Постанова 4856 № 120/1004/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1004/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 16 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в лютому 2021 року позивач звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи, а тому підлягає скасуванню. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що з дня набрання чинності Закону України від 05.11.1991 року №1788 "Про пенсійне забезпечення" та Закону України від 09.07.2003 року №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено включення в заробітну плату для обрахунку пенсії Північної надбавки та районного коефіцієнту. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1962 по 1995 рік працювала лікарем в поліклініці медсанчастини підприємства "Єкібастузвугілля" та за сумісництвом викладала у медичному училищі м. Єкібастуз Павлодарської області Казахської ССР. З 19.06.1993 по 30.09.1995 року перебувала на обліку у відділі соціального захисту населення м. Єкібастуз республіки Казахстан та отримувала пенсію за віком. 1995 року переїхавши на постійне місце проживання до України стала на облік до відділу соціального захисту населення Ленінського районну м. Вінниці. Пенсія за віком в Україні призначена з 01.10.1995 року. 01.03.2019 року пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії, в результаті чого розмір пенсії склав 2019,51 грн. 30.09.2019 року позивач звернулась на адресу пенсійного фонду із вимогою про надання протокольного рішення яким було здійснено перерахунок. 21.10.2019 року відповідачем надано лист-відповідь у якому зазначає, що угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД передбачено, що розмір розрахунку (доходу) визначається виходячи із офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії в державі за новим місцем проживання. З огляду на те, що курс Казахського тенге до гривні застосовується до заробітку, взятого після дати 15.11.1993 року, тому, відповідно Указу Президента України від 25.08.1996 року № 762/96 суми заробітної плати перераховуються в гривні у співвідношенні 1:100000. Не погоджуючись із таким діями, позивач звернулась з позовом до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року у справі №120/700/20-а, визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про перерахунок пенсії ОСОБА_1 за віком з 01.03.2019 року згідно протокольного рішення № 905090142848 від 24.02.2019 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.03.2019 року відповідно вимог п. 3 ст. 6 "Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення" від 15.03.2019 року із включенням до заробітної плати з якої нараховується пенсія, період з 01.09.1991 по 31.08.1993 року, виплаченої заробітної плати з 01.09.1991 по 31.12.1991 року згідно довідки № 21 від 14.02.2013 року виданої КГП на ПХВ "Поліклініки № 1" м. Єкібастуза, Павлодарської області Республіки Казахстан та заробітної плати, виплаченої з 01.11.1992 по 31.08.1993 року в іноземній валюті, відповідно до курсу українського карбованця Республіки України до карбованця Республіки Казахстан, вказаного в довідці Національного банку України від 16.09.2016 року № 40-0004/41408. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року у справі № 120/700/20-а, відповідачем здійснено перерахунок пенсії, однак під час перерахунку відповідач розрахував заробітну плату для обчислення пенсії отриманої у період з 01.01.1992 по 31.10.1992 року та з 01.11.1992 по 31.08.1993 року без врахування районного коефіцієнта місцевості 15%. Позивач не погоджується із такими діями відповідача та вважає, що районний коефіцієнт місцевості 15% має бути врахований в заробітну плату, з якої обчислюється пенсія, у зв`язку із чим, звернулась з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України "Про пенсійне забезпечення", який був чинним на час призначення пенсії, не врегульовано питання включення до заробітної плати для обчислення пенсії районного коефіцієнта. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Частиною 2 статті 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1). При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Стаття 5 Угоди передбачає, що вона розповсюджує дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж. Отже, цією Угодою визначено стаж, що безумовно підлягає врахуванню при призначенні пенсії та, відповідно, і заробіток за такий період роботи також підлягає включенню при обчисленні пенсії. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав №01-1/2-07 від 26.03.2008 року встановлено, що нормою пункту 3 статті 6 Угоди від 13.03.1992 року закріплене правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 року встановлено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства Російської Федерації. Згідно зі статтею 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час спірних відносин), до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: 1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески; 2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум; 3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною 3 статті 24 цього Закону. Частиною 1 статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу). Районний коефіцієнт - показник відносного збільшення заробітної плати з метою компенсації додаткових витрат і підвищених витрат праці, пов`язаних з виконанням роботи і проживанням в регіонах з важкими кліматичними умовами. В даний час районні коефіцієнти, розмір яких від 1,1 до 2,0, застосовуються до заробітної плати працівників, зайнятих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, районах Сибіру, Далекого Сходу, Уралу, північних регіонах європейської частини РФ. Тобто, цей коефіцієнт пов`язаний саме з проживанням і роботою особи на території, в тому числі, районів Крайньої Півночі. Колегія суддів звертає увагу на те, що Законом №1788-XII та Законом №1058-IV, які були чинними в спірний період роботи позивача та на час призначення пенсії, не врегульовано питання включення до заробітної плати для обчислення пенсії північної надбавки та районного коефіцієнта. Зокрема, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, період роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року. Наведена законодавча норма встановлює порядок зарахування стажу роботи в районах Крайньої Півночі, а не розмір заробітної плати при розрахунку пенсії. За цією нормою, пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу PCP від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Згідно з Положенням про порядок призначення та виплати державних пенсій від 03.08.1972 року, Законом СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" від 15.05.1990 року №1480-I (надалі - Закон СРСР №1480-I) особам, які проживали у районах, де до заробітної плати робітників і службовців встановлено районні коефіцієнти, при призначенні пенсії враховувалася фактична заробітна плата, обчислена із застосуванням районного коефіцієнта та північної надбавки. Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. При цьому статтею 78 діючого на той час Закону СРСР №1480-I передбачалось, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески. Підпунктом "д" пункту 15 Інструкції "Про порядок утримання страхових внесків і використання коштів державного соціального страхування", затвердженої Постановою Президії ВЦРПС від 29.02.1960, визначено, що у загальну суму заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, включалися процентні надбавки за роботу на Крайній Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також районний та поправочний коефіцієнт. Разом з тим, частиною 3 статті 96 Закону СРСР №1480-I встановлено, що при вибутті таких осіб за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлений, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статей 76 та 78 цього Закону. Виходячи з наведеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що дії відповідача щодо виключення із заробітної плати позивача районних коефіцієнтів та надбавок за період його роботи на Крайній Півночі, є правомірними та відповідають вимогам діючого законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 28.09.2018 року у справі №671/86/15-а, від 30.05.2019 року у справі №348/2974/14-а, від 06.02.2020 року у справі №348/2381/16-а. Таким чином, суд апеляційної інстанції, на основі встановлених фактичних обставин справи, що мали значення для її правильного вирішення та на підставі правильно застосованих норм матеріального права, а також не допустивши порушень норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.