Постанова 4855 № 320/6034/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6034/19 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив суд скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2019 року №Ф-291749-50/72 на суму 5122,57 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримавши в січні 2019 року спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) оскаржив її в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, у зв`язку з не вірним, на його думку, визначенням контролюючим органом суми грошового зобов`язання, однак його скарга була залишена без задоволення, а вимога - без змін, внаслідок чого ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про скасування рішення податкового органу, винесеного за результатом розгляду його скарги. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі №320/1108/19 адміністративний позов задоволено та скасовано рішення Державної фіскальної служби України, яким скарга позивача була залишена без задоволення. Вважаючи дії контролюючого органу щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2019 року №Ф-291749-50/72 протиправними, а свої права - порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року в задоволенні даного позову - відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що згідно даних інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску у позивача станом на момент винесення оскаржуваної податкової вимоги був наявний борг зі сплати єдиного внеску, тому спірна вимога є правомірною. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 12 лютого 2008 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: нотаріальна та інша юридична діяльність (код 74.11.2). Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 25 лютого 2009 року відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що до такого реєстру був внесений запис за №23530060002017752. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 25 грудня 2003 року №102 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2449/10. Головним управлінням ДФС у Київській області виставлено та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2019 року №Ф-291749-50/72, якою повідомлено позивача про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31 грудня 2018 року у розмірі 5122,57 грн. Не погоджуючись з вказаною вимогою в частині визначення розміру грошового зобов`язання, позивач оскаржив її до вищестоящого податкового органу в адміністративному порядку, однак за результатом розгляду скарги рішенням Державної фіскальної служби України від 26 лютого 2019 року вих.№9321 (6) 99-99-11-05-0225 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2019 року №Ф-291749-50/72 було залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Вважаючи вищезазначене рішення Державної фіскальної служби України необґрунтованим та таким, що суперечить закону, позивач оскаржив його до суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі №320/1108/19 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Державної фіскальної служби України від 26 лютого 2019 року, вих.№9321 (6) 99-99-11-05-0225 про результати розгляду скарги ОСОБА_1 . Дане рішення набрало законної сили 09 вересня 2019 року на підставі ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду. 16 вересня 2019 року позивач звернувся до Головного управління ДФС в Київській області з заявою про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2019 року №Ф-291749-50/72 у зв`язку з набранням рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі №320/1108/19 законної сили. Листом від 23 жовтня 2019 року №6774/16/99-00-08-06-01 податковий орган повідомив позивача про те, що його заява від 16 вересня 2019 року не підлягає розгляду, оскільки питання, яке в ній порушено є фактично повторним та було розглянуто Державною фіскальною службою України 26 лютого 2019 року. Не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2019 року №Ф-291749-50/72 протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно п. 1 ч. 2 та ч. 3 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п. 5 статті 4 Закону № 2464 платниками ЄСВ є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які проводять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно п. 2 ч.1 статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до ч.3 статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Таким чином, з наведеного вбачається, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Відтак, ОСОБА_1 є платником єдиного внеску. Починаючи з 01 січня 2017 року набули чинності зміни до Закону №2464, якими на кожну фізичну особу-підприємця та особу, яка провадить незалежну професійну діяльність покладається обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску незалежно від обраної системи оподаткування, факту здійснення нею підприємницької діяльності/отримання доходу та незалежно від фінансового стану платника. При цьому, ч.4 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно п. ч.5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 статті 9 Закону №2464). Відповідно до ч.3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Абзацом 3 ч. 8 статті 9 Закону №2464 встановлено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний соціальний внесок. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначити самі платники внеску, вказані у п. 5 ч.1 статті 4 Закону № 2464, незалежно від того, чи отримують вони дохід від провадження незалежної професійної діяльності, чи ні. Відтак, позивач не був позбавлений обов`язку, який передбачено п.п. 2-3 статті 7 Закону №2464, щодо нарахування і сплати єдиного соціального внеску за зайняття адвокатською діяльністю, зокрема, у розмірах страхових внесків за кожен звітний період. При цьому, граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік настав 09 лютого 2018 року та відповідно до внесених змін з 01 січня 2018 року єдиний внесок сплачується щоквартально по строку: 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 19 січня 2019 року та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 09 лютого 2019 року) - в день подання такого звіту. Сума єдиного внеску для самозайнятих осіб, платників єдиного податку, у 2018 році не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (22% від мінімальної заробітної плати). Так, розмір мінімального страхового внеску в 2017 році становив 704, 00 грн., в 2018 році - 819,06 грн., в 2019 році - 918,06 грн. Відповідно до ч.2,3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Згідно ч.4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок стягнення заборгованості з платників. Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Відповідно до абз.11 п.3 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа №826/11623/16). Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску по виду бюджету 70 (Цільові фонди), код класифікації доходів бюджету 71040000, у позивача, станом на момент винесення оскаржуваної податкової вимоги, був наявний борг зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у загальній сумі 5122,57 грн. Як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Так, як встановлено судом першої інстанції та жодним чином не спростовано та не прокоментовано позивачем в апеляційній скарзі, по ІКП позивача по єдиному соціальному внеску за 2018 рік проходили такі нарахування: - 19 квітня 2018 року нараховано 2457,18 грн. (819,06 грн.*3) за 1 квартал 2018 року, переплата на початок року 3,43 грн., борг в сумі 2453,75 грн. (2457,18 грн. - 3,43 грн.); - 02 травня 2018 року нараховано 8448, 00 грн. (704,00 грн.*12) за 2017 рік, сплачено 02 травня 2018 року - 2000,00 грн., сплачено 03 травня 2018 року - 1000,00 грн., борг в сумі 7901,75 грн. (2453,75 грн. + 5448,00 грн. (8448, 00 грн. - 2000,00 грн. - 1000,00 грн.)); - 19 липня 2018 року нараховано 2457,18 грн. (819,06 грн.*3) за 2 квартал 2018 року, сплачено 22 червня 2018 року - 322,00 грн., борг в сумі 10036,93 грн. (7901,75 грн. + 2135,18 грн. (2457,18 грн. - 322,00 грн.)); - 19 жовтня 2018 року нараховано 2457,18 грн. (819,06 грн.*3) за 3 квартал 2018 року, сплачено 12 грудня 2018 року - у загальній сумі 8905,80 грн., борг в сумі 3588,31 грн. (10036,93 грн. + 2457,18 грн. - 8905,80 грн.); - 21 грудня 2018 року нараховано у загальній сумі 1534,26 грн. на підставі рішення про застосування штрафних санкцій, нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0224725006 від 29 листопада 2019 року, борг в сумі 5122,57 грн. (3588,31 грн. + 1534,26 грн.). Таким чином, станом на 31 грудня 2018 року заборгованість позивача складала 5122,57 грн. Згідно п. 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску за вказаний період, суд дійшов висновку, що спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах компетенції. Відтак, в контексті наведених вище норм, відсутні правові підстави вважати, що спірна вимога є протиправною, відповідно, відсутні підстави для її скасування. Суд також звертає увагу позивача, що відповідно до вимог п.13 розділу VІІ Інструкції № 449, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. З огляду на наведені правові норми, фактичні обставини справи та враховуючи наявність недоїмки, слід погодитись з твердженням податкового органу та суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Відтак, відповідачем правомірно винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 січня 2019 року №Ф-291749-50/72 з урахуванням всіх обставин справи, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Щодо посилання позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі №320/1108/19, яким визнано протиправним та скасовано рішення Державної фіскальної служби України від 26 лютого 2019 року вих.№9321 (6) 99-99-11-05-0225, яким, в свою чергу, спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) було залишено без змін, а скаргу - без задоволення, як на підставу для скасування оскаржуваної вимоги, то суд критично його оцінює, оскільки правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-291749-50/72 від 03 січня 2019 року та фактичну наявність у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску судом в межах даного провадження не досліджувались. Відтак, рішення у справі №320/1108/19 жодного приюдиційного значення не має. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 07 липня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев