Постанова 4876 № 904/6575/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.07.2021 року м.Дніпро Справа № 904/6575/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є. секретар судового засідання Кандиба Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, Криворізької міської ради та Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 (суддя Ярошенко В.І.) у справі №904/6575/20 за позовом Прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича , м. Кривий Ріг Дніпропетровської області про стягнення з ФОП Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) у розмірі 148 800,86 грн., - ВСТАНОВИВ: Прокурор Саксаганського району м. Кривого Рога Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 148 800,86 грн. Ухвалою суду від 23.11.2020 роз`єднано позовні вимоги прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 148 800,86 грн в окремі провадження, зокрема: - повернення земельної ділянки площею 0,2912 га вартістю - 2 901 895,36 грн по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) державі в особі Криворізької міської ради за актом приймання-передачі з приведенням її у придатний стан за рахунок ФОП Штефана Владислава Олександровича ; - стягнення з ФОП Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) у розмірі 148 800,86 грн. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради заборгованість з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 у розмірі 98 150,76 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 963,14 грн. Відмовлено прокурору Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в задоволенні позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) за період з 01.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 50 650,10 грн. Дніпропетровською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 в частині відмови прокурору Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в задоволенні позовних вимог про стягнення з заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) за період з 01.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 50 650, 10 грн. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 6, 203, 627, 629 Цивільного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 286, 288, 289 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову прокурора), порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст. 75-78, 236 Господарського процесуального кодексу України. У апеляційній скарзі апелянт просив про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 та зазначав, що повний текст рішення отримано прокурором 28.04.2021, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи. Криворізькою міською радою також подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 в частині відмови у задоволені позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора Саксаганського району м. Кривого Рога Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) за період з 01.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 50 650,10 грн., в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, має місце невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, встановленим обставинам справи, що призвело до безпідставної відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ФОП Штефана В.О. заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) за період з 01.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 50 650,10 грн. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2021 апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 264,59 грн. На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі №904/6575/20 апелянтом до матеріалів справи надано клопотання про долучення до матеріалів справи платіжного доручення. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи. Об`єднано апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 по справі №904/6575/20 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури. Крім того, Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20, зупинити апеляційне провадження у справі до закінчення вирішення пов`язаної адміністративної справи №212/2276/16-а, яка перебуває у провадженні Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зупинити апеляційне провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у пов`язаній справі №904/4013/20, що перебувала на розгляді Господарського суду Дніпропетровської області, зупинити апеляційне провадження у справі до закінчення вирішення пов`язаної справи №904/58754/15, яка перебуває у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області, залишити без розгляду позовну заяву Прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та у випадку не залишення позову прокурора без розгляду, повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, що викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, наявні порушення норм процесуального права, позов прокурора слід було залишити без розгляду, окрім того відсутні підстави для стягнення заборгованості за період 2014 року, а

мотивувальна частина судового рішення щодо відмови у стягненні заборгованості з період 01.05.2013 по 31.12.2013 підлягає доповненню. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 3348,02 грн. На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі №904/6575/20 апелянтом до матеріалів справи надано клопотання про усунення недоліків. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи. Об`єднано апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури та Криворізької міської ради. 04.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Фізичної особи - підприємця Штефана В.О. надійшла заява про відвід судді Мороза В.Ф. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021 заяву Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про відвід головуючого судді Мороза В.Ф. від розгляду справи № 904/6575/20 визнано необгрунтованою; передано заяву Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про відвід судді Мороза В.Ф. від розгляду справи № 904/6575/20 на вирішення судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2021 для розгляду заяви визначено головуючого суддю (суддю-доповідача): Березкіну Олену Володимирівну . Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2021 в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про відвід головуючого судді Мороза В.Ф. від розгляду справи № 904/6575/20 - відмовлено. 04.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Фізичної особи - підприємця Штефана В.О. надійшло клопотання про залишення позовної заяви прокурора без розгляду. Колегія суддів відмовляє у задоволенні даного клопотання з огляду на те, що залишення позовної заяви без розгляду повністю або частково можливо в результаті скасування судового рішення повністю або частково судом апеляційної інстанції лише за результатами розгляду апеляційної скарги. 04.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Фізичної особи - підприємця Штефана В.О. надійшли клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до вирішення пов`язаних: адміністративної справи №212/2276/16-а, господарських справ №904/4013/20 та №904/5875/15. Розглянувши дані клопотання, апеляційний суд зазначає, що основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналогічні приписи закріплено у ст.ст. 7, 11 ГПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів наголошує, що перегляд справи № 904/6575/20 в апеляційному порядку здійснюється на підставі та в межах апеляційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури, Криворізької міської ради та Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича . Як передбачено п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В Постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 917/130/19 зроблено наступний правовий висновок, що пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 ГПК України). Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 у справі № 917/130/19. Крім цього, варто зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18 і від 17.12.2019 у справі № 917/131/19. Апеляційний суд зауважує, що заявником не зазначено у його клопотаннях в чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи №904/6575/20 до вирішення інших справ №212/2276/16-а, господарських справ №904/4013/20 та №904/5875/15 та не підтверджено належними доказами існування таких обставин. Сама по собі певна взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду справи №904/6575/20 та відповідно прийняття судового рішення за результатом її апеляційного перегляду. Натомість, зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, виходячи з меж позовних вимог та доводів апеляційних скарг, а отже відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призведе до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. При цьому порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України»). До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 року у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 року у справі № 925/1082/18). У постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18 зроблено наступний правовий висновок, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Колегія суддів наголошує, що зупинення провадження у справі за відсутності достатніх правових підстав, не сприятиме виконанню завдань господарського судочинства та розгляду справи в розумні строки. Окремо слід зауважити, що ФОП Штефан В.О. повторно заявляючи в апеляційній скарзі та в окремо поданих 04.06.2021 клопотаннях, які є ідентичними за змістом, не вказує інші підстави чи нові обставини, посилання на які не містилось у аналогічних клопотаннях, поданих до суду першої інстанції. При цьому, є безпідставним посилання апелянтом на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №922/4255/15, оскільки предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини у вказаній справі суттєво відрізняються від справи №904/6575/20. З огляду на вищенаведене, а також враховуючи те, що апеляційний судом не встановлено наявність інших обставин, передбачених ст. 227 ГПК України, що зумовлювали б обов`язок суду зупинити провадження у справі, заявлені клопотання не підлягають задоволенню. 04.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Штефана В.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури відхилити (залишити без задоволення). 22.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив Криворізької міської ради на апеляційну скаргу ФОП Штефана В.О. , в якому остання просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. 29.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Штефана В.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу Криворізької міської ради, в якому останній просить апеляційну скаргу відхилити (залишити без задоволення). 05.07.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Штефана В.О. надійшла відповідь на відзив Криворізької міської ради від 22.06.2021 № 431, в якій він підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі та наполіг на її задоволенні. 05.07.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від ФОП Штефана В.О. надійшло клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи за участі заявника, яке мотивоване тим, що для з`ясування всіх обставин справи, на думку апелянта, необхідна участь сторін при розгляді апеляційної скарги у справі № 904/6575/20, оскільки справа суттєво впливає на соціально-економічний розвиток міста Кривого Рогу, його суб`єктів господарювання та може стати підставою для подальшого зловживання посадовими особами Криворізької міської ради своїми службовими повноваженнями. Окрім того, зазначає, що справа має виняткове та важливе значення для відповідача, а розгляд апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, буде свідчити про формальний підхід до вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (частина 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України) Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апелянтом не наведено конкретних обставин, які перешкоджали б розгляду апеляційних скарг без участі представників сторін та зумовлювали б обов`язковий розгляд даної справи в судовому засіданні за участі сторін, зважаючи на те, що в основу доводів клопотання покладені припущення щодо формального підходу до вирішення справи та можливого зловживання посадовими особами Криворізької міської ради своїми службовими повноваженнями, які є суб`єктивною думкою заявника, констатуючи достатність матеріалів для розгляду апеляційних скарг, апеляційний господарський суд відхиляє клопотання апелянта та здійснює апеляційний перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин місцевим господарським судом, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, прокурор Саксаганського району м. Кривого Рога Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 148 800,86 грн. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди земельної ділянки житлової та громадської забудови б/н від 29.12.2007, в частині повної та своєчасної сплати орендної плати. Криворізька міська рада підтримала позовні вимоги прокурора та зазначила, що при розрахунку заборгованості ФОП Штефана В.О. з орендної плати за спірну земельну ділянку за період з 01.05.2013 до 31.12.2013, за стягненням якої звернувся прокурор Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах Криворізької міської ради, було враховано реальну вартість земельної ділянки станом на 2013 рік, що визначена на підставі довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.02.2011 № 27-р2, з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2011 рік - 1,00; 2012 рік - 1,00 (2 901 895,36 грн х 1,00 х 1,00 = 2 901 895,36 грн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2013 році). За твердженням Криворізької міської ради, використання при розрахунку заборгованості з орендної плати за землю за період з 01.05.2013 до 31.12.2013 нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 2007 та 2010 роки суперечитиме принципу законності, оскільки при обрахуванні розміру податкового зобов`язання ФОП Штефана В.О. у 2013 році буде врахована недостовірна та неактуальна інформація. Як вбачається з матеріалів справи, між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007, зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель № 040810800141 від 05.03.2008 (далі - договір). Згідно з пунктом 45 договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Таким чином, вищезгаданий договір оренди земельної ділянки набув чинності 05.03.2008. Додатковою угодою від 20.04.2010 до договору, зареєстрованою у Криворізькому міському відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель № 041010800395 від 14.05.2010 (далі - додаткова угода від 20.04.2010), були внесені зміни до розділів договору "предмет договору", "об`єкт оренди", "строк дії договору", "орендна плата", "умови використання земельної ділянки", "обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки", "інші права та обов`язки сторін", "зміна умов договору і припинення його дії". Відповідно до пунктів 1-3 договору (в редакції додаткової угоди від 20.04.2010) орендодавець на підставі рішення міської ради № 2026 від 28.11.2007 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0, 2912 га, кадастровий номер 1211000000:06:134:0057, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , для розміщення автостоянки. Згідно з пунктом 15 договору (в редакції додаткової угоди від 20.04.2010) земельна ділянка житлової та громадської забудови передається в оренду для розміщення автостоянки. Додатковою угодою від 20.04.2010 розділ "об`єкт оренди" договору від 29.12.2007 був доповнений новим пунктом про знаходження на земельній ділянці тимчасової споруди автостоянки та інженерних мереж. Відповідно до пункту 17 договору від 29.12.2007 передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п`ятиденний термін після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі. Пунктом 5 договору визначено, що договір укладений на два роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення. Додатковою угодою від 20.04.2010 на підставі рішення міської ради № 3714 від 27.01.2010 були внесені зміни до пункту 5 договору від 29.12.2007 та продовжений термін дії договору на три роки на тих самих умовах. Відповідно до пунктів 6, 8, 9 договору (в редакції додаткової угоди від 20.04.2010) річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за користування земельною ділянкою за період з дати закінчення договору оренди і до укладання додаткової угоди від 20.04.2010 провадиться орендарем на умовах договору оренди та відповідно до Закону України "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями). Строки платежу не є сталими і можуть змінюватись відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік. Згідно з пунктами 10-11 договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог чинного законодавства. Орендар зобов`язується самостійно щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії. Пунктом 12 договору передбачено, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі: - зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки); - зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної плати за землю, базової вартості 1 кв. м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; - погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; - в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором. Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор посилався на неналежне виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати в належному розмірі в період з 01.05.2013 по 31.12.2013 та в період з 01.01.2014 по 31.12.2014. Сума боргу з орендної плати за період з 01.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 50 650, 10 грн була розрахована на підставі рішення Криворізької міської ради від 14.05.2010 № 3884 та з огляду на нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, вказану у довідці Управління Держкомзему в м. Кривий Ріг № 27-р2 від 07.02.2011. Щодо висновку суду першої інстанції в частині вимог прокурора до стягнення заборгованості у розмірі 50 650,10 грн за період з 01.05.2013 по 31.12.2013, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з наданих пояснень, довідка Управління Держкомзему в м. Кривий Ріг № 27-р2 від 07.02.2011 про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки в розмірі 901 895,36 грн. була виготовлена на підставі рішення Криворізької міської ради "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу" № 3884 від 14.05.2010. В матеріалах справи також наявний витяг Управління Держкомзему в м. Кривий Ріг № 216 від 12.03.2010, згідно з яким попередня нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки дорівнювала 423 637,76 грн. Інші витяги з технічної документації (довідка) про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за спірний період учасниками справи суд не надавались, в матеріалах справи відсутні. Орендну плату, розраховану на підставі нормативної грошової оцінки в розмірі 423 637,76 грн., із врахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, орендар сплачував протягом спірного періоду в повному обсязі. Наведені обставини не оспорюється прокурором та позивачем. Сплачені орендарем суми орендної плати були враховані позивачем та прокурором під час розрахунку суми боргу за спірний період. Так, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а423/10/0408, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012, рішення Криворізької міської ради "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу" № 3884 від 14.05.2010 було визнане нечинним. Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Вказана норма не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним (пункт 84 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року). Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11). Частинами 1-3 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші (крім Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Апеляційний суд наголошує, що не відповідатиме вимогам частин 1-3 статті 11 Господарського процесуального кодексу України застосування нормативно-правового акту, який не відповідає принципу верховенства права (є протиправним), прийнятий суб`єктом владних повноважень поза межами його повноважень та всупереч встановленому законом порядку, що вже встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Покладення на суб`єктів господарювання обов`язку виконати рішення Криворізької міської ради № 3884 від 14.05.2010 порушує приписи статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки таке рішення не відповідає вимозі законності (що встановлено судовим рішенням у справі №2а-423/10/0408), дотримання якої є однією з обов`язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном. За таких умов, покладення на відповідача зазначеного обов`язку становило б порушення принципу належного урядування, на обов`язковості дотримання якого неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини. Так, Європейський Суд з прав людини послідовно зазначав, що "помилки державних органів повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо за відсутності іншого приватного інтересу. Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються" (рішення в справах "Ґаші проти Хорватії" (заява №32457/05, пункт 40); "Лелас проти Хорватії" (заява №55555/08, пункт 74); "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (заява №36548/97, пункт 58); "Трґо проти Хорватії" (заява №35298/04, пункт 67)). Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що покладення на відповідача обов`язку виконувати положення визнаного нечинним рішення Криворізької міської ради № 3884 від 14.05.2010 означало б виправлення помилок Криворізької міської ради, допущених при прийнятті таких рішень, за рахунок відповідача, що не відповідає принципу належного урядування. Адже пред`явлення позову у вказаній справі мало місце після набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом про визнання нечинним рішення Криворізької міської ради № 3884 від 14.05.2010. Аналогічна правова позиція щодо неможливості застосування до фізичних/юридичних осіб рішень суб`єктів владних повноважень, які були визнані протиправними (скасовані або визнані нечинними) у судовому порядку викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.04.2020 у справі № 904/164/19. Таким чином, правильним є висновок суду, що за рішенням Криворізької міської ради від 14.05.2010 № 3884 між сторонами не виникли правовідносини. При цьому, оскільки довідка Управління Держкомзему в м. Кривий Ріг № 27-р2 від 07.02.2011 була сформована на підставі незаконного акту міської ради, остання не може вважатися належною підставою для обрахування іншого розміру орендної плати, аніж той, який сплачував відповідач. В свою чергу, апеляційним судом відхиляється посилання апелянтів Дніпропетровської обласної прокуратури та Криворізької міської ради на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема п. 286.2 ст. 286 ПК України, оскільки довідка № 27-р2 була видана 07.02.2011, тобто до внесення відповідних змін до п. 286.2 ст. 286 ПК України (згідно із Законом № 3609-VI від 07.07.2011), на які посилаються скаржники. До того ж, положення пункту 6 укладеного між Сторонами Договору оренди передбачає, що річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, та Верховного Суду в постанові від 29.01.2019 у справі №922/536/18, обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. В матеріалах справи міститься копія листа Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області №Ш-3/0-13/6-16 від 22.01.2016 в якому зазначено, що станом на 10.08.2010 (дату видачі довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 1222), витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не складався та не видавався. Розрахунок розміру орендної плати за землю на підставі довідки про нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом, яка підготовлена на підставі нечинного рішення Криворізької міської ради від 14.05.2010 №3884 є незаконним (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 07.08.2018 у справі №804/13767/13-а). Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про стягнення суми боргу з орендної плати у розмірі 50 650,10 грн за період з 01.05.2013 по 31.12.2013 є законним та обгрунтованим. За таких обставин, апеляційні скарги у відповідних частинах не підлягають задоволенню. Щодо доводів учасників справи про необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, які викладені в судових рішеннях суду касаційної інстанції, апеляційний суд зазначає таке. За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 922/3422/18 сформовано наступний правовий висновок, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. За положеннями цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц). Стосовно посилань Криворізької міської ради на правові позиції у справах №904/3615/14, №13/5005/17189/2011, №904/9718/13, то як встановлено Касаційним господарським судом у цих справах (під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами), лист Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області про відсутність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є новим доказом у справі, який не був своєчасно поданий відповідачем. Тобто обставини вказаних справах, не є подібними справі №904/6575/20. Колегія суддів вважає безпідставними аргументи апелянта ФОП Штефана В.О. на необхідність застосування при розгляді даної справи правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляд справ щодо земельних відносин та прав власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, оскільки вона стосується правовідносин, пов`язаних з процедурою реалізації переважного права на поновлення договору відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» та узгодження під час такої процедури істотних умов договору, в тому числі щодо розміру орендної плати при зміні нормативної грошової оцінки земель, що відповідно не подібно до правовідносин, які є предметом судового розгляду у справі №904/6575/20. З приводу правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, на застосуванні якого наполягає апелянт ФОП Штефан В.О. , необхідно зауважити, що за результатом дослідження договорів оренди земельних ділянок (в тому числі їх умов, що передбачають зміну умов договорів у письмовій формі за взаємною згодою сторін, окрім умов, вказаних в розділі «Орендна плата» договору, та без такого винятку), судами попередніх інстанцій встановлено, що у разі перегляду розмірів орендної плати відповідним рішенням органу місцевого самоврядування - Криворізької міської ради, за користування земельними ділянками відповідного цільового призначення, позивач Публічне акціонерне товариство «АрселорМітал Кривий Ріг», керуючись прямими нормами договорів оренди, правомірно сплачував орендну плату у розмірі, передбаченому відповідним рішенням Криворізької міської ради. Укладення додаткових договорів для цього, виходячи зі змісту умов договорів оренди, не вимагалось. Апеляційним судом відхиляються твердження апелянта ФОП Штефана В.О. на необхідності врахування при розгляді існуючого спору правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.02.2020 у справі № 804/13199/15, оскільки правовідносини не є подібними до даної справи, а правовий висновок суду касаційної інстанції щодо визначення розміру орендно плати стосується надання податкової консультації щодо визначення розмірі орендної плати за землю у 2015 році (на момент виключення п. 275.1 ст. 275 ПК України та поза періодом дії рішенням Криворізької міської ради від 14.05.2010 № 3884). Також, не приймаються до уваги посилання апелянта ФОП Штефана В.О. на правові висновки, викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18, оскільки правовідносини, що були предметом судового розгляду у вказаних справах, стосуються збереження фактичними землекористувачами земельної ділянки коштів, які вони мали заплатити за користування нею, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки та зобов`язання повернути вказані кошти власнику земельної ділянки, у відповідності до приписів частини першої статті 1212 ЦК України, що не співвідноситься до предмету та підстав позову у справі №904/6575/20. Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на порушення відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати в належному розмірі за договором оренди земельної ділянки від 29.12.2007, зареєстрованим у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель № 040810800141 від 05.03.2008. Прокурор у позовній заяві зазначав, що в порушення приписів чинного законодавства, ФОП Штефаном В.О. здійснюється плата за фактичне користування земельною ділянкою, площею 0,2912 га на АДРЕСА_1 , в обсязі, що не відповідає прямій нормі Податкового кодексу України, в результаті чого за період: з 01.05.2013 по 31.12.2013 виникла заборгованість з плати за землю в розмірі - 50 650,10 грн; з 01.01.2014 по 31.12.2014 заборгованість з плати за землю в розмірі - 98 150,76 грн. Загальна сума заборгованості з орендної плати за землю, що заявлена прокурором до стягнення з ФОП Штефана В.О становить - 148 800,86 грн. В свою чергу, Криворізька міська рада вказувала, що для визначення ставок земельного податку та орендної плати не можуть бути використані дані грошової оцінки земель міста Кривого Рогу станом на 01.01.2004, які затверджені рішенням міської ради від 22.12.2004 № 2494, оскільки сплив встановлений законом термін їх застосування, що, в свою чергу, свідчить про протиправність сплати ФОП Штефаном В.О. орендної плати у 2014 році в розмірі 12 709,07 грн, розрахованої на підставі рішення Криворізької міської ради від 22.12.2004 № 2494. З доданого позивачем до позову розрахунку заборгованості відповідача з орендної плати за період користування орендованою земельною ділянкою з 01.01.2014 до 31.12.2014 сума орендної плати в розмірі 98 150,76 грн., яка підлягає оплаті у вказаний період, була визначена у трикратному розмірі земельного податку, розрахованого з урахуванням ставок податку за земельні ділянки на території міста Кривого Рогу, визначених відповідно до вимог пункту 275.1 статті 275 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення заборгованості у 2014 році) як для міста обласного значення з чисельністю населення від 500 до 1 000 тис. осіб, та коефіцієнтів диференціації ставки земельного податку за користування земельними ділянками певного функціонального використання місцезнаходження в межах міста, затверджених рішенням Криворізької міської ради від 26.06.2013 № 2088 та введених в дію з 01.01.2014, а також з урахуванням коефіцієнту, що застосовується у містах обласного значення. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що відповідачу обчислено орендну плату за користування земельними ділянками за 2014 рік із застосуванням ставки земельного податку, встановленої пунктом 275.1 статті 275 Податкового кодексу України та коефіцієнту диференціації ставки земельного податку, затвердженого рішенням Криворізької міської ради від 26.06.2013 № 2088 "Про ставки податку за земельні ділянки на території м. Кривого Рогу". На підставі викладеного, враховуючи, що з 01.01.2014 відповідач не виконує обов`язки землекористувача щодо внесення орендної плати в повному обсязі, не сплачує орендну плату за землю з урахуванням коефіцієнту, що застосовується у містах обласного значення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради про стягнення з відповідача - Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 98 150,76 грн за період з 01.01.2014 по 31.12.2014. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке. З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Як визначено ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. За приписами ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. За приписами статті 2 Закону України "Про оренду землі" (тут і надалі, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України "Про оренду землі"). Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За приписами ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі"). Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Вказане кореспондується з положеннями частини 1 статті 96 Земельного кодексу України та розділом 13 Податкового кодексу України, відповідно до яких, землекористувач зобов`язаний своєчасно здійснювати оплату за користування земельними ділянками, у розмірі, визначеному законодавцем. За змістом статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю" (в редакції Закону України N 2756-VI від 02.12.2010 - Податкового кодексу України). Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку у відповідності до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України є договір оренди такої земельної ділянки. Як вже було зазначено, матеріалами справи підтверджується, що між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007, зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель № 040810800141 від 05.03.2008 (далі - договір). Згідно з пунктом 45 договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Таким чином, вищезгаданий договір оренди земельної ділянки набув чинності 05.03.2008. Додатковою угодою від 20.04.2010 на підставі рішення міської ради № 3714 від 27.01.2010 були внесені зміни до пункту 5 договору оренди від 29.12.2007 та продовжений термін дії договору на три роки на тих самих умовах. Додаткова угода зареєстрована у Криворізькому міському відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 травня 2010 року за № 041010800395. Згідно з частиною другою статті 291 ГК України та абз. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на 01.01.2013) договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення про те, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, містить п. 37 Договору оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007. Необхідно наголосити, що учасниками справи не надано суду доказів продовження правовідносин між сторонами у 2014 році за вказаним договором і в матеріалах справи такі відсутні. Натомість, в матеріалах справи наявна копія рішення XXXIII сесії VI скликання Криворізької міської ради від 24.04.2013 №1927 «Про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2018 №040810800141» (т. 1 а.с. 15) з якого вбачається, що Фізичній особі - підприємцю Штефану Владиславу Олександровичу було відмовлено в поновленні договору оренди від 05.03.2018 №040810800141 з додатковою угодою від 14.05.2010 року за № 041010800395 земельної ділянки (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) площею 0,2912 га, надано для розміщення автостоянки на АДРЕСА_1 та зобов`язано його припинити комерційне використання зазначеної земельної ділянки та повернути її міській раді за актом приймання-передачі (повернення) (пункти 1 та 2 рішення). Таким чином, Договір оренди земельної ділянки № 141 від 29.12.2007 припинив свою дію 14.05.2013 року. Апеляційний суд зауважує, що орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі. При цьому, як вже було вказано, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Відтак, з огляду на встановлені обставини справи щодо закінчення строку дії Договору оренди, відсутні правові підстави для нарахування відповідачу орендної плати. Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Згідно зі ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. За змістом ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ч. 1 ст. 171 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Отже, вказаними приписами процесуального закону прямо передбачено, що суд розглядає справу на підставі поданої позовної заяви, при цьому саме учасник спору розпоряджається своїми правами щодо предмета спору, підтверджує свої вимоги відповідними доказами, при цьому, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Необхідно наголосити на тому, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05.2017 року у справі №6-951цс16 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 757/44693/15-ц). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 №911/1563/17). Колегія суддів зауважує, що вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18. Водночас, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц). Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019р. у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18. Апеляційний суд зазначає, що із закінченням строку договору оренди, такий договір є припиненим, що означає припинення дії для сторін всіх його умов, а їх невиконання протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки, однак не зумовлює продовження дії Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані сторонами. Після спливу строку дії Договору невиконання обов`язку з повернення земельної ділянки свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в оренду. Тому права та обов`язки Орендодавця і Орендаря, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за відповідними нормами ЦК України та Закону України «Про оренду землі», які регламентують наслідки збереження майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або ж наслідки невиконання майнового обов`язку щодо повернення земельної ділянки Орендодавцеві. З урахуванням зазначеного, стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення Договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Отже, оскільки прокурором при зверненні із даним позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав, а саме: позовна вимога про стягнення з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 у розмірі 98 150,76 грн. обґрунтована та базується на невиконанні умов Договору оренди б/н від 29.12.2007, який у вказаний період часу вже не діяв, у зв`язку з закінченням строку його дії, а суд апеляційної інстанції не може самостійно змінювати підстави позову, оскільки це є виключним правом позивача, яке реалізується ним на власний розсуд, а тому відповідна позовна вимога є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України та фактичних обставинах справи, а отже позов в цій частині не підлягає задоволенню. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта Штефана В.О. про необхідність залишення позовної заяви прокурора без розгляду, зважаючи на таке. Як вбачається з позовної заяви за вих. №53-1926вих.15 прокурор Саксаганського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області 01 липня 2015 року, обгрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Криворізької міської ради приписами статті 121 Конституції України та статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, що були чинними на момент подання позову. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 порушено провадження у справі №904/5875/15 та прийнято позовну заяву від 01.07.2015 за вих. №53-1926вих.15 до розгляду. Ухвалою суду від 23.11.2020 роз`єднано позовні вимоги прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 148 800,86 грн в окремі провадження, зокрема: - повернення земельної ділянки площею 0,2912 га вартістю - 2 901 895,36 грн по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) державі в особі Криворізької міської ради за актом приймання-передачі з приведенням її у придатний стан за рахунок ФОП Штефана Владислава Олександровича (справа №904/5875/15); - стягнення з ФОП Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) у розмірі 148 800,86 грн. (справа №904/6575/20). Згідно зі статтями 121, 123 Конституції України (в редакції від 02.03.2014 - чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом і таким законом, на момент подання прокурором позову від 01.07.2015 за вих. №53-1926вих.15 був Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ. Відповідно до ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції від 01.04.2015 - чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: 1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); 2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. З метою вирішення питання про наявність підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступ у розгляд справи за позовом (заявою, поданням) іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. За приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 28.03.2015 - чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду) господарський суд порушує справи за позовними заявами, в тому числі, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Таким чином, на момент звернення до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 01.07.2015 за вих. №53-1926вих.15 реалізація прокурором права на подання позову потребувала обгрунтування порушення інтересів держави та необхідності їх захисту, із зазначенням органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В той же час, чинне на той час законодавство, не вимагало від прокурора обгрунтовувати неналежне здійснення органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави. Достатнім було зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або ж вказівка про його відсутність. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищенаведених приписів законодавства, позовна заява від 01.07.2015 за вих. №53-1926вих.15 містить обгрунтування порушення інтересів держави та необхідності їх захисту, а також відомості щодо органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Так, прокурор Саксаганського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області, зважаючи на необхідність захисту порушених прав і законних інтересів територіальної громади міста Кривого Рогу, як власника земель комунальної власності, від імені якої діє Криворізька міська рада. Порушення прав і законних інтересів територіальної громади міста Кривого Рогу в даному випадку, за твердженням позивача, зумовлене неналежним виконанням ФОП Штефаном В.О. умов договору оренди земельної ділянки площею 0,2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) в частині сплати орендної плати, що призвело до недоотримання місцевим бюджетом коштів у відповідному розмірі, та неповернення її територіальній громаді міста Кривого Рогу за актом приймання-передачі після закінчення строку дії договору оренди. При цьому, необхідно зауважити, що Криворізька міська рада підтримує позовні вимоги прокурора Саксаганського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні. У зв`язку з зазначеним, є помилковими посилання апелянта Штефана В.О. на необхідність застосування положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1679-VII під час вирішення питання щодо обгрунтованості підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Криворізької міської ради у даних спірних правовідносинах, з огляду на не набрання чинності даним Законом на момент звернення прокурором до суду. Натомість, положення ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, на підставі яких було подано позов від 01.07.2015 за вих. №53-1926вих.15, втратили чинність 15.07.2015, тобто після звернення прокурором до суду та порушення провадження у справі (08.07.2015). Так, у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №922/1699/15 зазначено, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, помилково керувався положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015, та пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, яка набрала чинності 30.09.2016, оскільки у справі, що переглядається, прокурор звертався із позовом відповідно до положень статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ та статей 2, 29, 54 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017, чинних на час пред`явлення позову (17.03.2015). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. З наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру»). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №2-5633/11, від 23.07.2020 у справі №902/862/15). В свою чергу, в постановах від 10.04.2019 у справі №813/6409/13-а та від 21.11.2019 у справі №826/14062/14 Верховний Суд дійшов наступного правового висновку, що ключовим питанням у справі є підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді. Законим та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативного-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Виходячи з обставин справи, що переглядається в апеляційному порядку (№904/6575/20), підлягає врахуванню чинний на момент звернення прокурором з позовом від 01.07.2015 за вих. №53-1926вих.15 до суду нормативно-правовий акт, який визначав підстави для представництва прокурором інтересів держави - ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ. За таких умов, доводи скаржника ФОП Штефана В.О. в цій частині апеляційної скарги є безпідставними та спростовуються наведеним. Стосовно аргументів апелянта ФОП Штефана В.О. про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилося у не зупиненні провадження у даній справі до вирішення справ №212/2276/16-а, №904/4013/20 та №904/5875/15, то такі відхиляються апеляційним судом з мотивів та підстав, які зазначені вище по тексту постанови в обгрунтування відмови у задоволенні відповідних клопотань про зупинення провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0, 2912 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 у розмірі 98 150,76 грн. прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права за неповного з`ясування істотних обставин справи та невідповідності висновків суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, а відтак підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог. Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі. Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46). Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року no. 4436/07, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року). Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на результат апеляційного перегляду справи, у відповідності до ст. 129 ГПК України апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подання позовної заяви залишаються за позивачем; за подання апеляційних скарг Дніпропетровською обласною прокуратурою та Криворізькою міською радою залишаються за апелянтами; за подання апеляційної скарги Штефаном Владиславом Олександровичем в розмірі 2 453,47 грн. стягнути на його користь з міської ради. Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича задовольнити. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 в частині задоволення позовних вимог - скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2021 у справі №904/6575/20 залишити без змін. Стягнути з Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1; код ЄДРПОУ 33874388) на користь Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 453,47 грн.. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ на виконання даної постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя В.О. Кузнецов Суддя А.Є. Чередко