «СЛАП Турійськагроліс» і згідно матеріалів лісовпорядкування 2004- 2014 років належить до земель лісового фонду та у визначеному законом порядку не вилучалась з користування останнього, а тому не могла бути передана у приватну власність без її вилучення компетентним органом виконавчої влади Кабінету Міністрів України. У зв`язку із викладеним прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-416/21-15-СГ від 20 жовтня 2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 »; пункт 3 розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 10 грудня 2015 року №294 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво»; витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області та відшкодувати судові витрати. Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано: наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-416/21-15-СГ від 20 жовтня 2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 »; пункт 3 розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво ОСОБА_3 » загальною площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області». Витребувано у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Турійської районної державної адміністрації Волинської області та ОСОБА_2 на користь Волинської обласної прокуратури по 3404 грн 67 коп. судового збору. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим і прийнятим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Також відповідач вважала, що позивачем пропущено строк позовної давності і це є самостійною підставою для відмови у позові. У відзивах на апеляційну скаргу Волинська обласна прокуратура, Кабінет Міністрів України, вважаючи висновки суду правильними, а вимоги апеляційної скарги поданої відповідачем ОСОБА_2 безпідставними, просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки передачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки було проведено з порушенням вимог чинного земельного законодавства поза волею її власника, що у свою чергу є порушенням законних інтересів держави, то є всі підстави для визнання незаконними і скасування оскаржуваних позивачем наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області та витребування спірної земельної ділянки від її добросовісного набувача. Крім того, суд вважав звернення прокурора в інтересах держави з даним позовом обґрунтованим і в межах строку позовної давності. Такі висновки суду є правильними. Встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року №3-416/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області. 27 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Турійського районного управління юстиції Волинської області ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на вказану вище земельну ділянку та зареєстровано за ним право власності на даний об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 10 грудня 2015 року №294 затверджено проект землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво та 30 січня 2016 року про це внесено відомості до Реєстру. Згідно договору купівлі - продажу від 26 серпня 2016 року ОСОБА_3 відчужив надану йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 , яка у цей же день зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З наявного в матеріалах справи акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 13 травня 2017 року, проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, слідує, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_3 перебувала у постійному користуванні ДП «СЛАП Турійськагроліс» та у визначеному законом порядку не вилучалась з користування останнього. Як вбачається з листа ДП «Турійське лісове господарство» від 07 березня 2017 року № 96, земельна ділянка з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134 згідно матеріалів лісовпорядкування за 2014 рік належить до земель лісового фонду та знаходиться на території Ружинського лісництва ДП «Турійське лісове господарство», а саме: у кварталі 12 виділ 10 площа 2.1 га, та вкрита лісовою рослинністю. Вказана у цьому листі інформація підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турійське лісове господарство» Ружинське лісництво, викопіровкою з планшету №7 Ружинського лісництва ДП «Турійське лісове господарство», актом обстеження земельної ділянки від 06 грудня 2018 року. Згідно висновку комісії експертів №8763-8764 судової земельно - технічної експертизи від 27 липня 2018 року Волинського відділення Львівського НДІ судових експертиз межа земельної ділянки площею 2.1 га з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134 з цільовим призначенням "для індивідуального садівництва", що передана у власність ОСОБА_3 , майже повністю знаходиться в межах земель, які надані держлісгоспу ДП «Турійське лісове господарство» за межами села Городилець на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - Л К ) України. Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України). За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України). Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України). Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю. Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі спірних наказу та розпорядження), за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень. Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті. Згідно частини дев`ятої ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. (частина дев`ята статті 149 ЗК України). Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, можуть вилучатися для суспільних і інших потреб лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, встановлені обставини справи та зазначені норми матеріального права дають підстави вважати, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та перебувала у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, то її вилучення для не лісогосподарських потреб можливе лише за відповідним рішення органу державної виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», розглядаючи позов про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність. Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки земельна ділянка площею 2 га, розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області, яка була надана ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, та після зміни її цільового призначення для садівництва ним відчужена відповідачу ОСОБА_2 , належить до земель лісового фонду, і жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, то є всі підстави для визнання недійсними та скасування оскаржуваних прокурором наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-416/21-15-СГ від 20 жовтня 2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 » і пункту 3 розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 10 грудня 2015 року №294 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) земельної ділянки ОСОБА_3 ». Відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 388 ЦК України встановлено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, зокрема у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п. 26 постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Враховуючи ті обставини, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_3 з порушенням чинного законодавства, зокрема без згоди Кабінету Міністрів України як компетентного у даному випадку органу виконавчої влади, а отже вибула із власності держави поза її волею, після чого ним була відчужена ОСОБА_2 , підлягає витребуванню від останньої як добросовісного набувача. Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийняв рішення витребувати у власність держави спірну земельну ділянку від відповідача ОСОБА_2 . Щодо пропуску прокурором строку позовної давності, на що покликається відповідач ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі, то суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України. Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З матеріалів справи встановлено, що про надання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки з порушенням вимог законодавства позивачу стало відомо лише у зв`язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за №42017030000000092) після проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства (Акт перевірки від 13 травня 2017 року), яка проведена на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, висновку судової земельної технічної експертизи (від 27 липня 2018 року), проведеної в рамках кримінального провадження №42017030000000092, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України вважається початком перебігу строку позовної давності. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 відбулося без участі і відому компетентного органу виконавчої влади та поза його волею, тому безпосередньо з позовом на захист порушених земельних прав держави Кабінет Міністрів України не звертався. Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. З наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що про звернення до суду з даним позовом в інтересах держави прокурором Волинської області було завчасно проінформовано Кабінет Міністрів України, а саме звернення до суду з цим позовом погоджено з Генеральною Прокуратурою України. За наведених обставин, суд першої інстанції цілком підставно вважав, що строки звернення прокурором з даним позовом до суду пропущені не були і представництво інтересів держави у цій справі прокурором здійснювалось згідно вимог чинного законодавства і в межах наданих йому повноважень щодо захисту інтересів держави. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана вірна правова оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді