Постанова 4802 № 169/849/21

Справа № 169/849/21 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К. Провадження № 22-ц/802/199/23 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В., секретар Власюк О. С., з участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 07 червня 2022 року,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом покликаючись на такі обставини. 04 травня 2007 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, відповідно до якого відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Перевалівської сільської ради Турійського району Волинської області, загальною площею 2.11 га, строком на 49 років зі сплатою орендної плати в розмірі 275 гривень два рази в рік. Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 23 березня 2007 року вона складається із трьох земельних ділянок: площею 0.75 га з кадастровим номером 0725585300:01:002:0401, площею 0.75 га з кадастровим номером 0725585300:01:002:0354, та площею 0.61 га з кадастровим номером 0725585300:04:002:0407. ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_4 вищевказані земельні ділянки, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 07 грудня 2018 року. Позивач особисто повідомив відповідача про те, що успадкував земельні ділянки, надав копії правовстановлюючих документів, неодноразово просив сплачувати орендну плату. Відповідач мотивував свою відмову тим, що на даний час земельних ділянок не обробляє. На пропозицію розірвати договір оренди за взаємною згодою, відповідач відмовився. Як спадкоємець, до якого перейшли усі парва і обов`язки орендодавця, він має право вимагати у відповідача на підставі частини 1 статті 28 Закону України «Про оренду землі» та пункту 28 Договору оренди, використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, вимагати своєчасного внесення орендної плати. Цих обов`язків відповідач не виконує, чим порушує вимоги статей 24, 25 Закону Україним «Про оренду землі». Відповідач у порушення умов договору оренди землі від 04 травня 2007 року жодного разу не сплатив йому орендну плату, тому просив розірвати договір оренди землі від 04 травня 2007 року та стягнути з відповідача 1925 гривень заборгованості з орендної плати, 25762 гривні пені, 240.56 гривень збитків від інфляції, 105.78 гривень трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України та судові витрати. Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 07 червня 2022 року позов задоволено частково. Постановлено розірвати договір оренди землі від 04 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований у Турійському районному відділі Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 травня 2007 року за № 040709200001. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 1650 гривень, пеню 10642 гривні 50 копійок, інфляційні збитки за час прострочення грошового зобов`язання 189 гривень 61 копійка, три проценти річних від простроченої суми 81 гривня 72 копійки. У решті позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1314 гривень 96 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неповно з`ясував обставини у справі, не надав належної оцінки доказам у справі. За допомогою системи «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції від представника позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на законність рішення суду та необґрунтованість апеляційної скарги. В судове засідання до апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 не з`явився, належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Також 27.01.2023 року у надісланому до апеляційного суду листі "доповнення до касаційної скарги" відповідач ОСОБА_3 надав письмові пояснення та просив розглядати справу у його відсутності. Заслухавши пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 04 травня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, відповідно до якого відповідач (орендар) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Перевалівської сільської ради Турійського району Волинської області, загальною площею 2.11 га, строком на 49 років. У разі невнесення орендарем орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 2% несплаченої суми за кожний день прострочення (пункт 14 договору оренди землі). За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (пункт 41 договору оренди землі). Договір оренди землі від 04 травня 2007 року зареєстрований у Турійському районному відділі Волинської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 травня 2007 року за № 040703200001. Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 23 березня 2007 року вона складається із трьох земельних ділянок: площею 0.75 га з кадастровим номером 0725585300:01:002:0401, площею 0.75 га з кадастровим номером 0725585300:01:002:0354, та площею 0.61 га з кадастровим номером 0725585300:04:002:0407. Позивач ОСОБА_1 набув права власності на земельні ділянки, які він успадкував після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 07 грудня 2018 року, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності . Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами у справі). Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Як вбачається з пункту 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Згідно з положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, обов`язком орендаря згідно з приписами статті 25 Закону України «Про оренду землі» є своєчасна сплата орендної плати. У Розділі "Інші права та обов"язки сторін" сторони договору передбачили право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за призначенням, своєчасно вносити орендну плату. На вимогу однієї із сторін договір відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Отже приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачають можливість розірвання договору оренди землі з підстав, передбачених законом та умовами договору. Положеннями статті 651 ЦК України також передбачено можливість розірвання договору за рішенням суду на підставах, визначених договором. Зокрема, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із змісту пункту 38 Договору оренди землі від 04 травня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що сторони передбачили підстави припинення договору шляхом його розірвання. Зокрема, в цьому пункті зазначено, що Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором. У свою чергу пунктами 9, 11 договору оренди землі визначено обов`язок орендаря вносити орендну плату в розмірі 275 гривень два рази в рік. У позовній заяві в обгрунтування позовних вимог щодо підстав для розірвання договору позивач покликався як на положення частини 1 статті 141 Земельного Кодексу України, у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати, так і на пункт 38 Договору оренди, у зв"язку з невиконаннямумов договору оренди. За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України, передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач ОСОБА_3 не заперечує тієї обставини, що він не сплачує орендної плати за орендовані землі, тобто, не виконує обов`язків, передбачених законом та договором оренди , також не використовує земель відповідно до їх цільового призначення, не обробляє їх. В адресованій Турійському районному суду заяві від 30 травня 2022 року, в апеляційній скарзі, відповідач ОСОБА_3 повідомляє про свою згоду, більше того - необхідність розірвати договір оренди. Таким чином, установивши, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань за договором оренди від 04 травня 2007 року, не сплачував орендної плати за період з 2018 року по листопад 2021 року, не використовував земельної ділянки відповідно до цільового призначення, сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, хоча кожна із сторін не заперечує необхідності розірвання договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання цього договору. Суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про відсутність спору щодо розірвання договору, оскільки факт звернення до суду з вказаним позовом та оскраження відповідачем рішення суду в цілому вказує на те, що спір між сторонами існує. Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 подав суду ксерокопію угоди про розірвання договору та його письмове «клопотання», у якому викладена пропозиція підписати угоду про розірвання договору оренди. Однак такі докази не підтверджують доводів відповідача про відсутність спору щодо розірвання договору оренди, оскільки були надіслані позивачу після його звернення до суду. Крім того, «Угода про розірвання договору датована 03 січня 2007 року (належить зауважити, що сам договір укладено 04 травня 2007 року), у клопотанні не вказано прізвище, ім`я, по-батькові особи, якій воно адресоване. Посилання в апеляційній скарзі на невиконання позивачем, як новим власником земельних ділянок, вимог статті 148-1 Земельного Кодексу України апеляційний суд відхиляє, оскільки норми цієї статті передбачаючи коло обов`язків нового власника земельної ділянки, що перебуває в користуванні інших осіб, не містять положень про звільнення орендаря від сплати орендної плати на користь нового власника. Відповідач безпідставно покликається в апеляційній скарзі на положення статті 537 ЦК України та правові позиції Верховного Суду України з приводу застосування цієї норми права, оскільки у справі, що переглядалась Верховним Судом, позивач обгрунтовув свої вимоги про розірвання договору оренди власне , у зв`язку із невнесенням коштів на депозит нотаріуса. Водночас, із змісту позовної заяви та пояснень позивача у даній справі вбачається, що ОСОБА_1 не обгрунтовував свої вимоги про розірвання договору оренди з посиланням на те, що відповідач не використав можливості внесення орендної плати (боргу) на депозит нотаріуса. Крім того, відповідач вибірково та неточно використовує правові висновки, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17. Зокрема у цій справі Верховний Суд висловив правову позицію щодо відсутності підстав для розірвання договору оренди на вимогу нового власника з огляду на невикористання передбаченого статтею 537 ЦК України права на внесення боргу на депозит нотаріуса. При цьому Верховний Суд, надаючи тлумачення нормам статті 537 ЦК України зазначив, що "відсутність у договорі обов`язку перерахувати кошти на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум». Отже, Верховним Судом підтверджено обов`язок орендаря сплатити орендну плату і у разі зміни власника, в межах строку позовної давності, у разі, якщо стороною зроблено про це заяву. Відмінною обставиною у справі, що переглядалась Верховним Судом є те, що орендар заперечував щодо розірвання договору оренди, у той час як у даній справі відповідач у заявах, адресованих суду, повідомляє про необхідність розірвання договору. Відмінним є також правовідносини та обставини справи № 341/245/19 у якій Верховним Судом ухвалено постанову від 28 квітня 2021 року , а тому посилання в апеляційній скарзі на цю постанову необгрунтоване. Відповідач не спростував доводів позивача про те, що він неодноразово повідомляв йому, що успадкував земельні ділянки та про його обов`язок сплатити орендну плату. Крім того, з урахуванням положень ч. 3 ст. 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у відповідача наявна була можливість безоплатного отримання інформації про позивача, як власника земельних ділянок. Додані до апеляційної скарги квитанції про сплату земельного податку не містять інформації про те, за які сааме земельні ділянки ОСОБА_3 сплачував земельний податок, до того ж, сплата земельного податку не звільняє орендаря від сплати орендної плати. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України). Пунктом 14 договору оренди землі передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 2 % несплаченої суми за кожен день прострочення. Крім того, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Установивши, що ОСОБА_3 порушив умови договору оренди землі від 04 травня 2007 року, а саме: не сплачував орендну плату в порядку та розмірі, що визначена договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, пені, збитків від інфляції та трьох процентів річних з врахуванням строку позовної давності. Аналізуючи аргументи апеляційної скарги та додаткові письмові пояснення відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 гривень позивач надав суду копію свідоцтва адвоката Крючкова В.О. про право заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги від 20 вересня 2021 року, попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу від 26 листопада 2021 року № 26/11, акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 26 листопада 2021 року №1-000000125, квитанцію від 26 листопада 2021 року № 026-к (а. с. 10-16). Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). Відповідно до частини першої, пунктів 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України). Повноваження адвоката, як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодувати судові витрати у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання позивача до утримання від подання необґрунтованого позову чи скарги на судове рішення, а сторін - до позасудового вирішення спору. У частинах першій, другій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.10.2018 в справі № 569/17904/17 вбачається, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Про понесені витрати на професійну правничу допомогу позивачем подано належні та допустимі доказ: ордер адвоката, копію договору про надання правової допомоги, акт здачі-приймання робіт, попередній розрахунок, у якому наявний перелік виконаних робіт, рахунок-фактура та квитанція про оплату наданих послуг, заперечень щодо розміру таких витрат стороною відповідача не було надано, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове відшкодування на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог, відповідно до статей 141, 270 ЦПК України. Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 368, 369, 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Турійського районного суду Волинської області від 07 червня 2022 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови апеляційного суду. Головуючий Судді