Постанова 4854 № 420/2595/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2595/21 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2014р. по 30.10.2020р. у зв`язку з пропуском строків виплати недотриманої пенсії, зобов`язання вчинити дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області з відмови листом №11952-11688/М-02/8-1500/20 від 15.12.2020 р. ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суми компенсації втратити частини доходів за період з 01.01.2014р. по 30.10.2020р. у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 44601,11 грн.; - зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втратити частини доходів за період з 01.01.2014р. по 30.10.2020р. у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 44601,11 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідачем на виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17 донараховано позивачу за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. суму недотриманої пенсії у розмірі 44601,11 грн. Проте фактичну виплату перерахованої пенсії відповідач здійснив лише 24.07.2020р., тобто з порушенням термінів її виплати. Позивач у грудні 2020р. звернувся із заявою до відповідача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, у задоволенні якої листом відповідача від 15.12.2020р. протиправно відмовлено. Представник відповідача, просив відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування правової позиції зазначив, що на виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17 ГУ ПФУ в Одеській області ОСОБА_1 нараховано з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. пенсію у розмірі 44601,11 грн. Вищезазначене рішення суду виконане ГУ ПФУ в Одеській області відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 р. Доплата пенсії з дня набрання рішенням суду законної сили, тобто з 01.01.2014р. по 02.08.2017р. в сумі 44601,11 грн. зарахована на поточний рахунок 24.07.2020р. Виплата розрахованої суми доплати проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018р. «Про порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду». На думку відповідача, позивач не має права на отримання компенсації частини втрачених доходів, враховуючи відсутність відповідних обов`язкових умов, зокрема, утворена доплата має характер разового платежу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у компенсації втрати частини грошових доходів за період з 13.04.2018р. по 24.07.2020р. у зв`язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених рішення Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів з 13.04.2018р. по 24.07.2020р. у зв`язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених рішенням Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р., з урахування висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Рішенням Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17 зобов`язано Роздільнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, перерахунок пенсії з урахуванням належного йому права на пенсію по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим. Рішення Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17 набрало законної сили 13.04.2018р. 24.07.2020р. на виконання рішення Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17 ГУ ПФУ в Одеській області ОСОБА_1 виплачено в період з 01.01.2014р. - 02.08.2014р. недотриману пенсію в розмірі 44601,11 грн., що визнається учасниками справи та підтверджується копією відповідного розрахунку (а.с.13). 25.11.2020 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року (а.с.8). Листом ГУ ПФУ в Одеській області від 29.04.2020р. (вих. №3222-3127/М-02/8-1500/20) на звернення позивача про компенсацію втрати частини доходів, відповідач повідомив, що згідно рішення Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17, ГУ ПФУ в Одеські області здійснено перерахунок пенсії за період 01.04.2014р. по 02.08.2014р. сума боргу становить 44601,11 грн. При цьому зазначено, що обґрунтованість розрахованої суми та подані документи опрацьовуються Комісією з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду Пенсійного фонду України в порядку черговості, відтак при надходженні відповідного протоколу Комісії, сума боргу буде сплачена у повному обсязі (а.с.10). Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що після набрання рішенням Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17 законної сили, а саме 13.04.2018р., та у зв`язку з несвоєчасним виконанням зазначеного рішення відповідачем позивач набув права на компенсацію. Крім цього оскільки відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, суд вважав, що позивачу підлягає нарахуванню сума компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату пенсії за період з 13.04.2018р. по 24.07.2020р. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №

159. Згідно вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Статтями 3 та 4 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення). За нормами ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Приморського районного суду м.Одеса від 13.03.2018 року у справі №522/5268/17 зобов`язано Роздільнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року здійснити перерахунок пенсії з урахуванням належного йому права на пенсію по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим. 24.07.2020р. на виконання рішення Приморського районного суду міста Одеса від 13.03.2018р. у справі №522/5268/17 ГУ ПФУ в Одеській області ОСОБА_1 виплачено в період з 01.01.2014р. - 02.08.2014р. недотриману пенсію в розмірі 44601,11 грн., що визнається учасниками справи та підтверджується копією відповідного розрахунку. В силу вимог частини першої статті 129 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зі змісту статті 2 Закону № 2050-III вбачається, що під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Таким чином, пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу. За таких обставин, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати пенсії. В обгрунтовання своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача, в період з 01.01.2014 року по 30.06.2020 рік, він втратив частину свого доходу у вигляді пенсійних виплат, а тому має право на нарахування компенсації за втрату таких доходів з вини відповідача, починаючи саме з 01.01.2014 року по 30.06.2020 рік. З приводу цього, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач помилково пов`язує період з 01.01.2014 року по 30.06.2020 рік (період отримання пенсійних виплат в розмірі меншому, ніж встановлено чинним, на той час законодавством України) з періодом затримки виплати відповідачем відповідної присудженої судом суми, який слід відраховувати з дня виникнення у відповідача обов`язку по сплаті присудженої судом суми, тобто з дати набрання рішення законної сили - по день фактичного розрахунку з позивачем. Таким чином, оскільки пенсія присуджена позивачу за судовим рішенням від 13 березня 2018 року № 522/5268/17, яке набрало законної сили 13.04.2018 року була виплачена 24.07.2020 року, в даному випадку, затримка виплати відповідачем відповідної присудженої суми повинна відраховуватись саме з 13.04.2018 року по 24.07.2020 року, що вірно встановлено судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за обставин, коли суми нараховуються за рішенням суду, підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, позивач набуває право на компенсацію тільки після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та в постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 826/8319/16. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду Поряд з цим, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н.В.