Постанова 4855 № 620/5899/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5899/20 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-9466-17. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошує на порушенні податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу в частині дотримання законодавчого строку та вказує, що через невинесення протягом тривалого часу вимоги про сплату боргу, на позивача було покладено надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. 07 липня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому відповідач підтримує позицію суду першої інстанції. Відповідач вказує, що позивач у державного реєстратора не припинив свою підприємницьку діяльність, а згідно з даними інтегрованої картки платника станом на сьогодні у позивача існує заборгованість зі сплати єдиного внеску. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач 17.01.2003 зареєстрований, як фізична особа-підприємець та з 17.01.2003 взятий на облік в якості платника податків (а.с.12, 61-62). ГУ ДПС у Чернігівській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-9466-17 на суму 44685,04 грн (а.с.9). Вважаючи вимогу контролюючого органу про сплату боргу по єдиному внеску протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із заявою про припинення підприємницької діяльності, як і відсутні докази зняття позивача з обліку, як платника податків у встановленому законодавством порядку. Суд першої інстанції вказав, що позивач по теперішній час зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та перебуває на обліку у Чернігівському управлінні ГУ ДПС у Чернігівській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування (з 01.07.2013 по 01.07.2014 був платником на спрощеній системі оподаткування) (а.с.61-62). ГУ ДПС у Чернігівській області зареєстрована заява позивача про застосування спрощеної системи оподаткування, згідно корінця свідоцтва - свідоцтво одержано останнім 17.05.2013 (а.с.64-65), що свідчить про факт зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, як наслідок відповідачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-9466-17. Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464). Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464). Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449). Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): - платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); - платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Відповідач зазначає, що в інтегрованій картці платника станом на сьогодні заборгованість з єдиного внеску становить 44685,04 грн., в тому числі нарахування за 2012 ркі, яке було передано як сальдо розрахунків за єдиним внеском Пенсійним фондом України станом на 01.10.2013 року на загальну суму 4147,00 грн., нарахування за 3-4 квартали 2013 року на загальну суму 2412,70 грн., за перший-другий квартал 2014 року на загальну суму 2535,90 грн. (рівними частинами по 1267,95 грн. поквартально), за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн., за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн. (рівними частинами по 2 457,18 грн. поквартально), за 2019 рік на загальну суму 11016,72 грн. (рівними частинами по 2754,18 грн. поквартально) та за перший-треій квартали 2020 року на загальну суму 6295,30 грн. Таким чином, колегія суддів наголошує, що у даному випадку мало місце порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, так як вимога повинна бути сформована у разі якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Колегія суддів звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) поза межами законодавчо визначених строків, вони не можуть вважатись правомірними. Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску. Так, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із заявою про припинення підприємницької діяльності, як і відсутні докази зняття позивача з обліку, як платника податків у встановленому законодавством порядку. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що в даному випадку підставою для скасування оскаржуваної вимоги є порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не наявність/відсутність у позивача відповідного статусу та обов`язку зі сплати платежів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Так відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної податкової вимоги є помилковим, оскільки суд першої інстанції не врахував, що оскаржувана податкова вимога винесена з грубим порушенням строку обчислення боргу по сплаті ЄСВ. Наразі, судом встановлено невідповідність оскаржуваної податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак, вимога Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-9466-17 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог частини четвртої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Так, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною третьою статті 132 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір згідно з квитанцією від 26 листопада 2020 року у розмірі 840,80 грн. (а.с. 7) та за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією від 26 лютого 2021 року - 1260,91 грн. А тому, з огляду на задоволення позовних вимог колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області у загальному розмірі 2 101,71 грн. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року - задовольнити повністю. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-9466-17. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (адреса: 14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11, код ЄДРПОУ 43143966) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в загальній сумі 2 101 (дві тисячі сто одна) грн. 71 коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна