Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/216/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 липня 2021 року м. Дніпросправа № 280/216/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2021 р. (суддя Лазаренко М.С., повне судове рішення складено 19.03.2021 р.) в справі № 280/216/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ) про визнання протиправним та скасування рішення від 01.12.2020 р. № 7 про відмову у призначенні пенсії у разі втрати у разі втрати годувальника, зобов`язання призначити пенсію у разі втрати годувальника відповідно до статей 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 18.09.2020 р. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2021 р. позов задоволено, визнано протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.12.2020 №7 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по втраті годувальника, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника відповідно до статей 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 18.09.2020. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вказує, що позивач не має достатнього страхового стажу для призначення пенсії по втраті годувальника, адже таке право виникає у позивача у 2020 році при наявності віку 59 років 6 місяців і не менше 27 років страхового стажу. Позивач на момент звернення за призначенням пенсії досягла такого віку, проте її страховий стаж склав лише 5 років, тому правомірно відмовлено у призначенні пенсії. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 18.09.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Рішенням від 01.12.2020 ГУ ПФУ в Запорізькій області відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника, оскільки у ОСОБА_1 недостатньо страхового стажу для призначення даного виду пенсії. На момент звернення до відповідача за призначенням пенсії у разі втрати годувальника позивач досягла 59-річного віку, але страховий стаж склав лише 5 років. Оскільки позивач просить призначити їй пенсію по втраті годувальника відповідно статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд першої інстанції вважав, що необхідною умовою для визнання непрацездатним членом сім`ї є саме досягнення пенсійного віку, а не набуття особою права на призначення пенсії за віком, позивач на час звернення за призначенням пенсії вважається непрацездатним членом сім`ї у розумінні пункту «б» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд першої інстанції вважав, що доводи відповідача щодо відсутності у позивача відповідного страхового стажу ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права. Суд першої інстанції вважав, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію по втраті годувальника відповідно статей 29, 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 18.09.2020, тобто з моменту першочергового звернення до відповідача із відповідною заявою. Суд визнає приведений висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , страховий стаж складає 5 років. 18.09.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області № 7 від 01.12.2020 р. відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з підстав відсутності у позивача необхідного страхового стажу. Відповідно до довідки (а.с. 20) позивач знаходилась на утриманні чилвіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10). Не є спірним питання, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок поранення, одержаного у період проходження військової служби. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), відповідно до статті 5 якого цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим законом визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення визначаються, виключно, законами про пенсійне забезпечення. Статтею 36 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні. Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю; дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює. Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що Законом № 2262-ХІІ передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника має право дружина, якщо вона досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV. Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком і встановлено, що з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. - не менше 27 років. Зазначеною правовою нормою передбачено, що право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року. Оскільки ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , то вона на час звернення за призначенням пенсії в разі втрати годувальника на підставі Закону № 2262-ХІІ досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV. Враховуючи, що необхідною умовою для призначення пенсії в разі втрати годувальника на підставі статті 30 Закону № 2262-ХІІ є досягнення дружиною годувальника пенсійного віку, а не набуття права на призначення пенсії за віком за Законом № 1058-IV, як правильно зазначив суд першої інстанції, розмір страхового стажу позивача не має значення у питанні наявності у позивача права на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону № 2262-ХІІ. Таким чином, оскільки позивач досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, тобто є непрацездатним членом сім`ї військовослужбовця у розумінні пункту «б» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії в разі втрати годувальника тільки з підстав відсутності у неї права на пенсію за віком через недостатність страхового стажу є протиправним. Доводи апелянта, що позивач на момент звернення за призначенням пенсії досягла пенсійного віку, проте її страховий стаж склав лише 5 років, тому їй правомірно відмовлено у призначенні пенсії, спростовані приведеними вище висновками суду. Стосовно посилання апелянта на те, що суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, зобов`язавши призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке. Під дискреційними повноваженням суб`єкта владних повноважень розуміються такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Умови, за яких орган відмовляє у призначенні пенсії по втраті годувальника, визначені законом, але якщо такі умови відсутні, орган Пенсійного фонду повинен призначити пенсію по втраті годувальника. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу призначити у разі втрати годувальника або не призначати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статей 29, 30 Закону № 2262-ХІІ з дати звернення позивача із заявою про призначення пенсії з 18.09.2020 р. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2021 р. в справі № 280/216/21 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2021 р. в справі № 280/216/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 26.07.2021 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 26.07.2021 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко