Постанова 4824 № 369/14886/20

Постанова Іменем України 30 вересня 2021 року м. Київ провадження № 22-ц/824/13109/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Ковальчук Л.М. від 30 червня 2021 року по справі №369/14886/20 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В листопаді 2020 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останнього заборгованість за тілом кредиту та відсотками, у розмірі 13 089 грн 87 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписавши Анкету-заяву №б/н від 03.06.2014, підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг та відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання заяви. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, що підтверджено довідкою про отримання картки. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15 000,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі якого позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку. Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 12.10.2020 складає загальну суму 13 089,87 грн, з яких: 12 245,11 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 844,76 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив, в якому зазначив, що з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, вимоги банку в частині стягнення заборгованості за відсотками є безпідставними. Крім того, додав, що враховуючи правову позицію висловленій у вищезазначеній постанові, всі сплачені ним кошти за відсотками слід враховувати на погашення тіла кредиту. Також подав свій розрахунок заборгованості, в якому вказав, що в нього відсутній борг перед банком. АТ КБ «ПриватБанк» подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що укладений між сторонами кредитний договір є договором приєднання, при укладенні якого сторони керувалися положеннями ст. 634, 639 ЦК України. В анкеті-заяві від 03.06.2014 ОСОБА_1 висловив свою згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також що Умови та Тарифи надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Вказав, що до позовної заяви долучено виписку по рахунку, що є первинним бухгалтерським документом, з якої вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку. Вважав, що відповідач користуючись кредитними коштами, часткового погашаючи заборгованість, добре розумів умови договору, а тому є безпідставними твердження відповідача щодо незнання тарифів. Крім того, зауважив, що оскільки Банком не заявлялися вимоги про стягнення неустойки, заперечення відповідача в цій частині є безпідставними. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд дійшов безпідставного висновку про відмову в задоволенні позову через недоведеність позовних вимог. Судом неповно з`ясовано обставини справи та не взято до уваги, що у анкеті-заяві від 03.06.2014 відповідач особистим підписом погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився та згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить його підпис на анкеті-заяві. Також зазначив, що до позовної заяви долучено виписку по руху коштів, яка є первинним бухгалтерським документом на підтвердження видачі та сплати коштів за кредитним договором, а отже разом із розрахунком заборгованості є належним доказом на підтвердження позовних вимог. Крім того, зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягення з відповідача кредиту. Вважав, що оскільки Банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не мав підстав відмовляти у стягненні заборгованості. За вказаних обставин, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Крім того, в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просив проводити розгляд справи у судовому засіданні з викликом представника позивача, посилаючись на те, що представник у судовому засіданні зможе надати детальні пояснення щодо конкретних обставин справи. Колегія суддів вважає, що клопотання позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. У частині першій статті 368 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Суд апеляційної інстанції, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 374 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Київський апеляційний суд надав учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею письмово, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Зважаючи на те, що позивач не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого розгляду справи необхідно провести усні слухання, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні. Відповідач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Клопотання про продовження строку для подання відзиву до суду не подавав. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як вбачається з матеріалів справи 03 червня 2014 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (далі - Договір) (а.с. 18). При підписанні вказаної Анкети-заяви ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що згідно підписаної відповідачем анкети-заяви від 03.06.2014 останньому встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок в розмірі 15 000,00 грн. Внаслідок порушення ОСОБА_1 зобов`язань за Договором в останнього виникла заборгованість і станом на 12.10.2020 складає загальну суму 13 089,87 грн, з яких: 12 245,11 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 844,76 грн - заборгованість за простроченими відсотками.. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, а також докази, коли виникла заборгованість. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України). Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD»; витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі - Умови); розрахунки заборгованості станом на 31.05.2015, 30.06.2019 та 12.10.2020 та виписку по рахунку ОСОБА_1 станом на 23.09.2020 (а.с. 67-76). Позивач вважав, що надана суду виписка по рахунку в сукупності з іншими доказами є належним підтвердженням позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви долучено вищевказану виписку по рахунку ОСОБА_1 , а саме за період з 03.06.2014 по 23.09.2020. З даної виписки вбачається рух коштів, в тому числі користування відповідачем кредитними коштами. Також, з даної виписки вбачається, що ОСОБА_1 отримано кредитні кошти, зокрема, шляхом видачі готівки та оплати товарів і послу на загальну суму 55 040,43 грн. Поряд з цим, у виписці містяться відомості про те, що на погашення кредиту ОСОБА_1 внесено кошти у розмірі 57 907,78 грн. Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у сумі 13 089, 87 грн. З наведеного слідує, що сума внесена на погашення кредиту перевищує суму отриманого кредиту, що свідчить про відсутність заборгованості за тілом кредиту. До того ж, виписка по рахунках не засвідчена належним чином, оскільки не містить ім`я та підпису уповноваженої особи АТ КБ «ПриватБанк», а також печатки Банку. Також слід зазначити, що розрахунок заборгованості не засвідчений належним чином, оскільки не містить ім`я та підпису уповноваженої особи АТ КБ «ПриватБанк», а також печатки Банку. Оскільки належними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується відсутність заборгованості за тілом кредиту, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що стосуються укладення між сторонами договору приєднання, оскільки в мотивувальній частині рішення відсутні висновки, що договір не укладено. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, у зв`язку з недоведеністю заборгованості за тілом кредиту. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки вимоги про стягнення відсотків є похідними від задоволення вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то суд правомірно відмовив у їх стягненні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку. Водночас, в даній анкеті-заяві відсутні відомості щодо істотних умов кредитного договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, у разі неналежного виконання умов кредитного договору. Суд першої інстанції, встановивши, що в кредитному договорі - Анкеті-заяві, яка підписана відповідачем, не міститься положень про розмір відсотків та пені, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення відсотків. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, яка також врахована судом першої інстанції. Позивач, звертаючись до суду з позовом, не надав до позовної заяви належних та допустимих доказів погодження між сторонами істотних умов кредитного договору, а саме щодо розміру відсотків та пені. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Долучений до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» також не доводить факту погодження розміру відсотків, оскільки наданий позивачем Витяг не містить підпису відповідача (а.с. 19). Даний Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не доводить, який тариф було погоджено між Банком та відповідачем щодо розміру відсотків, пені та штрафів, а містить лише загальні відомості, що картка «Універсальна» є різних видів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CОNTRACT», «Універсальна GOLD». Ураховуючи викладене, та зважаючи на те, що умовами Анкети-заяви від 03.06.2014, яка підписана ОСОБА_1 , не передбачено обов`язку останнього щодо сплати відсотків, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Доводи апеляційної скарги, що суд фактично звільнив відповідача від сплати відсотків, колегія суддів вважає необґрунтованими. Дійсно, Банк, відповідно до умов кредитного договору, має право на отримання відсотків за користування кредитом. Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд звільнив відповідача від обов`язку сплати відсотків, оскільки відсотки нараховуються за умовами договору або на підставі закону. Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення відсотків за умовами договору, однак не надано належних доказів погодження між сторонами істотних умов кредитного договору щодо розміру відсотків, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення відсотків. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для скасування рішення суду. Вимоги про стягнення відсотків за законом позивач не заявляв, а саме позовна заява не містить таких обґрунтувань. Відповідно позивач не подавав належних доказів, а саме розрахунку відсотків за законом. Розглядаючи спір суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець