Постанова Київський апеляційний суд № 761/27648/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 761/27648/19 Головуючий у І-й інстанції - Пономаренко Н.В. апеляційне провадження № 22-ц/824/11540/2021 Доповідач Заришняк Г.М П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М. при секретарі - Діденку А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,- В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ГУ Національної поліції у місті Києві (далі - ГУНП у місті Києві), Держаної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. Зазначав, що Слідчим управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУНП у місті Києві) здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12015100020007355 від 26 серпня 2015 року, яке об`єднано з матеріалами кримінального провадження № 12017100100007423 від 20 червня 2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою, четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 382, частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України. ОСОБА_2 є потерпілим у об`єднаному кримінальному провадженні № 12015100020007355 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою, четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 382, частиною першою статті 388 КК України, з матеріалів якого виділено кримінальне провадження № 12019100000000229. Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12015100020007355 встановлено, що ОСОБА_3 та інші пов`язані з ним особи, маючи на меті незаконне заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, 28 грудня 2004 року придбали земельну ділянку АДРЕСА_1 (Садівниче товариство «Здоров`я»), цільове призначення якої - для ведення садівництва, та у січні 2012 року розпочали будівництво багатоквартирного п`ятиповерхового будинку. З метою доведення злочинного умислу до логічного завершення, 16 лютого 2012 року створено Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Осокорки», яке придбало через процедуру проведення прилюдних торгів земельну ділянку АДРЕСА_1 (Садівниче товариство «Здоров`я»), цільове призначення якої - для ведення садівництва, та продовжило під фактичним управлінням ОСОБА_3 здійснювати будівництво багатоквартирного п`ятиповерхового будинку. Позивач вказує, що між ним та ОК «ЖБК «Осокорки» 07 червня 2012 року укладено договір про порядок сплати пайового внеску членом кооперативу і надання приміщень, предметом якого є відносини сторін, пов`язані зі сплатою (внесенням) членом кооперативу пайового внеску та отримання ним на праві власності по завершенні будівництва і введення в експлуатацію садового будинку із вбудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 . На виконання умов цього договору він сплатив 324 000 грн. ОСОБА_3 не мав реальних намірів доводити будівництво багатоквартирного п`ятиповерхового житлового будинку до кінця та вводити його в експлуатацію, оскільки будівництво проводилося на земельній ділянці, яка за своїм цільовим призначенням не передбачає будівництво багатоквартирного житлового будинку. Оскільки багатоквартирний п`ятиповерховий житловий будинок не побудовано, тому ОСОБА_3 незаконно заволодів його коштами у розмірі 324 000 грн. Досудове слідство триває довгий час, проте ОСОБА_3 не оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто гарантії держави щодо захисту прав і майнової безпеки потерпілого ОСОБА_2 з боку держави не виконані. Вважає, що таким чином має місце невиконання державою своєї охоронної функції, прямо передбаченої Конституцією України, та наявність у зв`язку з цим негативних наслідків для позивача у формі невідшкодування збитків у розмірі 324 000 грн., заподіяних злочином, вчиненим на території України. Окрім того, позивач вказує, що унаслідок тривалого та безрезультатного досудового розслідування кримінального провадження йому завдано моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, оскільки він позбавлений права розпоряджатися та користуватися своїми коштами (майном) протягом тривалого часу, а також вимушений витрачати час на звернення до правоохоронних органів для доведення порушення своїх прав. ОСОБА_2 просив стягнути з держави в особі ГУНП у місті Києві, Державної казначейської служби України 324 000 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди та 200 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. У відзиві на позовну заяву ГУНП у місті Києві зазначало, що для відшкодування завданої шкоди потерпілому обов`язковою передумовою є встановлений рішенням суду факт протиправної бездіяльності суб`єкта, зокрема державного органу чи його посадової особи. Проте дії Слідчого управління ГУНП у місті Києві щодо здійснення досудового розслідування у вищезазначеному кримінальному провадженні не були визнані незаконними, а також не було встановлено факт бездіяльності державного органу. Крім того, відшкодування шкоди у кримінальному провадженні регулюється главою 9 розділу І Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), зокрема частиною другою статті 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. Також ГУНП у місті Києві зазначило, що розслідування у об`єднаному кримінальному провадженні № 12015100020007355 від 26 серпня 2015 року та виділеному кримінальному провадженні № 12019100000000229 триває. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відсутній причинно-наслідковий зв`язок між завданою, на думку позивача, моральною шкодою та діями ГУНП у місті Києві, наявність якого є обов`язковим для покладення відповідальності за заподіяну моральну шкоду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючий в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 09.09.2021р. позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній, надали пояснення по суті спору. В подальшому в судове засідання 04.11.2021 р. позивач та його представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Дана справа розглядалася судами неодноразово. Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2021 р. скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що Позивач 14.06.2017 р. подав Шевченківському управлінню поліції ГУНП у місті Києві заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Слідчим управлінням поліції ГУНП у місті Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12015100020007355 від 26 серпня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою, четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 382, частиною першою статті 388 КК України, яке об`єднано з матеріалами кримінального провадження № 12017100100007423 від 20 червня 2017 року. ОСОБА_2 визнано потерпілим у об`єднаному кримінальному провадженні №№ 12015100020007355 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою, четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 382, частиною першою статті 388 КК України, з матеріалів якого 16.03.2019 р. виділено кримінальне провадження № 12019100000000229. Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12015100020007355 встановлено, що ОСОБА_3 та інші, пов`язані з ним особи, маючи на меті незаконне заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, 28 грудня 2004 року придбали земельну ділянку АДРЕСА_1 (Садівниче товариство «Здоров`я»), цільове призначення якої - для ведення садівництва, та у січні 2012 року розпочали будівництво багатоквартирного п`ятиповерхового будинку. З метою доведення злочинного умислу до логічного завершення, 16 лютого 2012 року створено ОК «ЖБК «Осокорки». 13 травня 2013 року ОК «ЖБК «Осокорки» придбало з прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна земельну ділянку № НОМЕР_1 (кадастровий номер 8000000000:90:803:0033) в Садово-дачному кооперативі «Осокорки» на АДРЕСА_4 (договір купівлі-продажу від 13 травня 2013 року, укладений між арбітражним керуючим ОСОБА_4 та ОК «ЖБК «Осокорки»). 07 червня 2012 року між ОК «ЖБК «Осокорки» та ОСОБА_2 укладено договір про порядок сплати майнового внеску членом кооперативу і надання приміщення, за умовами якого задля отримання у власність двокімнатного жилого приміщення за № 20 на АДРЕСА_4 по завершенні будівництва і введенні в експлуатацію садового будинку із вбудованими приміщеннями член кооперативу сплачує пайовий внесок у розмірі 324 000 грн. Згідно з актом від 11 жовтня 2012 року оплата за договором від 07 червня 2012 року в сумі 324 000 грн. отримана ОК «ЖБК «Осокорки» повністю. Розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні № 12015100020007355 від 26 серпня 2015 року та виділеному кримінальному провадженні №12019100000000229 триває. Як видно з листа Прокуратури міста Києва, адресованого адвокату Дем`яненку В.М., на даний час досудове розслідування по кримінальному провадженню триває, проводяться відповідні слідчі дії( розшукові) та процесуальні дії для встановлення осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення (т.1 а.с.41). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що держава не виконала взяті на себе гарантії безпеки та захисту його прав від будь-яких порушень, не виконала своїх прямих функцій і прямих обов`язків. Позивач вважав, що шкода, завдана йому внаслідок злочину, а також тривалим проведенням досудового розслідування підлягає відшкодуванню державою за рахунок Державного бюджету України. Отже, предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з держави матеріальної та моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування у кримінальному провадженні щодо повернення майна позивача, чим завдали йому майнової та моральної шкоди. Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, за загальним правилом держава, будучи єдиним суб`єктом, не діє у цивільних правовідносинах безпосередньо, а лише опосередковано через відповідні державні органи. Таким чином обов`язковою умовою участі у цивільному судочинстві того чи іншого суб`єкта від імені держави України є відповідність позовних вимог компетенції та повноваженням такого органу влади. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19). Позивач ОСОБА_2 зазначив одним із відповідачів ГУНП у місті Києві, оскільки це орган досудового слідства, який уповноважений на здійснення діяльності з розслідування злочинів, а держава - єдиний суб`єкт, який здійснює цивільні права через відповідні державні органи. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Згідно з п. 8 ч.2 ст.16 ЦК України відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частиною 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Згідно з положеннями статті 1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Враховуючи те, що в даній справі йдеться про шкоду, спричинену фізичній особі бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, то відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, визначені статтями 1173,1174 ЦК України. Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності, зокрема для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 638/11289/18 (провадження № 61-17649св20), від 19 травня 2021 року у справі № 712/11296/19 (провадження № 61-13449св20). Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Дії (бездіяльність) органів державної влади, в цьому випадку ГУНП у місті Києві, внаслідок яких було завдано позивачу шкоди, є основним предметом доказування та відповідно встановлення судом у даній справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19). Крім того, відшкодування шкоди у кримінальному провадженні регулюється главою 9 розділу І КПК України, зокрема частиною другою статті 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказував, зокрема, на те, що він має право на відшкодування шкоди від держави за те, що досудове розслідування проводиться тривалий час - з часу внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12017100100007423 від 20 червня 2017 року, таким чином його право порушено, в тому числі внаслідок неефективного розслідування кримінальної справи особами, які здійснюють свої офіційні повноваження. Відповідно до ст. 113 КПК України процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. Частинами1,3,4 статті 28 КПК України визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом. З матеріалів справи слідує, що на даний час досудове розслідування у об`єднаному кримінальному провадженні №120151000020007355 від 26 серпня 2015 року та виділеному кримінальному провадженні №1201910000000229 триває, проводяться необхідні слідчі дії з метою встановлення істини по справі. За правилом ч.ч.1,2, ст. 219 КК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. З матеріалів справи також вбачається, що 20 серпня 2017 року до Єдиного державного реєстру були внесені відомості про злочин до Єдиного реєстру судових розслідувань по кримінальному провадженню №12017100100007423, з матеріалів якого 06 березня 2019 року виділено кримінальне провадження №1201810000000000229 відносно потерпілих, в тому числі і щодо позивача. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом. Частина перша статті 128 цього Кодексу передбачає, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Крім того, як слідує з матеріалів справи, 03 листопада 2017 року ОСОБА_2 було заявлено цивільний позов в кримінальному провадженні №1201710010007423 від 20 червня 2017 року на суму 324 000 грн. Отже, звертаючись із позовом про відшкодування коштів у даній справі, позивач намагається отримати відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, заявленим у кримінальному провадженні. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься "ефективним", якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення). Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. За таких обставин, посилання суду першої інстанції на обов`язкову наявність неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб державних органів, встановлених рішенням суду в іншій справі, як необхідної підстави для відшкодування збитків, є безпідставним. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року, справа №916/1423/17). За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 646/8234/19 (провадження № 61-14404св20) зазначено, що «надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір». У постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 13 травня 2021 року у справі №910/4682/20 зазначено, що оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Разом з тим, звертаючись із позовною заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої органом державної влади, позивачем ОСОБА_2 не було доведено належними та переконливими доказами, що тривалість досудового розслідування в кримінальній справі, в якій він був визнаний потерпілим, з часу внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12017100100007423 від 20 червня 2017 року на час подачі даного позову - 08.07.2019 р., тобто з 20 червня 2017 року по 08 липня 2019 р. є надмірним та неефективним, і що тим самим йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, й не обґрунтовано розмір заподіяння такої шкоди. В зв`язку з викладеним, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в зв`язку з його недоведеністю, а тому рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення з інших підстав. Керуючись ст.ст.367, 374, 376,382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,- відмовити з інших підстав. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлений 16 листопада 2021 року. Головуючий Судді: КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 761/27648/19 Головуючий у І-й інстанції - Пономаренко Н.В. апеляційне провадження № 22-ц/824/11540/2021 Доповідач Заришняк Г.М П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М. при секретарі - Діденку А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,- В С Т А Н О В И В : На підставі ст.ст. 268,383 ЦПК України, колегія суддів проголошує вступну та резолютивну частину постанови. Керуючись ст.ст.367, 374, 376,382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,- відмовити з інших підстав. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Судді: