Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7763/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7763/21 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеська міська рада, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 12 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому позивач просить: - визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком; - зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити виплати ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що, як учасник бойових дій, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня у відповідності до ч.5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту2 у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідачем виплачено допомогу лише у розмірі 1 390,00 грн. Таким чином, на переконання позивача, відповідач не донарахував та не виплатив позивачу у 2020 році щорічну разову грошову допомогу до 05 травня. Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що у 2020 році позивачу була виплачена допомога до 5-го травня в розмірі 3160,00 грн., яка передбачена чинним законодавством. Відповідач зазначає, що Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він є спеціальним законом, оскільки регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Представник третьої особи, Одеська міська рада, не погодився з позовними вимогами, вважав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначав, що стягнення судами з органів місцевого самоврядування державної щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня фактично є перекладанням взятого на себе державою обов`язку з надання цієї допомоги, яка має виплачуватися з державного бюджету на місцевий бюджет, яким такі видатки не лише не передбачені, але й суперечать бюджетному законодавству України. У свою чергу, третя особа звертає увагу, що ігнорування різного правового статусу відповідачів у цій справі - органів місцевого самоврядування та у зразковій справі №440/2722/20 - державної установи, створює правовий прецедент, за яким справи, аналогічні цій справі, визнаються судами нижчих інстанцій типовими, що призводить до помилкового застосування висновків у зразковій справі та ухвалення судових рішень, які суперечать як положенням чинного законодавства, так і позиції Конституційного Суду України, який у рішенні від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнав недопустимим ухилення державою від взятих на себе обов`язків зі сплати державної допомоги ветеранів війни. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Одеську міську раду про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Одеська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Позивач звернувся до управління соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси з заявою, в якій просив провести перерахунок разової грошової допомоги до 05 травня та здійснити її виплату у розмірі, який передбачений чинним законодавством. Листом від 23 квітня 2021 року за №тимг-23451еп відповідач повідомив позивача, що у квітні 2020 року позивачем була отримана сума у розмірі 1390 грн., що відповідає Постанові Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі меншому ніж п`ять мінімальних пенсій за віком за 2020 рік, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон) 01 січня 1999 року набрав чинності Закон №367-ХІV, яким доповнено Закон частиною в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком». Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №107-VI) текст статті 12 Закону №3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені вказаним підпунктом, визнані неконституційними. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним Кодексом України (далі БК). Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Натомість, Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України в частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. У пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. З аналізу наведеного вбачається, що станом на час виникнення спірних правовідносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію частини п`ятої статті 13 Закону у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком, що свідчить про наявність законодавчо передбаченого обов`язку здійснювати виплати у відповідності саме до вимог та розмірів, визначених Законом. Поряд з цим, КМУ в постанові «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 19 лютого 2020 року №112 передбачив, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 13 Закону. Отже, на час виплати позивачу у 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли як Закон, так і вказана Постанова №112, водночас, з огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році слід застосовувати саме Закон, який має вищу юридичну силу по відношенню до вищевказаної постанови КМУ. Наведені висновки також узгоджуються з правовою позицією, викладеної Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року, справа №440/2722/20. Тому, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу у 2020 році є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Що стосується посилань апелянта на помилковість висновків суду першої інстанції стосовно наявності підстав для зобов`язання саме Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, який є виконавчим органом міської ради та фінансується за рахунок місцевого бюджету, здійснити нарахування та виплату позивачеві недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, колегія суддів зазначає наступне: Згідно ст. 17-1 Закону № 3551-ХІІ щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей. Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII. Відповідно до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою КМУ від 08.04.2021 року № 325 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Пунктом 3 вказаного порядку визначено, що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є, зокрема, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Бюджетні кошти спрямовуються на виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога) (п. 4 Порядку). Згідно п. 5 Порядку, бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку. Відповідно до п.п. 5 п.п. 2.2.2 п. 2.2 Положення про Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 4876-VII від 31.07.2019 р., Департамент відповідно до визначених завдань виконує такі функції з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення, зокрема: здійснює виплату одноразової грошової допомоги ветеранам війни та державних стипендій. Таким чином, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни (зокрема і інвалідам війни). В даному випадку безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснено Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради, відповідно до покладених на нього завдань, а тому саме Департамент праці та соціальної політики є органом, уповноваженим здійснювати виплату вказаної допомоги, як вірно встановлено судом першої інстанції. Відповідно до висновків Верховного Суду у рішенні від 29.09.2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, залишеної без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року, відповідачем в аналогічних типових справах є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що задоволення позовних вимог позивача призводить до перекладання взятого на себе державою обов`язку з надання допомоги, яка виплачується з державного бюджету на місцевий бюджет, яким такі видатки не передбачені, з огляду на те, що як зазначалось вище, згідно ст. 17 Закону № 3551-XII, фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. При цьому, пунктом 3 постанови КМУ від 08.04.2021 року № 325 було постановлено Міністерству фінансів і Державній казначейській службі забезпечити до 16 квітня поточного року перерахування коштів Міністерству соціальної політики для їх спрямування структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій з метою виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Таким чином, виплата разової грошової допомоги до 5 травня повинна здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міністерство соціальної політики, яке і перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни (зокрема і інвалідам війни). Колегія суддів звертає увагу на те, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, тоді як питання щодо забезпечення фінансування виплати позивачу вказаної допомоги взагалі не є предметом розгляду даної справи. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради є належним відповідачем у даній справі. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Поряд з цим, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Одеської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.