Постанова 4824 № 758/14037/20

Постанова Іменем України 11 серпня 2021 року м. Київ провадження № 22-ц/824/11557/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва в складі судді Захарчук С.С. від 21 травня 2021 року по справі №758/14037/20 Подільського районного суду м. Києва за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В грудні 2020 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останньої заборгованість у розмірі 18 236 грн 11 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписавши Анкету-заяву №б/н від 10.06.2009, та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг та відповідач ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання заяви. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку, що підтверджено довідкою про отримання картки. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктами 3.2, 3.3 Договору, на підставі якого позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 500,00 грн. Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останньої утворилась заборгованість, яка станом на 27.10.2020 складає загальну суму 18 236,11 грн, з яких: 14 596,82 грн - тіло кредиту; 3 639,29 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14 596,82 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що судом першої інстанції не взято до уваги, що 10.06.2009 в день підписання анкети-заяви також була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", в якій між сторонами погоджено всі істотні умови, зокрема щодо розміру відсотків. Вважав, що за таких обставин висновок суду щодо непогодження істотних умов договору помилковим, а питання повернення кредиту повинно вирішуватись саме на підставі довідки про умови кредитування, якою передбачено розмір процентної ставки за користування кредитом. Судом першої інстанції повністю проігноровано судову практику Верховного Суду по аналогічним справам, а саме: постанови Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-ц, від 23.12.2019 по справі №572/1169/17, від 12.02.2020 по справі №382/327/18-ц, від 26.02.2020 №355/1091/17, від 04.11.2020 №534/1072/18-ц. Вважав, що суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права, оскільки за відсутності заперечень з боку відповідача відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів. До того ж, суд не врахував, що відповідач не спростував належними доказами факт укладання кредитного договору та ознайомлення з його умовами. Крім того, суд, встановивши обставини видачі ОСОБА_1 кредитних коштів, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками по кредиту. За вказаних обставин, просив скасувати заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 21.05.2021 в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог у повному обсязі. В іншій частині просив залишити рішення суду без змін. Також, в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просив проводити розгляд справи у судовому засіданні з викликом представника позивача, посилаючись на те, що представник у судовому засіданні зможе надати детальні пояснення щодо конкретних обставин справи. Колегія суддів вважає, що клопотання позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. У частині першій статті 368 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Суд апеляційної інстанції, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 374 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Київський апеляційний суд надав учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Зважаючи на те, що позивач не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого розгляду справи необхідно провести усні слухання, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні. Відповідач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Клопотання про продовження строку для подання відзиву до суду не подавала. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2009 ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву №б/н від 10.06.2009. Анкета заява складається з п`яти блоків, та додаткового блоку «Відмітки банку». Перші три блоки містять загальну інформацію щодо особи відповідача. Четвертий блок «Додаткові відомості» не містить інформації яку саме карту виявила бажання отримати ОСОБА_1 та не містить відомостей щодо бажаного кредитного ліміту. Варто також зазначити що підпис ОСОБА_1 міститься у спеціальній графі четвертого блоку анкети-заяви. П`яти блок «банківські послуги» містить інформацію щодо розміру кредитного ліміт у сумі 500,00 грн, базової відсоткової ставки за кредитом 2,5% на місяць, однак не містить підпису позичальника, так само як і додатковий блок «Відмітки банку» (а.с. 17) Таким чином, анкета-заява не містить відомостей що останній видано платіжну карту "Універсальна". Також відсутні відомості, що сторони погодили бажаний кредитний ліміт. Згідно розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ "ПриватБанк", станом на на 27.10.2020 у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитним договором на загальну суму 18 236,11 грн, з яких: 14 596,82 грн - тіло кредиту; 3 639,29 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення цих позовних вимог, оскільки позивач на підтвердження позовних вимог в цій частині не надав доказів, що сторони погодили в кредитному договорі умови про розмір відсотків за користування кредитом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Водночас, в даній анкеті-заяві відсутні відомості щодо істотних умов договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Зазначена в анкеті заяві відсоткова ставка у розмірі 2,5% у місяць, зазначена у 5 блоці анкети-заяви, який не містить підпису ОСОБА_1 , натомість підпис останньої міститься у 4 блоці анкети заяви. Більше того, банк у позовній заяві посилався на погодження істотних умов зі сплати відсотків за довідкою про умови кредитування, а не за анкетою-заявою. Позовна заява не містить обґрунтувань коли виникла заборгованість. В позовній заяві зазначено, що договір виконувався відповідачем, що вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де вказані операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Суд першої інстанції, встановивши, що в кредитному договорі (Анкета-заява, яка підписана відповідачем) не міститься положень про розмір відсотків за користування кредитом, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, яка також врахована судом першої інстанції. З огляду на викладене, посилання в апеляційній скарзі на те, що позичальник в анкеті-заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банкускладає між ним та Банком Договір, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки не підтверджують наявність погодження істотних умов договору кредиту, зокрема щодо розміру відсотків за користування кредитом та розміру неустойки. Позивач, звертаючись до суду з позовом, не надав до позовної заяви належних та допустимих доказів погодження між сторонами істотних умов договору, а саме щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами та неустойки. Крім того, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Ураховуючи викладене, та зважаючи на те, що умовами Анкети-заяви від 14.07.2011, яка підписана ОСОБА_1 , не передбачено обов`язку останньої щодо сплати відсотків за користування кредитом та неустойки (пеня, штрафи), суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Вимог про стягнення відсотків та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених статтями 625, 1048 ЦК України позивач не заявляв. Долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Більш того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості неможливо встановити коли виникла заборгованість за кредитом та який позичальнику було встановлено пільговий період для сплати заборгованості. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не взято до уваги довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду", яка на думку позивача, містить істотні умови кредитного договору, відхиляються колегією суддів. Дійсно, в матеріалах справи наявна дана довідка, яка 10.06.2009 підписана ОСОБА_1 . Однак, згідно з вказаною довідкою, сторони погодили базову ставку в місяць у розмірі 1,9%, що становить 22,8% річних. В позовній заяві банк просив стягнути відсотки, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 86,4% річних. Таким чином, звертаючись до суду з позовом, банк, в частині стягнення відсотків за кредитом, посилався не на довідку про умови кредитування, а на редакцію Умов та правил, що почала діяти з 01.03.2019, та не обґрунтовував тотожності вказаних Умов та Правил анкеті-заяві №б/н від 10.06.2009. Незважаючи на те, що довідка про умови кредитування підписана ОСОБА_1 в той же день що і анкета-заява 10.06.2009, матеріали справи не містять доказів тотожності анкети-заяви №б/н від 10.06.2009 та довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" по договору. Більше того, позовна заява, також не містить доводів щодо тотожності вищезазначених документів. Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано практику Верховного Суду по аналогічним справам, а саме: постанови Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-ц, від 23.12.2019 по справі №572/1169/17, від 12.02.2020 по справі №382/327/18-ц, від 04.11.2020 №534/1072/18-ц не приймаються до уваги судової колегії. Зокрема, що стосується правового висновку Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-ц та в постанові від 12.02.2020 по справі №382/327/18-ц, на які посилається скаржник, слід зазначити, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги дані правові висновки, оскільки встановлені судами обставини у справах, яка переглядалися касаційним судом, та у даній справі не є тотожними. Так, у справах, які переглядалися Верховним Судом судами встановлено, що позичальник підписав довідку про умови кредитування, в якій зокрема визначено розмір відсотків за користування кредитом. У даній справі в матеріалах справи також наявна довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", яка підписана відповідачкою. Проте, як вже зазначалось вище в матеріалах справи відсутні докази тотожності такої довідки та анкети-заяви від 10.06.2009. А зазначені в цих двох документах розміри відсоткової ставки є різними, що не може свідчити про погодження істотних умов кредитного договору про розмір відсотків за користування кредитом, що є предметом розгляду у цій справі. Судом першої інстанції також правомірно не взято до уваги висновок, висловлений Верховним Судом в постанові від 23.12.2019 по справі №572/1169/17, оскільки у цій справі судами встановлено обставини того, що істотні умови щодо розміру відсотків за користування кредитом були погоджені сторонами в анкеті-заяві, тоді як у даній справі такі обставини судом не встановлено. До того ж, у справі, яка переглядалася Верховним Судом, касаційний суд, враховуючи правову позицію висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, дійшов висновку, що позов в частині стягнення неустойки у вигляді штрафів не підлягає задоволенню, оскільки банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов`язання. Щодо правового висновку Верховного Суду у справі №534/1072/18-ц від 04.11.2020 слід зазначити, що даний правовий висновок не може бути взятий до уваги суду, оскільки у цій справі, касаційний суд, встановивши неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, направив справу на новий розгляд до цього ж суду. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками. Оскільки апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося відповідачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Позивач помилково вважає, що позов підлягає задоволенню за відсутності заперечень відповідача, оскільки за приписами процесуальних норм права позов підлягає задоволенню без дослідження доказів лише у разі визнання відповідачем позову і то за умови, що таке визнання не буде суперечити закону або порушувати прав, свобод чи інтересів інших осіб (ч. 4 ст. 206 ЦПК України). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в частині, що оскаржувалося, без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець