Постанова 4855 № 640/11478/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11478/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Чаку Є.В., Сорочко Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними дії відповідача щодо виставлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 р. № Ф-62803-17 та скасування вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 р. № Ф-62803-17. Позові вимоги мотивовані протиправним нарахуванням позивачу податкового боргу, оскільки з 2014 року позивач не здійснює підприємницьку діяльність та дохід від неї не отримує; перебуває у трудових відносинах, а відтак обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску виконувався роботодавцем, а тому відсутні підстави для нарахування та сплати єдиного соціального внеску. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 26 червня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також відповідачем в апеляційній скарзі заявлено клопотання про зміну сторони правонаступником, а саме, апелянт просить замінити Головне управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві. Проаналізувавши положення постанов Кабінету Міністрів України № 227 від 06.03.2019, № 537 від 19.06.2019, розпорядження Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019, наказу Державної податкової служби України № 14 від 12.07.2019, керуючись ст. 52 КАС України, колегія суддів вважає клопотання відповідача таким, що підлягає задоволенню. З огляду на що, слід замінити сторону відповідача Головне управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та взятий на облік як платник податків та платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 21.06.2019 припинено підприємницьку діяльність фізичною особою-підприємцем за власним рішенням. ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 р. № Ф-62803-17, відповідно до якої позивачу визначено до сплати суму боргу (недоїмки) в розмірі 32284,57 грн. Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон). До вказаного Закону з 01.01.2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII внесено зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). Відповідно до абз.3 ч. 8 ст. 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У редакції статті 9 Закону, яка діє з 01.01.2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в незалежності від отримання доходу від такої діяльності. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо обґрунтованості прийняття спірної вимоги у межах спірних правовідносин, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зв`язку з викладеним суд касаційної інстанції у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд у згаданій вище постанові, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. У даному випадку, оскаржуваною вимогою встановлено наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 32824,57, що підтверджується витягом з інтегрованої картки платника, наданого відповідачем. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у спірний період позивач працював у наступних підприємствах: з 2014-2015 - ТОВ «Спрінгбокс», з 2017-2018 - ТОВ «Юридична компанія ДП Груп» та ТОВ «Тріга Компані»; з 2018-2019 - ТОВ «Ронгбук». Відповідно до довідки від 20.06.2019 за формою ОК-7 щодо відомостей про застраховану особу, виданої Пенсійним фондом України, єдиний соціальний внесок за позивача було сплачено його роботодавцями у розмірі не меншому мінімального страхового внеску за місяць, що не заперечується та не спростовується відповідачем. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 р. № Ф-62803-17 прийнята ГУ ДФС у м. Києві всупереч положень чинного законодавства, оскільки нею зумовлено виникнення обов`язку у ОСОБА_1 з подвійної сплати єдиного внеску. Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі №620/2449/19, від 07.05.2020 року у справі №140/1428/19. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві є неприйнятними, а висновок суду першої інстанції є правильним. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст.329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: