Постанова 4824 № 370/1937/20

Постанова Іменем України 11 серпня 2021 року м. Київ провадження № 22-ц/824/9587/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області в складі судді Мазки Н.Б. від 06 квітня 2021 року по справі №370/1937/20 Макарівського районного суду Київської області за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В серпні 2020 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останньої заборгованість за тілом кредиту, відсотками та пенею у розмірі 11 955 грн 34 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписавши Анкету-заяву №б/н від 13.03.2014, підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг та відповідач ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання заяви. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку, що підтверджено довідкою про отримання картки. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5 000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі якого позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку. Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останньої утворилась заборгованість, яка станом на 14.06.2020 складає загальну суму 11 955,34 грн, з яких: 6 656,71 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 392,52 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 2 906,11 грн - нарахована пеня. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд дійшов безпідставного висновку про відмову в задоволенні позову через недоведеність позовних вимог. Судом неповно з`ясовано обставини справи та не взято до уваги, що у анкеті-заяві від 13.03.2014 відповідач особистим підписом погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомилася та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис на анкеті-заяві. Також в обґрунтування скарги зазначав, що Верховний Суд в постанові від 08.07.2019 по справі №923/760/18 дійшов висновку, що укладений між сторонами договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними умовами та правилами закон не вимагає. Вважав, що за таких обставин, відсутність підпису відповідача на Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про неукладеність договору. Зазначив, що відповідач після отримання та активації картки, користувалася кредитними коштами, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку. Також зазначив, що до позовної заяви долучено виписку про рух коштів, яка є первинним бухгалтерським документом на підтвердження видачі та сплати коштів за кредитним договором, а отже разом із розрахунком заборгованості є належним доказом на підтвердження позовних вимог. Суд безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України та у стягненні неустойки, які погоджені в договорі та прийняті відповідачем. Вказав, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки за відсутності заперечень з боку відповідача відмовив в задоволенні позовних вимог. Також зазначив, що суд першої інстанції фактично позбавив Банк можливості отримати відсотки за кредитним договором. Суд не перевірив розрахунок заборгованості з якого вбачається, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору протягом декількох років, а отже отримав кредитну картку. Додав, що про обов`язок суду перевіряти факт виконання договору зазначено в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №153/1334/16-ц. Судом першої інстанції повністю проігноровано судову практику Верховного Суду по аналогічним справам, а саме: постанови Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-ц, від 08.07.2019 по справі №923/760/18, від 22.07.2020 по справі №189/2109/18. Крім цього, не враховано постанови Верховного Суду від 23.01.2018 по справі №755/7704/15-ц та від 26.09.2018 по справі 159/2146/15-ц. За вказаних обставин, просив скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Також, в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просив проводити розгляд справи у судовому засіданні з викликом представника позивача, посилаючись на те, що представник у судовому засіданні зможе надати детальні пояснення щодо конкретних обставин справи. Колегія суддів вважає, що клопотання позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. У частині першій статті 368 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Суд апеляційної інстанції, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 374 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Київський апеляційний суд надав учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Зважаючи на те, що позивач не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого розгляду справи необхідно провести усні слухання, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні. Відповідач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Клопотання про продовження строку для подання відзиву до суду не подавала. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2014 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (далі - Договір) (а.с. 12). При підписанні вказаної Анкети-заяви ОСОБА_1 погодилася з тим, що дана заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначив, що згідно підписаної відповідачем анкети-заяви від 13.03.2014 останній встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок в розмірі 5 000,00 грн. Внаслідок порушення ОСОБА_2 зобов`язань за Договором в останньої виникла заборгованість і станом на 14.06.2020 складає загальну суму 11 955,34 грн, з яких: 6 656,71 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 392,52 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 2 906,11 грн - нарахована пеня. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, а також докази, коли виникла заборгованість. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України). Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту позивачем до позовної заяви долучено копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, довідку про зміну умов кредитування, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку ОСОБА_1 станом на 22.06.2020 (а.с. 5-10, 12, 52-54). Позивач вважав, що надана суду виписка по рахунку в сукупності з іншими доказами є належним підтвердженням позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви долучено вищевказану виписку по рахунку ОСОБА_1 , а саме за період з 13.03.2014 по 01.03.2020. З даної виписки вбачається рух коштів, в тому числі користування відповідачем кредитними коштами. Також, з даної виписки вбачається, що ОСОБА_2 отримано кредитні кошти, зокрема, шляхом видачі готівки та оплати товарів і послуг на загальну суму 12 070,09 грн. Поруч з цим, у виписці містяться відомості про те, що на погашення кредиту ОСОБА_1 внесено кошти у розмірі 12 574,45 грн. Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за тілом кредиту у сумі 6 656, 71 грн. З наведеного слідує, що сума внесена на погашення кредиту перевищує суму отриманого кредиту, що свідчить про відсутність заборгованості за тілом кредиту. Оскільки належними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується відсутність заборгованості за тілом кредиту, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що стосуються укладення між сторонами договору приєднання, оскільки в мотивувальній частині рішення відсутні висновки, що договір не укладено. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимого про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та пені, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення цих позовних вимог, оскільки позивач на підтвердження позовних вимог в цій частині не надав доказів, що сторони погодили в кредитному договорі умови про розмір відсотків та пені. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку. Водночас, в даній анкеті-заяві відсутні відомості щодо істотних умов кредитного договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків та пені, у разі неналежного виконання умов кредитного договору. Суд першої інстанції, встановивши, що в кредитному договорі - Анкеті-заяві, яка підписана відповідачем, не міститься положень про розмір відсотків та пені, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, яка також врахована судом першої інстанції. Позивач, звертаючись до суду з позовом, не надав до позовної заяви належних та допустимих доказів погодження між сторонами істотних умов кредитного договору, а саме щодо розміру відсотків та пені. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Долучений до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» також не доводить факту погодження розміру відсотків та пені, оскільки наданий позивачем Витяг не містить підпису відповідача (а.с. 13). Даний Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не доводить, який тариф було погоджено між Банком та відповідачем щодо розміру відсотків, пені та штрафів, а містить лише загальні відомості, що картка «Універсальна» є різних видів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CОNTRACT», «Універсальна GOLD». Ураховуючи викладене, та зважаючи на те, що умовами Анкети-заяви від 13.03.2014, яка підписана ОСОБА_2 , не передбачено обов`язку останньої щодо сплати відсотків та пені, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Доводи апеляційної скарги, що суд фактично звільнив відповідача від сплати відсотків, колегія суддів вважає необґрунтованими. Дійсно, Банк, відповідно до умов кредитного договору, має право на отримання відсотків за користування кредитом. Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд звільнив відповідача від обов`язку сплати відсотків, оскільки відсотки нараховуються за умовами договору або на підставі закону. Оскільки позивачем не надано належних доказів погодження між сторонами істотних умов кредитного договору щодо розміру відсотків, суд першої інстанції правомірно відмовив в їх стягненні. Посилання в позовній заяві на стягнення заборгованості з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України є необґрунтованими. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України просив стягнути відсотки. Однак, в позовній заяві Банк вказав, що така відповідальність боржника передбачена п. 2.1.1.2.12 Умов та Правил, яка почала діяти з 01.03.2019, тобто через 60 місяців після підписання Анкети-заяви, а саме 13.03.2014. Матеріали справи не містять підписаної відповідачем даної редакції Умов та Правил. З огляду на викладене, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме не застосування положень статті 625 ЦК України. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом не враховано практику Верховного Суду, зокрема від 23.01.2018 по справі №755/7704/15-ц та від 26.09.2018 по справі 159/2146/15-ц, оскільки дані правові висновки, сформовано Верховним Судом до прийняття Великою Палатою Верховного Суду (далі - ВПВС) постанови від 03.07.2019 у справі №342/180/17. А згідно правового висновку ВПВС, висловленого в постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню позицію ВПВС. Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано практику Верховного Суду по аналогічним справам, а саме: постанови Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-ц, від 19.09.2019 по справі №127/7543/17, від 11.09.2019 по справі №642/5533/15-ц, від 23.12.2019 по справі №375/250/18 не приймаються до уваги судової колегії. Зокрема, що стосується правового висновку Верховного Суду в постановах від 04.12.2019 по справі №750/6058/17-ц, від 19.09.2019 по справі №127/7543/17, від 11.09.2019 по справі №642/5533/15-ц, від 23.12.2019 по справі №375/250/18, на які посилається скаржник, слід зазначити, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги дані правові висновки, оскільки встановлені судами обставини у справах, яка переглядалися касаційним судом, та у даній справі не є тотожними. Так, у справах, які переглядалися Верховним Судом судами встановлено, що позичальник підписав довідку про умови кредитування, в якій зокрема визначено розмір відсотків за користування кредитом. У даній справі в матеріалах справи відсутня довідка про умови кредитування, підписана відповідачем. Щодо правового висновку Верховного Суду у справі №189/2109/18 від 22.07.2020 та №923/760/18 від 08.07.2019 слід зазначити, що дані правові висновки не можуть бути взяті до уваги суду, оскільки у цих справах, касаційний суд, встановивши неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, направив справу на новий розгляд до цього ж суду. Позивач помилково вважає, що позов підлягає задоволенню за відсутності заперечень відповідача, оскільки за приписами процесуальних норм права позов підлягає задоволенню без дослідження доказів лише у разі визнання відповідачем позову і то за умови, що таке визнання не буде суперечити закону або порушувати прав, свобод чи інтересів інших осіб (ч. 4 ст. 206 ЦПК України). При цьому, відсутність заперечень проти позову з боку відповідача не є безумовною підставою для задоволення позову. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, щосуд першої інстанції правомірно відмовив і в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для скасування рішення суду. Розглядаючи спір суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець