Постанова 4818 № 638/3822/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 15 липня 2021 року м. Харків Справа № 638/3822/18 Провадження № 22-ц/818/3266/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Хорошевського О.М. суддів Бурлака І.В., Котелевець А.В. Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - прокуратура Харківській області, відповідач - Державна казначейська служба України треті особи - слідчий прокуратури Харківської області Жеваго Вадим Віталійович, прокурор прокуратури Харківської області Сорока Микола Костянтинович розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2021 року, постановлене суддею Цвірою Д.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяною бездіяльністю органів досудового розслідування під час досудового розслідування кримінального провадження № 42017220000001265 та просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду в розмірі 125648 грн., завдану тривалою бездіяльністю відповідача. В обгрунтування позову зазначено, що 30.10.2017, позивач звернувся до прокуратури Харківської області із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Жеваго В.В. при тривалому досудовому розслідуванні кримінального провадження за № 420172200000000834. Проте, прокуратурою Харківської області відомості, викладені в заяві про кримінальне правопорушення від 30.10.2017 в порушення ст. 214 КПК України, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були. 09.11.2017 слідчий суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова постановив ухвалу, якою зобов`язав компетентних осіб прокуратури Харківської області внести відомості до ЄРДР, викладені в заяві від 30.10.2017. 14.11.2017 на виконання ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.11.2017 внесено відомості до ЄРДР за №42017220000001265, № 42017220000001266, № 42017220000001267 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 КК України. 16.11.2017 позивач звернувся до прокуратури Харківської області з заявою, з проханням виконати ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.11.2017, направити на адресу позивача витяг з ЄРДР, розпочати досудове розслідування та видати пам`ятку про права та обовязки потерпілого. Розглянувши заяву позивача від 16.11.2017, прокуратура Харківської області направила 30.11.2017 на адресу позивача листа, відповідно до якого, позивач не позбавлений звернутися зі скаргою до Кваліфікаційно дисциплінарної комісії прокурорів та роз`яснено право оскаржити відповідь вищестоящому прокурору або до суду. Постановою від 26.12.2017 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42017220000001265 від 14.11.2017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутност в діях слідчого в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Жеваго В.В. складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 КК України закрити. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10.01.2018, скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого першого СУ прокуратури Харківської області Шевченка А.В. від 26.12.2017 про закриття кримінального провадження №42017220000001265, задоволено. Позивач наголошує на тому, що в рамках досудового розслідування по кримінальному провадженню №42017220000001265 прокуратурою Харківської області нехтувались вимоги чинного законодавства та приймались незаконні рішення, що також завдало непоправимої шкоди моральному благополуччю позивача. На його думку, з вини слідчого, він був вимушений витрачати свій особистий час і звертатись до суду за захистом своїх прав. Тривалою бездіяльністю слідчим прокуратури Харківської області, позивачу спричинено глибокі моральні страждання, компенсацію яких він оцінює у розмірі 125648 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2021 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 6000,00 грн. Судові витрати покладено за рахунок держави. В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції прокуратура Харківської області звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог як необгрунтоване, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права ст.ст. 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України, та порушенням норм процесуального права ст.ст. 76-81, 263-264 ЦПК України. Апеляційна скарга вмотивована тим, що посадовими особами органів прокуратури будь-яких протиправних дій стосовно позивача вчинено не було. Сам факт звернення позивача з заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про порушення його прав. Судом помилково зроблено висновок, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені Ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова скарги позивача задовольнялись скарги позивача з приводу розслідування кримінального провадження. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральнолї шкоди. До суду апеляційної інстанції надійшов відзив від ОСОБА_1 в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні його нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, що підтверджується ухвалами суду щодо бездіяльності посадових осіб прокуратури Харківської області. При цьому суд керувався положеннями статті 56 Конституції України, статтями 23, 1173, 1174 ЦК України. Проте, позивач ОСОБА_1 достатньо не обгрунтував, з чого саме він виходив при визначенні вказаної суми відшкодування, чому саме така сума, яка ним заявлена, є достатньою для компенсації спричинених йому фізичних та моральних страждань, тому суд врахувавши характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач ОСОБА_1 їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, тяжкість вимушених змін у його житті, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідним стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 6000 грн, що є достатнім розміром задля відшкодування заподіяної йому з боку відповідача моральної шкоди . Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, 30.10.2017, позивач звернувся до прокуратури Харківської області із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Жеваго В.В. при тривалому досудовому розслідуванні кримінального провадження за № 420172200000000834. Проте, прокуратурою Харківської області відомості, викладені в заяві про кримінальне правопорушення від 30.10.2017 в порушення ст. 214 КПК України, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були. 09.11.2017 слідчий суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова постановив ухвалу, якою зобов`язав компетентних осіб прокуратури Харківської області внести відомості до ЄРДР, викладені в заяві від 30.10.2017. 14.11.2017 на виконання ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.11.2017 внесено відомості до ЄРДР за №42017220000001265, № 42017220000001266, № 42017220000001267 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 КК України. 16.11.2017 позивач звернувся до прокуратури Харківської області з заявою, з проханням виконати ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.11.2017, направити на адресу позивача витяг з ЄРДР, розпочати досудове розслідування та видати пам`ятку про права та обов`язки потерпілого. Розглянувши заяву позивача від 16.11.2017, прокуратура Харківської області направила 30.11.2017 на адресу позивача листа, відповідно до якого, позивач не позбавлений звернутися зі скаргою до Кваліфікаційно дисциплінарної комісії прокурорів та роз`яснено право оскаржити відповідь вищестоящому прокурору або до суду. Постановою від 26.12.2017 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42017220000001265 від 14.11.2017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутност в діях слідчого в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 367 КК України закрити. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10.01.2018, скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого першого СУ прокуратури Харківської області Шевченка А.В. від 26.12.2017 про закриття кримінального провадження №42017220000001265, задоволено. Відповідно до наданих позивачем ОСОБА_1 на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди висновків спеціаліста від 21.07.2018, складеного психологом ОСОБА_3 , ситуація в якої опинився позивач ОСОБА_1 протягом тривалого часу та внаслідок неправомірних дій прокуратури Харківської області є психотравмуючою для останнього та такою, що привела до заподіяння шкоди, а саме моральних та душевних страждань. Розмір моральної шкоди заподіяної позивачу ОСОБА_1 внаслідок неправомірний дій прокуратури Харківської області становить 94239,00 гривень, а з урахуванням особистих якостей ОСОБА_4 та осбтавин справи моральна шкода чка підлягає стягненню 3100000,00 грн (а.с. 50-53). Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У п. 3 Постанові Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі Постанова) судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Переглядаючи законність невнесення заяви про скоєння заяву про вчинення кримінального правопорушення, а згодом - постанов слідчого прокуратури про закриття кримінального провадження, - суди кожного разу встановлювали обставини на підставі яких доходили висновку, що органами досудового слідства була допущена бездіяльність: не зібрані усі можливі докази повного та всебічного дослідження зібраних доказів з проведенням їх аналізу в процесуальному рішенні не відбулось, а висновок про закриття провадження був зроблений передчасно, що на думку колегії суддів свідчить про тривале невиконання визначеного у вказаній нормі ст. 2 КПК України завдання кримінального провадження. Постанови про закриття кримінального провадження були визнані безпідставними, а скарги, подані на них, відповідали завданню кримінального судочинства, визначеного у ч. 1 ст. 2 КПК України. У статті 219 КПК України, в редакції на день внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, строки досудового розслідування визначались наступним чином:

1. Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

2. Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

3. Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею. У заяві про порушення кримінальної справи та згідно з витягу з ЄРДР 42017220000001265 прямо зазначено посадову особу, яку потерпілий звинувачує у порушенні його прав під час проведення слідчих дій по кримінальному провадженню № 42014170000000291, а також зміст таких дій (а. с. 8,10,11-13,16). Тому встановлена по цій справі тривалість досудового розслідування, яка пов`язана з неодноразовою бездіяльністю службових осіб відповідача, що спричинило до правової невизначеності в питанні підтвердження чи спростування звинувачення посадових осіб, яке стосуються прав потерпілого ОСОБА_1 , зокрема на відшкодування шкоди, не можна вважати розумним строком в розумінні ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950, яка передбачає позитивний обов`язок держави організувати діяльність досудових органів таким чином, щоби право кожного на справедливий суд впродовж розумного строку не було ілюзорним. Тобто, відповідачем не було спростовано презумпцію неправомірності тривалості досудового розслідування. Оскільки здійснення усіх необхідних заходів для повного та об`єктивного розслідування кримінальної справи та виконання вимог кримінально-процесуального законодавства належить до посадових обов`язків слідчого, зазначене вище свідчить про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 1174 ЦК України, а саме прийняття незаконних рішень та бездіяльність посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень. За правилами зазначеної статті шкода, яка при цьому була завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується державою незалежно від вини посадової чи службової особи. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами(статті 1173, 1174 ЦК України). Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2019, прийнятої за наслідками розгляду справи № 638/876/17-ц, яка є аналогічною за обставинами справі, що наразі переглядається апеляційним судом. Такі висновки підлягають врахуванню з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, за яким при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). З урахуванням загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), справедливості та розумності, відповідно до норми ст. 23 ЦК України, суд вірно визначив суму, що є достатньою для компенсації моральної шкоди позивачеві. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було додержано норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Підстав для перерахунку судових витрат, передбачених ст. 141 ЦПК України, не встановлено. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу прокуратури Харківській області залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.М. Хорошевський Судді: І.В. Бурлака А.В.Котелевець Повний текст постанови складено 15.07.2021.