Постанова 4824 № 756/4537/20

Постанова Іменем України 08 грудня 2020 року м. Київ провадження №22-ц/824/13961/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва в складі судді Жука М.В. від 07 вересня 2020 року у справі №756/4537/20 Оболонського районного суду м. Києва за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В квітні 2020 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до Оболонського районного суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останньої заборгованість у розмірі 29 854 грн 59 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписавши Анкету-заяву №б/н від 29.10.2010, підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які є формулярами та стандартними формами договору приєднання, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг та відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку, що підтверджено довідкою про отримання картки. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 19 000,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктом 2.1.1.2.3 Договору, на підставі якого позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку. Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, в останньої утворилась заборгованість, яка станом на 16.03.2020 складає загальну суму 29 854,59 грн, з яких: 18 046,90 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7 992,85 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 1 917,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; штрафи - 500,00 грн (фіксована частина) та 1 397,84 грн (процентна складова). Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 18 046,90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами та штрафів, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно вважав непогодженими між сторонами умови щодо сплати відсотків та штрафів за користування кредитними коштами. Судом неповно з`ясовано обставини справи та не взято до уваги, що у анкеті-заяві від 29.10.2010 відповідач особистим підписом погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився та згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис на анкеті-заяві. Зазначав, що за заявою-анетою від 29.10.2010, відповідачу було відкрито картковий рахунок 30.03.2013 та видано кредитну картку. Дані обставини підтверджуються, зокрема, розрахунком заборгованості, випискою по рахункам, довідками про зміну умов кредитування та про видані кредитні картки. З виписки по рахунку вбачається, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та факт використання грошей, зокрема отримання грошей через банкомати, що свідчить про отримання картки. Додав, що відповідач також частково погашала заборгованість за договором. На думку позивача, вчинення відповідачкою дій, спрямованих на виконання кредитного договору, зокрема, на погашення заборгованості, свідчить про погодження істотних умов між сторонами. Суд, посилаючись на правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, не звернув уваги, що такий висновок зроблений за наявності інших встановлених судом обставин, зокрема коли відповідачем заперечувалися умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі кредитний договір відповідачем не спростовувався. Суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права, оскільки за відсутності заперечень з боку відповідача відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та штрафів. До того ж, суд не врахував, що відповідач не спростував належними доказами факт укладання кредитного договору та ознайомлення з його умовами. Зазначив, що до апеляційної скарги позивачем долучено підписану ОСОБА_1 довідку про умови кредитування, яка на думку позивача містить всі істотні умови укладеного між сторонами Договору. Як на підставу долучення такого доказу, як нового, до апеляційної скарги вказував, що судом першої інстанції не було запропоновано та не витребувано у позивача такий доказ, тому такий доказ до суду першої інстанції і не було подано. За вказаних обставин, просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та штрафами, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Крім того, в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просив проводити розгляд справи у судовому засіданні з викликом представника позивача, посилаючись на те, що представник у судовому засіданні зможе надати детальні пояснення щодо конкретних обставин справи. Колегія суддів вважає, що клопотання позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. У частині першій статті 368 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Суд апеляційної інстанції, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 374 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Київський апеляційний суд надав учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею письмово, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Зважаючи на те, що позивач не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого розгляду справи необхідно провести усні слухання, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні. Відповідач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2010 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву №б/н від 29.10.2010. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку. Водночас, в даній анкеті-заяві відсутні відомості щодо істотних умов договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами та штрафів. Оскільки умовами анкети-заяви, яка підписана відповідачем, не погоджено розміру відсотків за користування кредитними коштами та штрафів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, який судом і враховано при ухваленні оскаржуваного рішення. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно взято до уваги правовий висновок, висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, з огляду на таке. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" посилався на те, що в матеріалах справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, що діяли на момент підписання ОСОБА_1 анкети-заяви. За таких обставин, на думку позивача, суд першої інстанції повинен був відступити від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17, яка ґрунтується на можливості Банку надати будь-яку редакцію Умов та Правил надання банківських послуг. Дійсно, в матеріалах справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, а також наказ Банку щодо затвердження Умов та Правил надання послуг в редакції, що діяли на момент підписання ОСОБА_1 анкети-заяви. Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17 дійшла висновку, що Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, якщо вони не підписані та не визнаються відповідачем. Матеріали справи не містять доказів, що Умови та Правила, які діяли на момент підписання анкети-заяви підписані відповідачем. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно взято до уваги висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що факт погодження між сторонами істотних умов підлягає доведенню лише у разі заперечення відповідача, оскільки за приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Крім того, за приписами процесуального законодавства позивач повинен надати докази разом із позовною заявою. В свою чергу подання відповідачем відзиву на позов є правом останнього. Відсутність заперечень проти позову з боку відповідача не є безумовною підставою для задоволення позову. Разом з цим, саме на позивача покладено обов`язок доводити у справі про стягнення заборгвоаності розміру заборгвоаності, дату коли виникла заборгвоаність, період невиконання грошового зобов`язання та погодження між сторонами істотних умов щодо здійснення нарахувань. Доводи апеляційної скарги, що позичальник в анкеті-заяві підтвердила, що підписана нею заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Тарифами Банку, складає між нею та Банком Договір, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки дані обставини не підтверджують наявність погодження істотних умов договору кредиту, зокрема щодо сплати відсотків та штрафів. З цих же підстав не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги щодо не спростування відповідачем факту укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами. Також не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитом, оскільки дані обставини не є належними доказами погодження між сторонами істотних умов договору - розмір відсотків за користування кредитом та штрафів. Посилання в апеляційній скарзі на наявність в матеріалах справи доказів, які, на думку позивача, підтверджують факт відкриття карткового рахунку, видачу кредитної картки із встановленням кредитного ліміту, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки докази, на які посилається позивач, не свідчать про погодження істотних умов договору. Доводи апеляційної скарги, що суд, безпідставно відмовив у стягненні відсотків, колегія суддів вважає необґрунтованими. Дійсно, Банк, відповідно до умов кредитного договору, має право на отримання відсотків за користування кредитом. Водночас, відсотки нараховуються за умовами договору або на підставі закону. Оскільки позивачем не надано належних доказів погодження між сторонами істотних умов кредитного договору щодо розміру відсотків, суд першої інстанції правомірно відмовив в їх стягненні. Вимог про стягнення відсотків за законом, як то передбачено ст. 1048 ЦК України, позивач не заявляв, як і не пред`являв вимог про стягнення інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів важає необгрунтованими доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно відмовлено у стягненні заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Як вбачається з позовної заяви, АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 1 917,00 грн. Поряд з цим, позовна заява не містить обгрунтувань щодо необхідності задоволення даної вимоги. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження цієї забогованості до позовної заяви позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що заборгованість по відсотках, згідно ст. 625 ЦК України, нараховувалась з розрахунку процентної ставки 86,4% (а.с. 17) Разом з тим, матеріали справи не містять доказів погодження між сторонами істотних умов зі сплати відсотків у вказаному вище розмірі. З огляду на викладене, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, а саме не застосування положень ст. 625 ЦК України. Ураховуючи викладене, та зважаючи на те, що умовами Анкети-заяви від 29.10.2010, яка підписана ОСОБА_1 , не передбачено обов`язку останньої щодо погашення заборгованості за відсотками та штрафами, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та штрафами. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та штрафів є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів не може прийняти додані АТ КБ "ПриватБанк" до апеляційної скарги нові докази, а саме: довідка про відкриття рахунку, довідка про встановлення кредитного ліміту, виписка по рахунку, оскільки такі докази у суд першої інстанції не подавалися та про них позивач не заявляв. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Матеріали справи не містять доказів, що позивач не мав можливості подати долучені до апеляційної скарги нові докази до суду першої інстанції і позивач не надав докази на підтвердження таких обставин. Посилання в апеляційній скарзі на те, що на адресу позивача не надходила ухвала суду про витребування додаткових доказів та відзив на позовну заяву, у зв`язку з чим не було необхідності в наданні додаткових доказів, не є поважною причиною, яка об`єктивно не залежала від позивача. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, позов підлягає задоволенню лише у разі доведення позовних вимог. Позивач помилково вважає, що позов підлягає задоволенню за відсутності заперечень відповідача, оскільки за приписами процесуальних норм права позов підлягає задоволенню без дослідження доказів лише у разі визнання відповідачем позову і то за умови, що таке визнання не буде суперечити закону або порушувати прав, свобод чи інтересів інших осіб (ч. 4 ст. 206 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги, що довідка про умови кредитування є належним доказом ознайомлення з умовами кредитування, що підтверджено практикою Верховного Суду по аналогічним справам, а саме: постанови Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-ц, від 23.12.2019 по справі №572/1169/17, від 12.02.2020 по справі №382/327/18-ц, від 26.02.2020 №355/1091/17 не приймаються до уваги судової колегії. Зокрема, що стосується правового висновку Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-2 та в постанові від 12.02.2020 по справі №382/327/18, на які посилається скаржник, слід зазначити, що встановлені судами обставини у справах, яка переглядалися касаційним судом, та у даній справі не є тотожними. Так, у справах, які переглядалися Верховним Судом судами встановлено, що позичальник підписав довідку про умови кредитування, в якій зокрема визначено розмір відсотків за користування кредитом. У даній справі в матеріалах справи відсутня довідка про умови кредитування, підписана відповідачем, а долучена позивачем довідка до апеляційної скарги, як вже зазначалось вище, не приймається до уваги колегією суддів з огляду на положення ч. 3 ст. 367 ЦПК. Судом першої інстанції також правомірно не взято до уваги висновок, висловлений Верховним Судом в постанові від 23.12.2019 по справі №572/1169/17, оскільки у цій справі судами встановлено обставини того, що істотні умови щодо розміру відсотків за користування кредитом були погоджені сторонами в анкеті-заяві, тоді як у даній справі такі обставини судом не встановлено. До того ж, у справі, яка переглядалася Верховним Судом, касаційний суд, враховуючи правову позицію висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17 та дійшов висновку, що позов в частині стягнення неустойки у вигляді штрафів не підлягає задоволенню, оскільки банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов`язання. Щодо правового висновку Верховного Суду у справі №355/1091/17 від 26.02.2020 слід зазначити, що даний правовий висновок не може бути взятий до уваги суду, оскільки у цій справі, касаційний суд, встановивши неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, направив справу на новий розгляд до цього ж суду. Оскільки апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося відповідачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в частині, що оскаржувалося, без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн); справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду від 07 вересня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог про стягнення відсотків та штрафів - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай