Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/4238/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2021 р. Справа № 440/4238/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич) у по справі № 440/4238/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги: - Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4067-50 від 26.11.2018 про сплату недоїмки на суму 15 819, 54 грн; - Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4067-50 У від 18.06.2019 про сплату боргу (недоїмки) на суму 5 211,36 грн. В обґрунтування позову зазначила, що вимоги податкового органу є протиправними, оскільки в спірний період позивач господарську діяльність не здійснювала, доходи не отримувала, натомість перебувала у трудових відносинах з ПрАт "Страхова компанія "Брокбізнес", отже вимоги про сплату недоїмки спричиняють її подвійну сплату, що не передбачено діючим законождавстом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-4067-50У, Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 №Ф-4067-50У. Головне управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про не врахування судом, що з 2017 року по І квартал 2019 позивач мав статус фізичної особи-підприємця та перебував на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області, відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не звільняє від сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим відповідачем правомірно сформовано вимоги. Позивач не надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 21.10.2002 по 20.11.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 17). 26.11.2018 ГУ ДФС у Полтавській області відносно ОСОБА_1 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4067-50У на суму 15 819, 54 грн (а.с. 23). 18.06.2019 ГУ ДПС у Полтавській області відносно ОСОБА_1 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4067-50У на суму 5 211, 36 грн (а.с. 21). Сума заборгованості визначена за період 2017 р. - І квартал 2019 р. у загальному розмірі 21 030,90 грн, а саме: за 2017 р. 8 448,00 грн, за 2018 р. 9 828,72 грн, за І квартал 2019 р. - 2 754,18 грн, що підтверджується інтегрованою карткою та розрахунком боргу (а.с. 44, 49-51). В спірний період 2017 р. - І квартал 2019 р. ОСОБА_1 включно перебувала у трудових відносинах з ПрАТ "Страхова компанія "Брокбізнес", яким, як роботодавцем, сплачувався за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідками підприємства (а.с. 28-29). Позивач, не погоджуючись з вимогами відповідача, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що єдиний внесок за позивача сплачено роботодавцями, тому відповідачем безпідставно сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки). Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав . Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Крім того, згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже,з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Колегія суддів зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, по справі № 520/3939/19, від 23.01.2020 по справі № 480/4656/18. В спірних правовідносинах предметом оскарження є вимоги контролюючого органу щодо сплати боргу за період 2017 р. І квартал 2019 р. Як вірно зазначено судом першої інстанції, в спірний період позивач одночасно була зареєстрована як фізична особа-підприємець та найманий працівник. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідками підприємства. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, не спростовано висновки суду щодо сплати єдиного внеску за спірний період роботодавцем позивача . Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги (2017 - І квартал 2019), нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права. Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувані вимоги відповідача є неправомірними, а тому суд першої інстанцій правильно застосував норми матеріального права, та задовольнив позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та не підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 по справі № 440/4238/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій