Постанова 4857 № 380/11120/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/11120/20 пров. № А/857/9660/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Волошин М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про скасування рішень, суддя у І інстанції Москаль Р.М., час ухвалення судового рішення 14 год 46 хв, місце ухвалення судового рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 07 квітня 2021 року, ВСТАНОВИВ: 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 16 листопада 2020 року №UA209000/2020/600111/1 (далі Рішення) Галицької митниці Держмитслужби (далі Митниця); визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Митниці від 16 листопада 2020 року №UA209220/2020/00734 (далі Картка відмови). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/11120/20 позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Рішення не відповідає встановленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості. Оскільки фактичною підставою для прийняття Картки відмови є протиправне Рішення, то похідні позовні вимоги про скасування Картки відмови також підлягають задоволенню. На думку суду першої інстанції Митниця не здобула належних доказів ані на підтвердження обґрунтованості своїх сумнівів у заявленій декларантом митній вартості транспортного засобу, ані на підтвердження визначеного нею «загального рівня цін на подібні транспортні засоби». У апеляційній скарзі Митниця просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що під час здійснення митного контролю за митною декларацією (далі МД) від 06 листопада 2020 року № UA209220/2020/020140 було встановлено, що відповідно до поданих документів транспортний засіб був придбаний у «Mercus Truck Export-Import Wynajem Sp. z. o. o. Spolka Komandytowa» (далі Mercus Truck Export-Import). Разом із тим, у реєстраційному документі автомобіля окрім цього підприємства зазначений інший співвласник «Mercedes-Benc Leasing Polska Sp.z.o.o» (далі Mercedes-Benc Leasing), однак документів, які б уповноважували Mercus Truck Export-Import діяти від імені обох співвласників та/або документів, що засвідчували б характер договірних відносин між покупцем та Mercedes-Benc Leasing до митного оформлення подано не було. Шляхом пошуку інформації в мережі Інтернет було встановлено, що наявна цінова пропозиція від заявленого продавця товару Mercus Truck Export-Import щодо продажу подібного транспортного засобу за 175 000 PLN www.otomoto.pl/oferta/mercedes-benz-sprinter-219-autobus-turystyczny-Ilosobowy-mozliwy-zakup-pojazdu-na-raty-ID6Ds3DS.html), що на дату подання МД становило 38773 євро та значно перевищувало задекларовану вартість. На переконання апелянта, заявлена вартість автомобіля не відповідає ринковій вартості, а тому не є «дійсною вартістю» автомобіля. У зв`язку із невідповідністю заявленої фактурної вартості автомобіля його дійсній вартості та зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 МК Митницею було прийнято рішення про невизнання заявленої митної вартості та вартість транспортного засобу була визначена самостійно відповідно до частини 4 статті 368 МК за резервним методом згідно із статтею 64 МК. За основу для обрахунку митної вартості взято інформацію щодо пропозиції до продажу транспортного засобу з такими ж характеристиками на інтернет-майданчику mobile.de. Доводи суду про безпідставність врахування відповідачем такої інформації, на думку апелянта, є безпідставними, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено кількість джерел додаткової інформації, яка може бути використана митним органом під час аналізу та оцінки ризиків. Наголошує на тому, що компанія Mercus здійснила доукомплектацію транспотного засобу Mercedes-Benc Sprinter, після чого такий транспортний засіб було зареєстровано як Mercus MB Sprinter, а отже його марка і модель не змінилася. Зважаючи на викладене Митниця вважає, що Рішення прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства та не підлягає скасуванню. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, явку повноважних представників не забезпечили, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, відповідно до картки транспортного засобу (а.с. 16звор.) польська фірма «Мercedes-Вenz Рolska» придбала недоукомплектований транспортний засіб Мercedes-Вenz Sprinter, 2019 року випуску, після проведеної зміни технічних параметрів транспортного засобу його зареєстровано як «МERCUS МB SPRINTER» 2020 року випуску. ОСОБА_1 придбав у фірми Mercus Truck Export-Import транспортний засіб марки MERCUS MB SPRINTER, номер кузова НОМЕР_1 2020 року випуску, вартість якого згідно з рахунком-проформою №ZO 012/10/20 від 29 жовтня 2020 року та рахунком-фактурою № I/001/11/20 від 04 листопада 2020 року становить 15770 євро. Позивач сплатив на користь фірми Mercus Truck Export-Import 15770 євро, що підтверджується копіями платіжних доручень №74 від 30 жовтня 2020 року на суму 12000 євро, №75 від 02 листопада 2020 року на суму 3770 євро. Фірма Mercus Truck Export-Import оформила МД країни відправлення № 20PL445010E1686646, у якій відображено загальну ціну автомобіля 72335 польських злотих (а.с. 14). Митним органом Республіки Польща видано підтвердження вивезення №ІЕ 599 від 04 листопада 2020 року, де вартість транспортного засобу вказано в розмірі 15770 євро. 06 листопада 2020 року з метою здійснення митного оформлення вказаного транспортного засобу уповноважений представник декларанта подав митниці МД №UA209220/2020/020140 у електронній формі, де заявив митну вартість транспортного засобу в розмірі 15770 євро, яку визначив за основним методом - за ціною договору (вартість операції). 10 листопада 2020 року Митниця скерувала фірмі Mercus Truck Export-Import листа №7.4/20-01/14/28642 з проханням надати інформацію/документи, на підставі яких було проведено поставку з Республіки Польща в Україну автобуса марки MERCEDES MB SPRINTER, 2020 року, номер кузова НОМЕР_1 . У відповідь польська фірма електронною поштою 13 листопада 2020 року скерувала Митниці лист з таким документами: рахунок-фактура №I/001/11/20 від 04 листопада 2020 року, підтвердження вивезення товару ІE599 та митну декларацію країни відправлення №20PL445010E1686646. За результатами розгляду поданих митним брокером та надісланих експортером документів 16 листопада 2020 року Митниця прийняла Рішення №UA209000/2020/600111/1, яким скоригувала митну вартість вказаного транспортного засобу та визначила її за резервним методом у розмірі 38773 євро. Своє рішення обґрунтувала тим, що митна вартість декларованого автомобіля не може бути визначена за ціною договору щодо товару у зв`язку із тим, що документально не підтверджено складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні, а саме: для страхування (якщо здійснювалось) страхових документів. У митного органу виникли сумніви щодо заявленої митної вартості цього товару у зв`язку з тим, що інформація, яка міститься в загальнодоступних інтернет ресурсах вартість даного транспортного засобу є вищою за заявлену декларантом. Також рішенні зазначено, що митну вартість товару визначено за резервним методом; за основу для обрахунку митної вартості взято інформацію щодо вартості транспортного засобу обраховану згідно витягу з otomoto.pl на рівні 175000 злотих/шт., що на момент подання ЕМД становить 38773 євро (а.с. 66). Відтак, митний орган відмовив позивачу у митному оформленні спірного транспортного засобу за заявленою митною вартістю та оформив Картку відмови №UA209220/2020/00734 з причин того, що у графі 44 ЕМД номер та дата інвойса не відповідають інвойсу, поданому до митного оформлення; неподання повного пакету документів для підтвердження заявленої митної вартості. З метою випуску транспортного засобу у вільних обіг декларант подав митну декларацію №UA209220/2020/021055 від 18 листопада 2020 року на підставі частини 7 статті 55 МК, у якій вказав митну вартість на визначеному на підставі рішення про корегування митної вартості товару рівні, а також сплатив 242500 грн в якості фінансової гарантії, що підтверджується квитанцією від 17 листопада 2020 року №7. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК). У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК). Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. При цьому, на переконання апеляційного суду, наведені правові норми дають підстави для висновку, що органи доходів і зборів при реалізації свої повноважень щодо контролю за правильністю обчислення митної вартості декларантом мають право витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості, однак лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей через неповноту поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідність характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою з огляду на те, що саме із цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування ним додаткових документів у декларанта та вчинення наступні дії, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів. Однак, витребуванню підлягають не всі документи, що передбачені приписами статті 53 МК, а лише ті, що надають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. Відтак, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення органом доходів і зборів іншої митної вартості лише тоді, коли подані декларантом документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Відтак, на думку апеляційного суду, митний орган зобов`язаний зазначати конкретні обставини, що викликали обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, а також причини неможливості її перевірки на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувавши як необхідність перевірки спірних відомостей, так і вказавши документи, надання яких може усунути такі сумніви. Таким чином, відсутність у рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про його протиправність. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що виходячи із приписів частини 2 статті 55 МК та вимог наказу Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» рішення про коригування митної вартості товару має містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість підтвердження задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства. Відсутність у оспорюваному Рішенні обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості є самостійною підставою для його скасування (Постанова Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 815/1670/17). Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність в інформаційних базах інформації про те, що аналогічні товари реалізовувалися за вищою ціною жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку окремо. Сам факт ненадання позивачем додатково затребуваних документів, які підтверджують митну вартість товару, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за обраним декларантом методом на підставі поданих документів, не є достатнім для висновку про наявність підстав для її коригування митним органом. Апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що митним органом не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення відповідачем у оспорюваних Рішеннях про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, або які реалізовуються на ринкових умовах без наведення детальних пояснень щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення. Суд першої інстанції слушно в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» врахував висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 803/1112/17, відповідно до яких « … якщо за твердженням декларанта страхування товару не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту». При цьому ОСОБА_1 заперечує здійснення ним витрат по страхуванню спірного транспортного засобу, Митниця не довела наявність зворотного, а відтак слід вважати безпідставним твердження, викладене у оспорюваному Рішенні, про те, що позивачем не підтверджено складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні, а саме не надано страхових документів. Водночас судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апелянта щодо неподання до митного оформлення документів, які б підтверджували повноваження Mercus Truck Export-Import діяти від імені Mercedes-Benc Leasing або документів, які б засвідчували характер договірних відносин між покупцем та Mercedes-Benc Leasing, оскільки оспорювані Рішення і Картка відмови відповідної аргументації їх прийняття не містять. При цьому відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Водночас судом першої інстанції обґрунтовано акцентовано увагу на тому, що декларант визначив митну вартість автомобіля за ціною договору, яка зазначена у рахунку-фактурі, рахунку-проформі та становить 15770 євро. Заявлена митна вартості товару підтверджується наданими митному органу рахунком-проформою ZO 012/10/20 від 29 жовтня 2020 року, рахунком-фактурою №1/001/11/20 від 04 листопада 2020 року, платіжними дорученнями №74 від 30 жовтня 2020 року та №75 від 02 листопада 2020 року, експортною декларацією країни відправлення. Отже, на переконання апеляційного суду, у суду першої інстанції були належні підстави для висновку про те, що надані декларантом документи містять необхідні відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за спірний транспортний засіб і митний орган не вказав на будь-які розбіжності чи ознаки підробки документів, або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів тощо. Окрім того, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що Митниця безпідставно врахувала інформацію про цінову пропозицію щодо іншого транспортного засобу, оскільки вказані у оголошенні на сайті otomoto.pl відомості стосуються вартості автомобіля Мercedes-Вenz Sprinter 519, 2020 року випуску (175000 польських злотих, що на дату подання електронної митної декларації становить 38773 євро), а позивач здійснював митне оформлення транспортного засобу марки «MERCUS» моделі «MB SPRINTER». При цьому відповідач не довів свого твердження про те, що вказані транспортні засоби подібні за своїми технічними параметрами та вартістю. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Таким чином, на переконання апеляційного суду, відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим (основним) методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу та протиправність прийнятих митним органом оспорюваних Рішення та Кратки відмови. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/11120/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 30 липня 2021 року.