Постанова 4851 № 440/804/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 р. Справа № 440/804/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/804/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач) в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 № Ф-8565-51/8221 на суму 26539,26 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач з 02.11.2005 зареєстрований як фізична особа-підприємець, але фактично не здійснював підприємницьку діяльність, не здійснював звітування за результатами її провадження та не отримував від неї доходів. Вважає, що контролюючий орган не виконав свій обов`язок щодо звернення до суду про припинення його підприємницької діяльності у зв`язку із неподанням останнім документів податкової звітності та протягом тривалого часу не здійснював нарахування недоїмки, що і призвело до накопичення значної суми заборгованості з ЄСВ. Також, наголосив на тому, що податковий орган неправомірно здійснив нарахування заборгованості без проведення відповідної податкової перевірки, а також без з`ясування фактів реального здійснення підприємницької діяльності та отримання від неї доходів. Окрім цього, на думку позивача, відповідачем порушено передбачені законом строки для формування вимоги. За таких обставин, позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 № Ф-8565-51/8221 на суму 26539,26 грн є неправомірною, а дії відповідача є несумісними з принципом належного урядування. Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 02.11.2005 (номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2 585 000 0000 003500). Дата взяття на податковий облік у ГУ ДПС у Полтавській області 03.11.2005 №1662-05. ГУ ДПС у Полтавській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-8565-51/8221 на суму 26539,26 грн. 04.02.2020 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність про що свідчить запис від 04.02.2020 №25850060004003500. Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 № Ф-8565-51/8221, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконав обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску, оскільки у силу абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI, такий обов`язок не залежав від отримання ним дoxoду (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та фінансового стану позивача, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 № Ф-8565-51/8221 на суму 26539,26 грн є правомірною. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI). Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзаців 1 та 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Крім того, у ч.12 ст. 9 Закону № 2464-VI наголошено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно із приписами пп. 2.1 п. 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449) плата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, - які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч. 3 ст. 25 Закону № 2464-VI). Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості органами доходів і зборів із страхувальників зі сплати коштів з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає також Інструкція №

449. У відповідності до п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. застосовуються заходи впливу та стягнення. Також п. 3, 4 розділу 6 Інструкції № 449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Пунктом 3 розділу VI Наказу № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику піл підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові. У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується зокрема на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком б до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). На виконання вимог ч. 4 ст. 25 Закону України № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з фіскальним органом, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену в результаті оскарження суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення фіскального органу або суду), фіскальний орган протягом десяти робочих днів надсилає в порядку, встановленому Законом, до органу державної виконавчої служби вимогу про сплату боргу (недоїмки). В ході апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 02.11.2005 (номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2 585 000 0000 003500). Дата взяття на податковий облік у ГУ ДПС у Полтавській області 03.11.2005 № 1662-05. Разом з тим, ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність лише 04.02.2020 про що свідчить запис від 04.02.2020 №25850060004003500, тобто після формування вимоги про сплату боргу. Як вбачається з інтегрованої картки платника податків по єдиному внеску та розрахунку заборгованості, що наданий відповідачем, підставою для формування спірної вимоги стало наявність у позивача заборгованості з ЄСВ за період з 01.01.2017 по дату формування вимоги. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 № 440/2149/19. Колегія суддів зазначає, що позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження того, що протягом спірного періоду останній мав статус найманого працівника, а тому повинен був сплачувати у спірному періоді єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Доводи позивача стосовно того, що контролюючий орган не виконав свій обов`язок щодо звернення до суду про припинення його підприємницької діяльності у зв`язку із неподанням останнім документів податкової звітності суд оцінює критично, оскільки предметом спору є оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ. Водночас, позивач не заявляє вимог щодо оскарження бездіяльності податкового органу щодо звернення до суду про припинення його підприємницької діяльності у зв`язку із неподанням останнім документів податкової звітності. Також, колегія суддів доводи позивача щодо бездіяльності контролюючого органу щодо тривалого не нарахування заборгованості з ЄСВ вважає безпідставними, оскільки частиною 16 статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Окрім цього, посилання позивача на те, що вимога сформована не за результатами перевірки є неспроможними, адже вимога про сплату боргу (недоїмки) може сформована на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що передбачено пунктом 4 розділу 6 Інструкції №

449. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не виконав обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску, оскільки у силу абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI, такий обов`язок не залежав від отримання ним дoxoду (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та фінансового стану позивача, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 № Ф-8565-51/8221 на суму 26539,26 грн є правомірною. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визначе, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 по справі № 440/804/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.М. Макаренко