Постанова 4855 № 620/3201/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3201/19 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Новозаводського ВДВС у м.Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Новозаводського ВДВС м.Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області Ігнатюк А.А. від 15.10.2019 про накладення на ОСОБА_2 штрафу у виконавчому провадженні № 59396038. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 19.11.2020 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що судами не встановлено, чи була ОСОБА_2 обізнана щодо постанови державного виконавця від 14.08.2019 про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною 15.08.2019 у встановлений судовим рішенням час з 15.00 до 17.00 за адресою фактичного місця проживання дитини: АДРЕСА_1 , та чи мала достатньо часу для виконання зазначеного рішення. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву без розгляду, а у разі відхилення апеляційної скарги в цій частині - прийняти рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду за відсутності поважних причин, а подана нею довідка не є належним доказом наявності поважних причин для пропуску такого строку. Апелянт зазначає, що постанова про накладення на позивача штрафу є правомірною, оскільки нею не було забезпечено побачення малолітньої дитини протягом встановленого у судовому рішенні часу зі своїм батьком за місцем його проведення, визначеним постановою державного виконавця від 14.08.2019 про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною. Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не виконано рішення, яке зобов`язує боржника виконати певні дії, що було підставою для накладення на неї штрафу з урахуванням ухвали Новозаводського районного суду м.Чернігова від 23.09.2019 у справі №751/6061/19. Позивач відзиви на апеляційну скаргу не подавала. В суді першої інстанції її позиція обґрунтовувалась тим, що у державного виконавця були відсутні будь-які підстави для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, оскільки на виконання рішення суду 15.08.2019 зустріч батька з дитиною відбулась. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась за правилами спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Третьою особою в апеляційній скарзі заявлено клопотання про розгляд справи за його участю у судовому засіданні. Суд звертає увагу, що в даному випадку, безпосередня участь сторін у судовому засіданні, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин. Частиною 2 ст.311 КАС України визначено, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, ухвалене за правилами спрощеного провадження, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів не вбачає підстав для здійснення розгляду даної справи у відкритому судовому засіданні за участю сторін, а тому клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скаргг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.08.2016, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17.10.2016, у справі № 751/3103/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування Новозаводської районної у місті Чернігові ради про визнання незаконними дій, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способів участі у вихованні дитини позов задоволено частково, зокрема, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення зустрічей батька з дитиною щотижня у четвер та суботу з 15.00 год. до 17.00 год., за умови задовільного стану здоров`я дитини, повідомлення матері дитини про її місце перебування, повернення дитини за місцем проживання матері у визначений час, з дотриманням розкладу навчання, відвідувань гуртків, режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, встановлених для дітей відповідного віку (а.с.77-86 т.1). 10.11.2016 Новозаводським районним судом м. Чернігова було видано виконавчий лист у вищевказаній частині судового рішення у справі № 751/3103/16-ц (а.с.87 т.1). 20.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області з заявою про примусове виконання рішення, на підставі якої старшим державним виконавцем Ігнатюк А.А. винесено постанову від 24.06.2019 про відкриття виконавчого провадження № 59396038 (а.с.92-95 т.1). 26.06.2019 начальником Новозаводського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області винесено постанову про утворення виконавчої групи по виконавчому провадженню № 59396038 (а.с.96 т.1). 03.07.2019 старшим державним виконавцем Ігнатюк А.А. винесено постанову про визначення місця побачення стягувача з дитиною 06.07.2019 у встановлений судовим рішенням час з 15:00 до 17:00 за адресою АДРЕСА_2 (а.с.97 т.1). Постановою державного виконавця Новозаводського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Рогової О.Д. від 10.07.2019 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 751/3103/16-ц, виданого 10.11.2016 Новозаводським районним судом м. Чернігова, закінчено згідно пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно виконавчого документа, акта державного виконавця від 06.07.2019, заяви стягувача про закінчення виконавчого провадження від 08.07.2019 (а.с.99 т.1). ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця Рогової О.Д. з заявою від 02.08.2019 про відновлення виконавчого провадження у зв`язку із перешкоджанням побаченням стягувача з дитиною (а.с.102-105 т.1) та 05.08.2019 постановою державного виконавця Новозаводського ВДВС міста Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області Рогової О.Д. відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 751/3103/16-ц, виданого 10.11.2016 Новозаводським районним судом м. Чернігова (а.с.105 т.1). 14.08.2019 державним виконавцем Роговою О.Д. винесено постанову про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною 15.08.2019 у встановлений судовим рішенням час з 15.00 до 17.00 за адресою фактичного місця проживання дитини: АДРЕСА_1 (а.с.107 т.1). Зазначена постанова 14.08.2019 о 14:15 була направлена засобами електронного поштового зв`язку на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка також зазначена нею в позовній заяві, що підтверджується витягом з електронної поштової скриньки відповідача (а.с.123 т.2). 15.08.2019 державним виконавцем складено акт (а.с.129 т.1), відповдіно до якого при виході за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_2 випустила з квартири дитину ОСОБА_6 на побачення із батьком. Дитина хоче бачитись із батьком на вулиці, а не в під`їзді чи квартирі. ОСОБА_2 впускати ОСОБА_1 до квартири не відмовляється, але дитина не хоче в квартирі побачення з батьком, вона хоче на вулицю. О 15:25 дитина разом із батьком ОСОБА_1 спілкувалася на вулиці. О 15:57 дитина відмовилася від продовження зустрічі. Виконавчі дії закінчено. Стягувач повідомляє, що вважає рішення суду не виконано, так як його в квартиру не впустили за адресою АДРЕСА_1 . З вказаного акту вбачається, що мати дитини не відмовлялась впускати батька дитини ОСОБА_1 до квартири. Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23.09.2019 у справі №751/6061/19 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність, дії та рішення державних виконавців у виконавчому провадженні ВП №5936038 задоволено частково зокрема, зобов`язано державного виконавця Новозаводського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Рогову Олександру Дмитрівну винести постанову за результатами здійснення перевірки виконання боржником рішення суду 15.08.2019 року відповідно до ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження». 15.10.2019 старшим державним виконавцем Новозаводського ВДВС міста Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області Ігнатюк А.А. винесено постанову ВП №59396038 про накладення на позивача штрафу у розмірі 1700,00 грн, оскільки відповідно до акта державного виконавця від 15.08.2019 побачення батька з дитиною відбувалося поза межами визначеного державним виконавцем місця, а саме квартири АДРЕСА_3 , окрім того тривалість даної зустрічі становила 57 хвилин замість визначеного рішенням суду часу з 15:00 до 17:00. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що мотиви державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови не ґрунтувався на дійсних фактичних обставинах, оскільки боржник ОСОБА_2 вчинила всі залежні від неї заходи для забезпечення виконання рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.08.2016 у справі № 751/3103/16-ц та постанови державного виконавця Рогової О.Д. від 14.08.2019 про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною 15.08.2019. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», яким врегульована процедура виконання судових рішень в Україні. В силу вимог ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими для виконання. Аналогічні положення закріплені в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» і в процесуальному законодавстві України. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ст.3 вказаного Закону рішення підлягають примусовому виконанню на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках. Згідно з ч.1 ст. 5 наведеного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 ч.2 наведеної статті встановлено, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлений ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ч.1-3 вказаної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. З матеріалів справи вбачається, що в рішенні Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.08.2016 у справі № 751/3103/16-ц визначено обов`язок ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_6 . В той же час, вказаним рішенням не було встановлено місце побачення батька з дитиною, натомість, внаслідок чого таке місце було визначено постановою державного виконавця від 14.08.2019 - за адресою фактичного місця проживання дитини: АДРЕСА_1 . Дана постанова учасниками справи не оскаржувалась Відповідно до акту державного виконавця від 15.08.2019 вбачається, що ОСОБА_2 випустила з квартири дитину ОСОБА_6 на побачення із батьком, оскільки дитина хоче бачитись із батьком на вулиці, а не в під`їзді чи квартирі. О 15:25 дитина разом із батьком ОСОБА_1 спілкувалася на АДРЕСА_4 :57 дитина відмовилася від продовження зустрічі. З переглянутого судом відеозапису (а.с.165 т.1) вбачається, що ОСОБА_6 за своїм власним розсудом виявила бажання провести зустріч із батьком ОСОБА_1 не в приміщенні квартири за адресою АДРЕСА_1 , а на вулиці і не зважаючи на те, що дитина вже вийшла з квартири та просила батька піти з нею на вулицю для проведення зустрічі, ОСОБА_1 наполягав на проведенні зустрічі саме у квартирі. З вказаного відеозапису жодним чином не вбачається вчинення з боку ОСОБА_2 перешкод у проведенні зустрічі батька з дитиною, враховуючи, що дитина була готова та самостійно вийшла на зустріч із ним, в той час, як останній зосереджував свою увагу не на самій зустрічі з дитиною, а на тому факті, що така зустріч не буде відбуватись у приміщенні квартири. Та обставина, що ОСОБА_6 вирішила відмовитись від продовження зустрічі з батьком після 57 хвилин спілкування також не залежала від волевиявлення ОСОБА_2 , а є самостійним рішенням дитини. Крім того, рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.08.2016 у справі № 751/3103/16-ц встановлено обов`язок ОСОБА_2 не чинити перешкод у вихованні та спілкуванні батька з малолітньою донькою, в той час, як саме на ОСОБА_1 покладено обов`язок у визначений час (17:00) повернути дитину за місцем проживанням матері, однак такі вимоги не були дотримані ОСОБА_1 та дитина повернулась за місцем проживання матері 15.08.2019 о 15:57 год. з причини її небажання продовжувати зустріч із батьком до 17:00 год. Відмова у допуску ОСОБА_1 до приміщення квартири за адресою АДРЕСА_1 в момент, коли дитина не перебувала у квартирі і просила батька піти з нею на вулицю для проведення зустрічі, не може бути розцінена як чинення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні батька з дитиною. Отже, оскільки побачення ОСОБА_1 з ОСОБА_6 відбулось поза межами визначеного державним виконавцем місця, а тривалість зустрічі становила 57 хвилин, замість визначених судовим рішенням двох годин внаслідок свідомого бажання дитини, колегія суддів не вбачає в діях ОСОБА_2 вчинення перешкод ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_6 . Передчасне закінчення відведеного часу побачення одного з батьків дитини і дитиною за ініціативою останньої не може свідчити про невиконання судового рішення в частині, зокрема, визначення часу, протягом якого така зустріч (побачення) повинна відбутись. Наведений висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.11.2020 під час перегляду в касаційному порядку цієї справи, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Так, ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23.09.2019 у справі №751/6061/19 зобов`язано державного виконавця Новозаводського ВДВС міста Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області Рогову О.Д. винести постанову за результатами здійснення перевірки виконання боржником рішення суду 15.08.2019 року відповідно до ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, оскільки з матеріалів справи не вбачається невиконання ОСОБА_2 рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.08.2016 у справі № 751/3103/16-ц, колегія суддів доходить висновку про відсутність визначених ч.3 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для винесення постанови про накладення на боржника штрафу. При цьому, частиною 5 ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Крім того, до ч.1 та 4 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. У разі якщо у виконавчому документі зазначено адреси електронної пошти стягувача та/або боржника, документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та/або боржнику також електронною поштою. На підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв`язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв`язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку, вважаються врученими, за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами. Колегія суддів звертає увагу, що у виконавчому листі від 19.08.2016 №751/3103/16-ц (а.с.139-140 т.1) відсутня інформація про адресу електронної пошти ОСОБА_2 та відповідачем, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності надсилання постанов державного виконавця на електронну адресу боржника, зокрема не підтверджено наявності відповідної заяви ОСОБА_2 щодо надсилання їй документів виконавчого провадження каналами факсимільного зв`язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку, ніж це перебачено ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження». Наявний в матеріалах справи витяг з електронної поштової скриньки відповідача (а.с.123 т.2) свідчить про направлення на електронну адресу позивача постанови державного виконавця від 14.08.2019 ВП №59396038 про визначення місця спілкування батька з дитиною, однак не є належним доказом одержання вказаної постанови адресатом, оскільки він містить лише час та дату направлення електронного листа, однак не містить інформації про доставлення електронного листа адресату і що такий лист було прочитано. Твердження відповідача щодо повідомлення ОСОБА_2 про зміст постанови державного виконавця від 14.08.2019 ВП №59396038 засобами телефонного зв`язку також не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, зокрема відповідним актом або телефонограмою, а саме таке повідомлення за відсутності заяви боржника, суперечить вимогам ст.28 Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не підтвердження отримання ОСОБА_2 постанови про визначення місця зустрічі стягувача з дитиною від 14.08.2019 у ВП № 59396038. Щодо твердження ОСОБА_1 , про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Статтею 287 КАС України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, відповідно до п.1 ч.2 якої позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій. Відтак, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Колегія суддів зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. Питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним позовом вирішувалось судом першої інстанції та ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 (а.с.2 т.1) поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом. В мотивувальній частиній вказаної ухвали наведено обставини, за яких суд дійшов висновку про поважність підстав пропуску строку звернення до суду та необхідності поновлення такого строку оскільки про оскаржувану постанову позивач дізналась 19.10.2019, після її отримання засобами поштового зв`язку, однак не могла подати позов 29.10.2019 у зв`язку із зайнятістю за місцем роботи, на підтвердження чого подано довідку від 11.11.2019. Так, колегія суддів погоджується з тим, що з урахуванням отримання позивачем оскаржуваної постанови 19.11.2019, останнім днем для її оскарження в судовому порядку є 29.10.2019, в той час, як з даним позовом ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції 30.10.2019, відповідно до штампу ВПЗ на конверті (а.с.38 т.1). Суд враховує, що надана позивачем довідка від 11.11.2019 про її зайнятість на роботі 29.10.2019 з 08:00 год. по 18:00 год. не свідчить про неможливість звернення з даним позовом до суду в період з 20.10.2019 по 28.10.2019. Водночас, завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень Право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби. Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України. Крім того, відповідно до прецедентного права Європейського Суду право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні з положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. У справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»), відтак, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і стає завадою розгляду їхніх позовних вимог. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Колегія суддів звертає увагу, що дана справа розглядалась в адміністративних судах з листопада 2019 року і вже неодноразово переглядалась судом касаційної інстанції, а тому залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 з підстав пропуску строку звернення до суду на один день, свідчитиме про наявність з боку суду апеляційної інстанції надмірного формалізму, що призведе до порушення гарантованого ст.6 § 1 Конвенції права на справедливий суд, враховуючи, що при відкритті провадження у даній справі суд першої інстанції надав оцінку підставам пропуску позивачем строку, визнав їх поважними та поновив позивачу строку звернення до суду з даним позовом. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Новозаводського відділу Державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 10 серпня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма