Постанова 4802 № 161/12049/20

Справа № 161/12049/20 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/665/21 Категорія: 47 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 серпня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання Савчук О. В., позивача - ОСОБА_1 , представників відповідачів - Забожчук О.В., Христюк А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Волинській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового розслідування, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідачів Головного управління Національної поліції України у Волинській області, Державної казначейської служби України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області були внесені відомості до ЄРДР 10.11.2019 року під № 2019031010000135 та 28.11.2019 року під № 42019031010000169 про вчинення посадовими особами Луцької міської ради кримінальних правопорушень, передбачених ст.366, 364 КК України. Необхідність звернення до слідчого судді для внесення вказаних відомостей до ЄРДР була зумовлена бездіяльністю уповноважених осіб Головного управління Національної поліції у Волинській області, які не відреагували на подану ним заяву про вчинення щодо нього кримінального правопорушення від 02.09.2019 року. Вказує, що розслідування кримінальних правопорушень в результаті прийняття рішення суду про зобов`язання внести відомості до ЄРДР було доручено слідчій СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області Галич О.О., однак слідчою не вчинялось жодних дій щодо належного проведення досудового розслідування. 10.03.2020 року він звертався зі скаргою на бездіяльність Луцького відділу ГУНП у Волинській області, 12.03.2020 року відповідні скарги були направлені Генеральному прокурору України та у Державне бюро розслідувань, однак це не призвело до активізації і належного здійснення досудового розслідування уповноваженими органами ГУНП у Волинській області. 28.03.2020 року адвокатом в його інтересах як потерпілого було подано клопотання слідчому про проведення слідчих дій, однак слідча відмовила у задоволенні вказаного клопотання. Неправомірність такої відмови підтверджується ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2020 року, відповідно до якої скасовано постанову слідчого СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області Галич О.О. від 10.03.2020 року про відмову у задоволенні клопотання. Крім того вказує, що ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 липня 2020 року у справі №16110088/20 постановлено визнати незаконною бездіяльність слідчого СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області Галич О.О. щодо неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 42019031010000135 та № 1220030010000847 в період з 11.10.2019 по 03.06.2020 року. Позивач зазначає, що на час звернення до суду з цим позовом здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 42019031010000135 від 11.10.2019 року та № 1220030010000847 слідчими СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області, однак слідчі дії в межах вказаних кримінальних проваджень також не проводяться. Тож загалом, протягом тривалого часу, межі якого перевищують, на його переконання, розумні строки здійснення досудового розслідування, уповноваженими особами ГУНП у Волинській області вчинялась бездіяльність, що на його думку, було і залишається грубим порушенням його прав та завдає йому значної моральної шкоди. Вказує, що внаслідок бездіяльності відповідача він зазнав моральних страждань, які полягають у душевних стражданнях, приниженні честі та гідності з тих підстав, що він є громадським активістом (голова громадської організації «Айдар для інвалідів..») та журналістом, який присвятив багато свого часу, творчої енергії та сил на викривання правопорушень посадових осіб виконавчої влади щодо прав учасників АТО. Також зазначає, що були порушені його життєві зв`язки з партнерами, оскільки він змушений був пояснювати, чому він перестав виконувати свої обов`язки журналіста, перестав писати публікації для ЗМІ. Крім того, він змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту. Як наслідок у нього за період з 01.11.2019 року, тобто з початку неналежного здійснення досудового розслідування, і по теперішній час спостерігається стійкий розлад здоров`я та він змушений постійно проходити лікування. Моральну шкоду позивач оцінює у 170 000 гривень та просить її стягнути з Державної казначейської служби України на його користь. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 20000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідачі, кожен зокрема, Головне управління Національної поліції України у Волинській області та Державна казначейська служба України, подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги Головне управління Національної поліції України у Волинській області зазначає, що вказане рішення суду критеріям верховенства права не відповідає, оскільки були допущені порушення принципи цивільного судочинства, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що в рамках кримінальних правопорушень проводяться усі необхідні слідчі дії з метою встановлення обставин справи та притягнення винних осіб до відповідальності. Вказує, що кримінальним процесуальним кодексом слідчого наділено правом самостійно визначати порядок організації проведення досудового розслідування, необхідність конкретних слідчих дій та черговість їх проведення. Сам факт скасування постанов та задоволення скарг позивача слідчим суддею в ході проведення слідчих дій не свідчить про протиправність дій органів поліції, які діють підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені відповідними судовими рішеннями. Лише незгода позивача із прийнятими процесуальними рішеннями, які ним були оскарженні в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Також вказує, що позивач не довів обставин щодо нібито незаконності рішень, дій чи бездіяльності відповідача, дане свідчить про відсутність трьох складових, за яких можливе виникнення права на відшкодування моральної шкоди. Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі вказує, що не погоджується із даним рішенням суду, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не враховано, що позивачем не підтверджено факту заподіяння йому моральної шкоди. Не подано належних доказів, які б свідчили про характер та обсяг страждань, характер немайнових втрат, стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Суд всупереч нормам законодавства при винесенні рішення не обґрунтував критерії визначення розміру моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. Одночасно з апеляційною скаргою звернувся і позивач ОСОБА_1 , в якій вказує, що суд, у цілому встановивши правильно обставини справи щодо наявності протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції України у Волинській області, однак не повною мірою оцінив ступінь її тяжкості, внаслідок чого із 170 000 грн компенсації, яку він просив стягнути, задоволив лише 20 000 грн. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом при визначенні розміру моральної шкоди не враховано, що порушення і бездіяльність Головного управління Національної поліції України у Волинській області триває більше 2-х років та продовжується і на момент розгляду даної справи. Постійно створюється стійкий вплив на його психічний стан, дана ситуація шкодить його здоров`ю, а саме - видужанню після черепно-мозкової травми, що супроводжується постійним вживанням ліків від стресу і тривоги, які виникають на фоні постійної зневаги і нехтування правами, дискримінації зі сторони органів поліції, що призводить до душевних страждань. Вважає, що сума у 170 000 грн є співмірною завданій йому моральній шкоді, та такою, що задовольнить стремління досягти справедливої сатисфакції за протиправну бездіяльність по відношенню до нього. Натомість, сума моральної шкоди, яка визначена судом першої інстанції, не відповідає ступеню переживань, стресу та тривоги, яких він зазнав внаслідок протиправної бездіяльності щодо себе у розслідуванні злочинів, спрямованих проти його особи. Просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким змінити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції України у Волинській області, та стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 170 000 грн. У відзиві Державної казначейської служби України на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач висловлює заперечення, просить залишити її без задоволення, однак рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, враховуючи доводи поданої ним апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступне. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що душевні страждання позивача, викликані протиправною бездіяльністю посадових осіб ГУНП, підтвердженою відповідними судовими рішеннями, полягають у почуттях беззахисності, несправедливості, образи, пригнічення, відчаю, а також в необхідності знову й знову захищати себе, звертатися за правовою допомогою, подавати скарги. Дії, які вчинялись позивачем для відновлення своїх прав, безумовно вплинули на організацію його повсякденного життя, зумовили зміни у його життєвих і виробничих стосунках. Також суд враховує час та зусилля позивача, які він змушений витрачати для відновлення свого попереднього стану. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд вважав, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 170000 грн є завищеними та їх розмір не знайшов свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачу, суд врахував характер і обсяг страждань (душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, учасником бойових дій, який вимушений вживати заходів щодо відновлення своїх прав впродовж тривалого часу. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Завдання позивачу моральної шкоди пов`язується ним із неналежним здійсненням посадовими особами Головного управління Національної поліції України у Волинській області розслідування у кримінальних провадженнях та бездіяльності слідчих під час виконання ними своїх обов`язків, а саме, провадження проводилося неефективно, з порушенням прав позивача як потерпілого. Протягом декількох років кримінальне провадження не закінчено, слідчі дії у кримінальному провадженні належним чином не проводяться. З матеріалів справи вбачається, що у 2017 році за рішенням Луцької міської ради ОСОБА_1 поставлено на квартирну чергу, як внутрішньо переміщену особу, учасника АТО, інваліда війни 2-ї групи та вирішено виділити йому компенсацію на придбання житла. Як зазначає ОСОБА_1 , внаслідок неправдивого повідомлення гр. ОСОБА_2 про підробку ним документів під час звернення за постановкою на квартирний облік як внутрішньо переміщеної особи та отримання компенсації за втрачене житло було порушено кримінальні провадження № 12017030010004156 та № 12017030010003733, через що його було знято з квартирної черги та відмовлено у виплаті уже призначеної компенсації на придбання втраченого житла. Позивач вказує, що під час перевірки поданих позивачем документів слідство ще у 2017 році отримало беззаперечні докази їх справжності. Після закриття вказаних кримінальних проваджень члени виконкому міської ради відмовлялись голосувати за поновлення його на квартирній черзі. На такі дії посадових осіб Луцької міської ради позивачем подано заяви про вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 366, 364, 367 КК України, однак слідчим було відмовлено у внесенні цих відомостей до ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано керівника Луцької місцевої прокуратури організувати внесення відомостей за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 02 вересня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 КК України та розпочати досудове розслідування. В подальшому слідча відмовила позивачу у витребуванні матеріалів кримінальних проваджень, де містилися докази вчинення відносно нього злочинів та справжності поданих ним документів. 17.02.2020 р. ОСОБА_1 було подано заяву про вчинення ОСОБА_2 , відносно нього злочину, передбаченого ст. 383 КК України. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 , будучи бійцем батальйону «Айдар», достовірно знав, що він дійсно є учасником АТО, службу теж проходив у складі даного батальйону, однак подав завідомо неправдиве повідомлення про підробку ним документів. Внаслідок таких дій позивач втратив право на житло, три роки його умисно, незаконно та безпідставно не поновлюють на квартирній черзі, порушені нормальні життєві зв`язки з партнерами, яким він змушений додатково пояснювати з приводу спірного питання, постійно змушений захищати своє порушене право в судовому порядку. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області Галич О.О. від 10 березня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання представника скаржника адвоката Мамченка І.О. щодо надання можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження №12017030010004156 та №12017030010003733 скасовано (а.с.17). Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 липня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконною бездіяльність слідчого СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області Галич О.О. щодо здійснення неналежного досудового розслідування у кримінальних провадженнях №42019031010000135 та №12020030010000847 в період з 11 жовтня 2019 року до 03 червня 2020 року (а.с. 18). Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність начальника СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області щодо нерозгляду клопотань ОСОБА_1 та його представника у кримінальних провадженнях №42019031010000135, №42019031010000169, №12020035010000342, №12020030010000847, про проведення слідчих (розшукових), інших процесуальних дій та надання матеріалів кримінальних проваджень для ознайомлення; зобов`язано відповідну уповноважену особу СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області розглянути клопотання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 від 25.09.2020 в порядку, визначеному ст.220 КПК України. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2021 року визнано незаконною бездіяльність начальника Луцького ВП ГУНП у Волинській області Туся І.Г. щодо організації досудового розслідування у кримінальних провадженнях №42019031010000135, №42019031010000169, №12020035010000342, №12020030010000847, зобов`язано уповноважену особу Луцького ВП ГУНП у Волинській області, у відповідності до вимог ст.220 КПК України, розглянути клопотання ОСОБА_1 та його представника адвоката Мамченка І.О. від 25.09.2020 та повідомити про результати їх розгляду. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2021 року визнано незаконною бездіяльність начальника СВ Луцького ВП ГУНП у Волинській області Рудницького С.В. щодо організації досудового розслідування у кримінальних провадженнях №42019031010000135, №42019031010000169, №12020035010000342, №12020030010000847. Зобов`язано уповноважену особу Луцького ВП ГУНП у Волинській області, у відповідності до вимог ст.220 КПК України, розглянути клопотання ОСОБА_1 та його представника адвоката Мамченка І.О. від 25.09.2020 та повідомити про результати їх розгляду. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2021 року скаргу потерпілого ОСОБА_1 задоволено, постанову дізнавача СД Луцького РУП у Волинській області Петручика Р.І. від 12.01.2021 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020035010000342 від 18.08.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 ч.1 КК України, скасовано. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Такі ж за змістом висновки містяться у постановах у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19) та у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20) та від яких підстав для відступу колегія суддів не вбачає. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Під час розгляду справи позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди в бажаному ним розмірі внаслідок неправомірних дій та бездіяльності працівників поліції у кримінальних провадженнях. Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи в користь позивача на відшкодування моральної шкоди не в повному обсязі, а лише в сумі 20000 грн, визначеній судом, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про часткову доведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди в розмірі 170 000 грн, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Доводи апеляційних скарг щодо відсутності у висновках суду першої інстанції обґрунтованості критерію визначення розміру моральної шкоди у сумі 20 000 грн спростовуються наступним. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 638/14008/17 та інших. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 646/8234/19 (провадження № 61-14404св20) зазначено, що «надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір». Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, правильно визначився з розміром такої шкоди і тому підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачається. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Узагальнюючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг. За правилами ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідачів Головного управління Національної поліції України у Волинській області, Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді