Постанова 4823 № 751/2239/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 липня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/2239/20 Головуючий у першій інстанції Яременко І. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/508/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К. секретар: Поклад Д.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідачі: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова в складі судді Яременко І.В. від 07 грудня 2020 року, місце ухвалення рішення м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури, в якому просив: стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 матеріальні витрати в розмірі 16 000 грн. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 29.06.2017 року старшим слідчим в ОВС Генеральної прокуратури України відбулось його затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 309 КК України. 30.06.2017 року ОСОБА_1 йому було повідомлено про підозру в рамках кримінального провадження №42017270000000022 від 26.01.2017 року за ознаками кримінального правопорушення ч.2 статті 309, ч.2 статті 307 КК України. 26.04.2018 року ОСОБА_1 було пред`явлено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 309 КК України. Вироком Новозаводського районного суду м.Чернігова від 03.07.2019 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18.11.2019 року, ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 статті 309 КК України та виправдано. При цьому, позивач вказує, що вказаними незаконними діями органу досудового слідства і прокуратури йому завдано майнову та немайнову шкоди, внаслідок незаконного переслідування, проведення ряду процесуальних дій, постійних викликів до суду. Позивач зазначає, що за весь час кримінального переслідування, фактично з 30.06.2017 року по 18.11.2019 року, він зазнав душевних страждань, відбулось порушення нормальних життєвих та соціальних зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, змінився спосіб його життя. Позивач стверджує, що дані обставини призвели до негативного ставлення оточення та рідних, оскільки вони вважали його наркоманом або особою, яка має певні відносини з наркотиками, через довгий перебіг слідства та часте відпрошування з роботи, його було звільнено з роботи. Саме з цих міркувань, ОСОБА_1 просить стягнути на його користь спричинену йому моральну шкоду в розмірі 200 000 грн. Позивач вказує, що він також поніс витрати на правову допомогу адвоката, яка була надана йому на стадії досудового розслідування, на загальну суму 16 000 грн., і вказану суму ОСОБА_1 також просить стягнути на свою користь. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 07.12.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури, задоволено частково. Судом стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відшкодування моральної шкоди 150 000 гривень, у відшкодування матеріальної шкоди 16 000 гривень, 4 611 грн. 11 коп. витрат на правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати по справі судом віднесено на рахунок держави. В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області просить скасувати оскаржуване рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 07.12.2020 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області вказують, що оскаржуване рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 07.12.2020 року є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, та невірним застосуванням судом норм матеріального права, а також порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області зазначають, що відносно позивача не обирався найбільш суворий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, крім того, з матеріалів справи не вбачається будь-яке обрання запобіжного заходу відносно позивача. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції вказана обставина не врахована, при цьому, зроблено передчасний висновок щодо тривалості перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач. Доводи апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції прийнято до уваги показання свідків в частині того, що ОСОБА_1 часто відлучався на судові засідання, та постійно був відсутній на роботі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що вказаний висновок суду першої інстанції спростовується матеріалами справи, а саме, витягом з трудової книжки ОСОБА_1 , в якій міститься відмітка, що 27.08.2018 року позивач звільнився з роботи за згодою сторін. Також у матеріалах справи відсутні відомості про кількість викликів ОСОБА_1 до правоохоронних органів, і за даних обставин, як вважає апелянт, неможливо зробити висновок, що саме час перебування під слідством і проведення слідчих дій призвели до того, що ОСОБА_1 звільнився з роботи, та що він зазнав вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, що у нього знизився престиж та репутація. Доводи апеляційної скарги вказують, що висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача 16 000 грн. в рахунок відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у кримінальному провадженні №42018000000000763, є необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги зазначають, що в матеріалах цивільної справи №751/2779/18 відсутній договір про надання правової допомоги від 30.12.2017 року, і такі докази, як договір від 30.12.2017 року та квитанції від 31.12.2017 року та 20.03.2018 року до відповідача не надходили, тому суд не може визнати вказані докази належними та допустимими. Доводи апеляційної скарги стверджують, що акти виконаних робіт по наданню правової допомоги від 31.12.2017 року та від 20.03.2018 року стосуються кримінального провадження №42017270000000022 від 26.01.2017 року, а обвинувачення ОСОБА_1 відбувалось в рамках кримінального провадження №42018000000000763 від 29.03.2018 року. Доводи апеляційної скарги вказують, що у позовній заяві ОСОБА_1 відсутня вимога про стягнення судових витрат, у тому числі, витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивачем при розгляді справи не надано відповідачам жодного документу на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, і за даних обставин, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув на користь позивача витрати на правову допомогу під час розгляду даної справи на підставі лише однієї квитанції від 26.10.2020 року. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції визначено суму витрат позивача на правову допомогу, виходячи лише із пропорційності розміру задоволених вимог, але при цьому, судом не враховано, що такі витрати, відповідно до статті 141 ЦПК України, повинні нести обидві сторони справи, у зв`язку із частковим задоволенням позову. Апелянт вважає, що визначену судом першої інстанції суму 4 611,11 грн. необхідно було віднести за рахунок позивача і відповідача, тобто, сума до задоволення повинна становити 2 305,5 грн. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Серкін К.Ю. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - Тимошенко О.С. підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Офісу Генерального прокурора - прокурор Косова О.А. вважала за необхідне задовольнити апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , представник відповідача - Державної казначейської служби України, належним чином повідомлені про час і місце розгляду даної справи (а.с.240, 243) не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, 29.06.2017 року ОСОБА_1 було затримано (а.с.7-12). 30.06.2017 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 309 КК України, - матеріали кримінального провадження №42017270000000022 від 26.01.2017 року (а.с.13-17). Згідно повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 26.04.2018 року, ОСОБА_1 було повідомлено, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 309 КК України, - матеріали досудового розслідування, відомості внесено до ЄРДР за №42018000000000763 від 29.03.2018 року (а.с.18-20). Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03.07.2019 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 18.11.2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, та виправдано його за недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 27-34). Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 07.12.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури, задоволено частково. Судом стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у відшкодування моральної шкоди 150 000 гривень, у відшкодування матеріальної шкоди 16 000 гривень, 4 611 грн. 11 коп. витрат на правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати по справі судом віднесено на рахунок держави. Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року, частково задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції, з врахуванням вищезазначених фактичних обставин справи та приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини, дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 29.06.2017 року (день затримання) по 18.11.2019 року (дата набрання виправдувальним вироком суду законної сили), тобто 28 місяців і 20 днів. Виходячи із загального часу перебування позивача під слідством і судом, та розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць, який з 01.01.2020 року було встановлено у сумі 4 723 грн., суд першої інстанції зазначив у рішенні від 07.12.2020 року, що гарантований статтею 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, мінімальний розмір моральної шкоди становить 132 244 грн., виходячи із розрахунку: 28 міс. х 4 723 грн. = 132 244 грн. Визначаючи розмір морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , судом першої інстанції враховано тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, його можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. З врахуванням вищенаведених обстави, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 150 000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. Задовольняючи вимоги заявленого позову в частині відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, а саме, оплати позивачем послуг адвоката у кримінальній справі на загальну суму 16 000 грн., суд першої інстанції визнав вимоги позову у вказаній частині доведеними, оскільки в матеріалах кримінального провадження №751/2779/18 міститься договір про надання правової допомоги від 30.12.2017 року строком дії до 31.12.2018 року. При цьому, суд першої інстанції зазначив у рішенні від 07.12.2020 року, що стороною позивача доведено, що сплата витрат в сумі 16 000 грн. за договором про надання правової допомоги, була здійснена у кримінальному провадженні, що підтверджується квитанціями від 31.12.2017 року та 20.03.2018 року. Доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області відносно того, що вищезазначений висновок рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року в частині часткового задоволення судом вимог заявленого позову, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області зазначають, що відносно позивача не обирався найбільш суворий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, крім того, з матеріалів справи не вбачається будь-яке обрання запобіжного заходу відносно позивача. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції вказана обставина не врахована, при цьому, зроблено передчасний висновок щодо тривалості перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач. Доводи апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції прийнято до уваги показання свідків в частині того, що ОСОБА_1 часто відлучався на судові засідання, та постійно був відсутній на роботі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що вказаний висновок суду першої інстанції спростовується матеріалами справи, а саме, витягом з трудової книжки ОСОБА_1 , в якій міститься відмітка, що 27.08.2018 року позивач звільнився з роботи за згодою сторін. Також у матеріалах справи відсутні відомості про кількість викликів ОСОБА_1 до правоохоронних органів, і за даних обставин, як вважає апелянт, неможливо зробити висновок, що саме час перебування під слідством і проведення слідчих дій призвели до того, що ОСОБА_1 звільнився з роботи, та що він зазнав вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, що у нього знизився престиж та репутація. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, виходячи із наступного. Згідно пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема у випадку законного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, відповідно до статті 3 Конституції України. Згідно ч.5 статті 9, ч.6 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п.5 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Пунктом 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. Відповідно до положень статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з п.9 ч.2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч.3 статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Виходячи із правового аналізу вказаної норми права, розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у відповідному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, який діє на час розгляду справи. При цьому, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визнати обґрунтованим і достатнім і більший розмір відшкодування. Згідно роз`яснень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року, частково задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції, з врахуванням вищезазначених фактичних обставин справи та приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини, дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 29.06.2017 року (день затримання) по 18.11.2019 року (дата набрання виправдувальним вироком суду законної сили), тобто 28 місяців і 20 днів. Виходячи із загального часу перебування позивача під слідством і судом, та розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць, який з 01.01.2020 року було встановлено у сумі 4 723 грн., суд першої інстанції зазначив у рішенні від 07.12.2020 року, що гарантований статтею 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, мінімальний розмір моральної шкоди становить 132 244 грн., виходячи із розрахунку: 28 міс. х 4 723 грн. = 132 244 грн. Визначаючи розмір морального відшкодування, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , судом першої інстанції обґрунтовано враховано тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, його можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. З врахуванням вищенаведених обстави, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 150 000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. З врахуванням наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув на користь позивача 150 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року у вказаній частині, оскільки даний висновок суду першої інстанції узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини. На думку апеляційного суду, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача, судом першої інстанції було дотримано засади розумності, виваженості та справедливості. Доводи апеляційної скарги вказують, що висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача 16 000 грн. в рахунок відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у кримінальному провадженні №42018000000000763, є необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги зазначають, що в матеріалах цивільної справи №751/2779/18 відсутній договір про надання правової допомоги від 30.12.2017 року, і такі докази, як договір від 30.12.2017 року та квитанції від 31.12.2017 року та 20.03.2018 року до відповідача не надходили, тому суд не може визнати вказані докази належними та допустимими. Доводи апеляційної скарги стверджують, що акти виконаних робіт по наданню правової допомоги від 31.12.2017 року та від 20.03.2018 року стосуються кримінального провадження №42017270000000022 від 26.01.2017 року, а обвинувачення ОСОБА_1 відбувалось в рамках кримінального провадження №42018000000000763 від 29.03.2018 року. Доводи апеляційної скарги вказують, що у позовній заяві ОСОБА_1 відсутня вимога про стягнення судових витрат, у тому числі, витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивачем при розгляді справи не надано відповідачам жодного документу на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, і за даних обставин, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув на користь позивача витрати на правову допомогу під час розгляду даної справи на підставі лише однієї квитанції від 26.10.2020 року. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції визначено суму витрат позивача на правову допомогу, виходячи лише із пропорційності розміру задоволених вимог, але при цьому, судом не враховано, що такі витрати, відповідно до статті 141 ЦПК України, повинні нести обидві сторони справи, у зв`язку із частковим задоволенням позову. Апелянт вважає, що визначену судом першої інстанції суму 4 611,11 грн. необхідно було віднести за рахунок позивача і відповідача, тобто, сума до задоволення повинна становити 2 305,5 грн. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, виходячи із наступного. Відповідно до п.4 статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04, остаточне 02/06/2014, п.269). Під час розгляду справи судом першої інстанції були досліджені матеріали кримінального провадження №751/2779/18, в яких на а.с.218, том 1, як зазначив суд першої інстанції у рішенні від 07.12.2020 року, міститься договір про надання правової допомоги від 30.12.2017 року строком дії до 31.12.2018 року про надання ОСОБА_1 правової допомоги в кримінальному провадженні. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні №42017270000000022 від 26.01.2017 року, позивачем до позовної заяви були додані акти прийому-передачі виконаних робіт із проведеним розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги від 31.12.2017 року та від 20.03.2018 року (а.с.36,37), а також квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 31.12.2017 року на суму 10 000 грн. та від 20.03.2018 року на суму 6 000 грн. (а.с.35,36-а). Як вбачається з матеріалів справи, копія позовної заяви ОСОБА_1 разом із додатками направлялась судом першої інстанції на адресу відповідача Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (а.с.42), і була отримана відповідачем 16.04.2020 року (а.с.45), що спростовує твердження апеляційної скарги про неотримання доказів щодо понесених позивачем витрати на правову допомогу, а саме, квитанцій від 31.12.2017 року та від 20.03.2018 року. Доводи апеляційної скарги стверджують, що акти виконаних робіт по наданню правової допомоги від 31.12.2017 року та від 20.03.2018 року стосуються кримінального провадження №42017270000000022 від 26.01.2017 року, а обвинувачення ОСОБА_1 відбувалось в рамках кримінального провадження №42018000000000763 від 29.03.2018 року. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року, виходячи із наступного. Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору про надання правової допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Серкіним К.Ю. від 30.12.2017 року, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 309 КК України, - матеріали кримінального провадження №42017270000000022 від 26.01.2017 року, що підтверджується повідомленням про підозру від 30.06.2017 року (а.с.13-17). В подальшому, 26.04.2018 року, ОСОБА_1 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, а саме, повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 309 КК України, - матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018000000000763 від 29.03.2018 року (а.с.18-20). На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні №42017270000000022 від 26.01.2017 року, позивачем до позовної заяви були додані акти прийому-передачі виконаних робіт із проведеним розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги від 31.12.2017 року та від 20.03.2018 року (а.с.36,37), а також квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 31.12.2017 року на суму 10 000 грн. та від 20.03.2018 року на суму 6 000 грн. (а.с.35, 36-а). За даних обставин, судом першої інстанції обґрунтовано було стягнуто, в порядку статті 3 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь позивача 16 000 грн., в рахунок відшкодування суми, сплаченої позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. Доводи апеляційної скарги вказують, що у позовній заяві ОСОБА_1 відсутня вимога про стягнення судових витрат, у тому числі, витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивачем при розгляді справи не надано відповідачам жодного документу на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, і за даних обставин, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув на користь позивача витрати на правову допомогу під час розгляду даної справи на підставі лише однієї квитанції від 26.10.2020 року. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції визначено суму витрат позивача на правову допомогу, виходячи лише із пропорційності розміру задоволених вимог, але при цьому, судом не враховано, що такі витрати, відповідно до статті 141 ЦПК України, повинні нести обидві сторони справи, у зв`язку із частковим задоволенням позову. Апелянт вважає, що визначену судом першої інстанції суму 4 611,11 грн. необхідно було віднести за рахунок позивача і відповідача, тобто, сума до задоволення повинна становити 2 305,5 грн. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суд першої інстанції від 07.12.2020 року, виходячи із наступного. Відповідно до приписів п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.163), за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції позивачем ОСОБА_1 сплачено адвокату Серкіну К.Ю., згідно договору про надання правової допомоги від 01.03.2020 року, 6 000 грн. На підтвердження визначення вказаної суми за надання послуг професійної правничої допомоги в матеріалах даної справи наявний акт від 26.10.2020 року прийому-передачі виконаних робіт з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги (а.с.141), а також квитанція до прибуткового касового ордера б/н від 26.10.2020 року на суму 6 000 грн. (а.с.141-а). Повноваження адвоката Серкіна К.Ю. в суді першої інстанції підтверджено ордером на надання правничої (правової) допомоги, серії СВ №1002159 (а.с.164). Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Клопотання про зменшення відшкодування витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката Серкіна К.Ю. в суді першої інстанції не заявлялось. Як вбачається з рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 було судом задоволено частково, суд обґрунтовано, з врахуванням положень п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, стягнув на користь позивача 4 611,11 грн. в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 07.12.2020 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи. В рахунок відшкодування витрат позивача на надання правничої допомоги в апеляційному суді адвокат Серкін К.Ю. просив стягнути на користь ОСОБА_1 3 600 грн., сплачені позивачем, згідно договору про надання правової допомоги від 01.03.2021 року (а.с.247). На підтвердження вказаної суми витрат в матеріалах даної справи наявний акт від 08.07.2021 року прийому-передачі виконаних робіт з розрахунком витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару), згідно договору про надання правової допомоги (а.с.245), а також квитанція до прибуткового касового ордера б/н від 08.07.2021 року на суму 3 600 грн. (а.с.244). Повноваження адвоката Серкіна К.Ю. в апеляційному суді підтверджено ордером серії СВ №1008126 (а.с.246). В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - Тимошенко О.С. просив зменшити розмір відшкодування ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції до 1 800 грн. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Офісу Генерального прокурора - прокурор Косова О.А. просила зменшити розмір відшкодування ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції до 1 200 грн. Приймаючи до уваги вищенаведене, а також приписи ч.4,ч.5,ч.6 статті 137 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2 000 грн. в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених понесених судових витрат за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. На думку апеляційного суду, даний розмір відшкодування витрат позивача на оплату послуг адвоката, є співмірним, у контексті приписів ч.4 статті 137 ЦПК України. Керуючись статтями: 137, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 07 грудня 2020 року залишити без змін. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 000 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: