Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/28450/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/28450/20 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Строяновської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Відділа примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 16 листопада 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1, МЮ України) та Відділа примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Відділ) про визнання протиправними дій начальника Відділа щодо надання доручення головному державному виконавцю підготувати проект відповіді на його скаргу від 02 листопада 2020 року та зобов`язати начальника особисто здійснити перевірку законності виконавчого провадження за такою скаргою, а за її результатами виготовити за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження постанову про результати законності виконавчого провадження. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що обов`язок розгляду скарги стягувача на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця покладено саме на начальника відділа державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядковується такий виконавець, тому останній не може брати участь або будь-яким чином бути причетним до розгляду скарги на його дії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норма матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції несвоєчасно направлено відповідачу ухвалу про відкриття провадження у справі чим порушено принцип рівності сторін судового процеса перед законом і судом. Наголошує, що суд безпідставно перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження. Зауважує, що судом безпідставно не застосовано положення статей 4 та 8 Закону України «Про виконавче провадження», розділа ІХ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження та розділа ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав. Судом установлено, що на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження № 62937896 щодо примусового виконання виконавчого листа від 31 липня 2020 року, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 826/4386/17, щодо зобов`язання Головне територіальне управління юстиції у місті Києві надати обґрунтовану відповідь на заяву ОСОБА_1 від 15 листопада 2016 року з приводу неповного розрахунку в день звільнення. У межах даного виконавчого провадження позивачем 02 листопада 2020 року подано скаргу на рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. На зазначеній скарзі було проставлено резолюцію: «Шатохін - підготувати проект відповіді». У подальшому, постановою начальника Відділу від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження у задоволенні скарги відмовлено, а дії головного державного виконавця визнано такими, що вчинені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Уважаючи протиправними дії начальника Відділу щодо доручення іншій посадовій особі підготувати проект відповіді на скаргу, а також щодо невиготовлення постанови за результатами розгляду скарги за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду. Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про результати перевірки виконавчого провадження прийнята та підписана начальником Відділу у межах наданих йому повноважень, а тому відсутні підстави стверджувати, що така прийнята іншою особою. Надання доручення по підготовці відповіді за результатами розгляду скарги іншій особі не заборонено положеннями нормативно-правових актів. Здійснюючи перегляд рішення місцевого суду, колегія суддів керується положеннями частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців врегульовано положеннями статі 74 цього Закону. Відповідно до частини 3 цієї правової норми рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону України №1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню, визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованим в міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (далі - Інструкція). Порядок проведення перевірок законності виконавчого провадження врегульований положеннями розділа ХІІ цієї Інструкції. Відповідно до абзаца 7 пункта 1 цього розділа перевірити законність виконавчого провадження має право начальник відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі. Положеннями частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Перелік органів державної виконавчої служби наведений у пункті 3 розділа І Інструкції, в якому, зокрема, зазначено відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень. Отже, судом першої інстанції обґрунтовано не задоволено клопотання позивача про заміну відповідача. Відповідно до положень пункта 2 розділа ХІІ Інструкції Посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи. Посадові особи, зазначені в абзацах 3, 5, 7 та 8 пункта 1 цього розділа, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника). Пунктом 3 цього розділа закріплено, що перевірка законності виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними в абзацах 2, 4 та 6 пункта 1 цього розділа, проводиться на підставі матеріалів виконавчого провадження або їх копій, які підлягають витребуванню з відповідного органу державної виконавчої служби. Для посадових осіб, зазначених у абзаці 7, порядок проведення перевірки не визначений. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність у нормативно-правових актах заборони начальнику Відділа доручити підготовку проекта відповіді на скаргу стягувача виконавцю. Додатково колегія суддів звертає увагу, що ані позовна заява, ані скарга позивача не містять доводів про незаконність постанови про результати перевірки виконавчого провадження, складеної за наслідками розгляду скарги позивача, по її суті. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»). Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Гарантоване статтею 55 Конституції України та Кодексом адміністративного судочинства України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Однак, серед доводів позивача відсутні обґрунтування про те, у чому саме полягає його порушене право, з метою захисту та відновлення якого подано відповідний позов. Підсумовуючи наведене, колегія судів уважає, що підстави для задоволення позову відсутні. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 287, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька