Постанова 4855 № 620/6195/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/6195/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу 11.11.2020 № Ф-10856-17 на суму 35588,74 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач підприємницькою діяльністю не займається, доходу від здійснення останньої не отримує. Крім того, починаючи з 2017 по теперішній час перебуває у трудових відносинах, у зв`язку з чим, за позивача сплачував єдиний внесок роботодавець. Натомість, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що оскільки ОСОБА_1 не знято з обліку у контролюючому органі, в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок», по коду платежу 71040000 було нараховано розрахункову суму єдиного внеску. Запис про припинення державної реєстрації фізичною особою-підприємцем щодо ОСОБА_1 внесено 02.12.2020. Крім того, та обставина, що позивач взагалі не займався підприємницькою діяльністю не впливає на правомірність нарахування єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлені законодавством порядку та розмірі. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 № Ф-10856-17. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 21.07.2021. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 23.05.2005 по 02.12.2020 ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідні записи (а.с. 29). Згідно ідентифікаційних даних позивач перебував на обліку в ГУДПС у Чернігівській області. 11.11.2020 ГУДПС у Чернігівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10856-17, якою ОСОБА_1 нараховано зобов`язання з єдиного внеску в сумі 35588,74 грн. (а.с. 6). Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Враховуючи встановлені обставини справи, а саме: перебування позивача починаючи із 2017 року у трудових відносинах та сплату роботодавцями за ОСОБА_1 ,, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому за мінімальний, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної вимоги, тому, позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до норм п. п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Так, порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту також - Закон № 2464-VІ). Відповідно до змісту пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Тож, особа зареєстрована як фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок у визначеному Законом №2464 розмірі. При цьому, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності, а з 2017 року - в не залежності від отримання доходу від такої діяльності. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Варто звернути увагу на те, що обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної вимоги, позивач наголошував на тому, що фактично не здійснював підприємницьку діяльність. Починаючи з 18.10.2017 та по теперішній час позивач перебував у трудових відносинах, як найманий робітник із різними підприємствами, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 19-24). Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб (форма ОК-7) за 2011-2020 роки, протягом вказаного періоду роботодавці сплачували за ОСОБА_1 єдині внески у розмірі, не менше мінімального. (а.с. 24-27) У той же час, колегія суддів констатує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано. Водночас, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності, за умови, що така особа не є найманим працівником. У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем, тож, інше тлумачення норм Закону № 2464, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить самій меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за спірний період, у той час, як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищенаведене, спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню повністю. У цілому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та, насамперед, стосуються намагання апелянта вдатись до переоцінки обставин, яким вже було надано правову оцінку та обґрунтування відповідача по яким, були правомірно відхилені судом. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко