Постанова 4856 № 120/3677/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3677/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 04 серпня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії. Ухвалою від 23.04.2021 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав, разом із доказами в їх обґрунтування. 24.05.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви. Зокрема позивач вказав, що ним не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, адже його позовні вимоги, окрім іншого, також стосуються періоду з 01.01.2020 та з 01.01.2021, коли по вині пенсійного фонду порушено його права на отримання відповідного розміру пенсії визначеного постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 13.01.2011 у справі №2-а-275/2011, яке залишено в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду. Позивач вказує, що зазначеними рішеннями судів зобов`язано пенсійний фонд нарахувати та виплачувати йому основну державну пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком з 09.06.2010. Позивач зазначає, що ГУ ПФУ у Вінницькій області нарахувало йому розмір пенсії з 09.06.2010 та визначило йому суму боргу по недоплаченій пенсії починаючи з 09.06.2010, однак на час звернення до суду з даним позовом не виплатило суму боргу недоплаченої пенсії в розмірі 26317,02 грн. лиш за період з 09.06.2010 по 09.12.2010. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог зазначених у пункті 6-му прохальної частини позовної заяви, а саме: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2020 та з 01.01.2021 у відповідності до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", обчислену у п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня відповідного року з урахуванням виплаченої пенсії без застосування формули постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі змінами постанов Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 №851 та від 26.06.2019 №543.". Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову, якою справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження її розгляду. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.07.2021 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, в заяві від 24.05.2021 року позивач зазначає, що частина позовних вимог (пункт 6 прохальної частини позовної заяви) стосуються періоду з 01.01.2020 та з 01.01.2021, коли по вині пенсійного фонду порушено його права на отримання відповідного розміру пенсії визначеного постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 13.01.2011 у справі №2-а-275/2011, яке постановою залишено в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду, суд зазначає наступне. Як вбачається зі змісту позовної заяви з урахуванням пояснень наведених позивачем у заяві від 24.05.2021, підставою звернення позивача до суду з позовними вимогами в даній частині слугувала, протиправна, на думку позивача, бездіяльність (протиправні дії) пенсійного фонду щодо неналежного виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 13.01.2011 у справі №2-а-275/2011, яке залишено в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду . Відтак, спірні правовідносини, окрім іншого, виникли у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 13.01.2011 у справі №2-а-275/2011. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У відповідності до ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII та ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, КАС України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф. Частиною першою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, такі види судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (статті 382); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383). Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Отже, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. При цьому, наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Проаналізувавши предмет поданого позову, з урахуванням наведених у заяві від 24.05.2021 року пояснень, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що він, в частині, фактично спрямований на виконання іншого судового рішення - постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 13.01.2011 у справі №2-а-275/2011. Так, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими ст. 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Заявлені позовні вимоги стосуються саме виконання судового рішення, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Разом з тим, наявність спеціальних правових норм КАС України (ст.ст.382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12.05.2011 року у справі Ліпісвіцька проти України (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13.06.2006 року у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), N 2132/02). У пункті 25 рішення від 22.02.2005 року у справі Шаренок проти України (заява №35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (див. п. 34 рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 589498/0). Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог (пункт 6 прохальної частини позовної заяви), які стосуються періоду з 01.01.2020 та з 01.01.2021 року. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справ. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.