Постанова Харківський апеляційний суд № 638/1996/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/1996/20 Головуючий суддя І інстанції Подус Г. С. Провадження № 22-ц/818/3060/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Подус Г.С., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчих ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві, Маслова Д.Б. та Харченко Я.Є. при імітації досудового розслідування по кримінальному провадженню №42019220000000003, встановив: 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчих ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві, Маслова Д.Б. та Харченко Я.Є. при імітації досудового розслідування по кримінальному провадженню №42019220000000003, який в подальшому було уточнено. Позовна заява мотивована тим, що 22.12.2018 року за його заявою ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова зобов`язано уповноважену особу прокуратури внести відомості до ЄРДР викладені в заяві від 14.12.2018 року. 02.01.2019 року відомості внесено до ЄРДР. 01.02.2019 року матеріали кримінального провадження №42019220000000003 направлено до ТУ ДБР в м. Полтаві для проведення досудового розслідування. 15.02.2019 року слідчий ТУ ДБР в м. Полтаві Маслов Д.Б. вручила пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого по кримінальному провадженню №42019220000000003 і більше ніяких слідчо-процесуальних дій не проводив. 26.06.2019 року Маслов Д.Б. виніс постанову про закриття кримінального провадження. 19.07.2019 року Октябрський районний суд м. Полтави скасував постанову про закриття кримінального провадження. 24.07.2019 року позивач звернувся до слідчого з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи. 26.07.2019 року винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання від 24.07.2019 року. 03.09.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання. Зазначає, що 09.09.2019 року вдруге звернувся до слідчого з клопотанням про проведення психологічної експертизи, однак 13.09.2019 року слідчий повторно відмовила у задоволенні клопотання. 08.11.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання про призначення ОСОБА_1 експертизи. 15.11.2019 року позивач втретє звернувся до слідчого з клопотанням про призначення експертизи, але слідчий рішення не прийняла. 08.01.2020 року позивач вчетверте звернувся до слідчого з клопотанням про проведення судово-психологічної експертизи, але слідчим вдруге рішення прийнято не було. Зазначає, що через чисельні незаконні та невмотивовані процесуальні рішення слідчого він був змушений протягом тривалого часу звертатись до судів для оскарження таких рішень, що завдало йому значних моральних страждань. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 вважає, що своїми тривалими неправомірними діями відповідач завдав моральної шкоди у розмірі 1 912 815 грн., та 02.10.2020 уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив суд позов задовольнити, захистивши його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, заподіяною йому неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача при імітації розслідування кримінальної справи №42019220000000003, а також стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 239101,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. Ухвалою цього ж суду від 21 січня 2021 року було виправлено описку у вищевказаному рішенні суду. Ухвалою цього ж суду від 10 березня 2021 року було задоволено заяву про виправлення описки у виданому виконавчому листі по справі. В апеляційній скарзі представник відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві - Стороженко А.І. просить скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України, та порушенням норм процесуального права ст.ст. 76-81, 263-264 ЦПК України. Вказав, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку щодо наявності правових підстав, передбачених ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України для покладення на відповідача відповідальності за начебто завдану моральну шкоду позивачу у зв`язку із порушенням його прав, суд безпідставно обґрунтував свої висновки обставинами, які були встановлені ухвалами про задоволення скарг позивача під час розслідування кримінального провадження №42019220000000003. Зазначив, що дії органів ТУ ДБР у м. Полтаві за результатами розгляду скарг на постанови про закриття кримінального провадження не визнавалися судом незаконними. Зауважує, що порушене право позивача на визнання його потерпілим відновлено шляхом оскарження бездіяльності слідчих у порядку визначеному КПК України, не має наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом моральної шкоди у даній справі, саме така правова позиція узгоджується з практикою Верховного суду викладену у постановах від 18.12.2019 у справі №554/7971/18, від 21.12.2019 у справі №285/3475/18, від 22.01.2020 у справі №454/1403/17, від 19.03.2020 у справі №686/13212/19, від 04.11.2020 у справі №761/20966/17, від 22.12.2020 у справі 686/24223/17, від 20.01.2021 у справі №686/27885/19. Вважає, що доводи позову про незаконні дії посадових осіб ТУ ДБР у м. Полтаві під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019220000000003 не доведені. Звертає увагу суду, що наведені ОСОБА_1 підстави позову за своїм змістом є лише переліком дій та бездіяльності органів досудового розслідування, передбачені ст. 23 ЦК України ознаки моральної шкоди, фізичні або душевні страждання, яких внаслідок цього зазнала особа, у даному випадку відсутні. Апелянт посилався на правові висновки, які були за аналогічних обставинах справи сформульовані у постановах Верховного суду від 16.01.2019 у справі №171/189/17, 23.01.2019 у справі №638/1413/17, від 30.01.2019 у справі 199/1478/17, від 13.03.2019 у справі №454/1462/16-ц, від 11.09.2019 у справі №336/5519/18, від 21.12.2019 у справі №285/3475/18, Від 28.11.2018 у справі №638/9055/15, від 31.10.2018 у справі №646/5224/17, від 10.10.2018 у справі №640/3837/17, від 04.07.2018 у справах №№641/2328/17,638/14260/16, від 13.03.2019 у справі №638/12193/16, від 11.09.2019 у справі №336/5519/18. Вказав, що суд не мотивував своїх висновків про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн, не зазначив допустимих та достовірних доказів на їх підтвердження. Вважає, що ОСОБА_1 зловживає своїми правами, використовує право на звільнення від сплати судового збору за подання позову, як інваліда 2 групи, подав до Дзержинського районного суду м. Харкова більше 30 позовів до ТУ ДБР у м. Полтава та до органів прокуратури, з тих самих підстав, за тими самими доводами, навіть за тими самими кримінальними провадженнями у яких він просить стягнути з державного бюджету кошти в значних розмірах, за нібито завдану йому моральну шкоду при розслідуванні кримінальних проваджень, відкритих за його ж заявами. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін. Вказав, що ТУ ДБР у м. Полтава подав скаргу з формальних підстав. Звертає увагу суду, що у цій справі підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а систематичне прийняття рішень органом досудового слідства без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин та надмірна тривалість досудового розслідування. Посилається на правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 08.04.2020 №638/14009/17, від 16.09.2020 у справі №638/6363/19, від 17.09.2020 у справі №638/9834/18, від 23.09.2020 у справі № 638/14007/17, від 02.12.2020 року у справі №638/14008/17. Зазначив, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, пояснення учасників справи, вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення не відповідає вказаним вимогам. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбачена в частинах першій-п`ятій цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, при розгляді вказаної справи застосуванню підлягають статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16. Результат системного аналізу вказаних норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу слідства, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом. При цьому повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою. Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року по справі №520/3307/16-ц. Проведення слідчих процесуальних дій в рамках кримінального провадження, реалізація дій заявника на оскарження процесуальних дій слідчого, не свідчить про незаконність дій слідства відносно нього. Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України). Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 Цивільного кодексу України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 Цивільного кодексу України. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною першої статті 303 КПК України визначено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. За правилом частини другої статті 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого, дізнавача та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17 (провадження № 61-42619св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17 (провадження № 61-36602св18). Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 14.12.2018 року в порядку ст. 214 КПК України звернувся до прокуратури Харківської області з заявою про вчинення кримінального правопорушення. Відомості до ЄРДР внесено не було. 22.12.2018 року Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова зобов`язано уповноважену особу прокуратури внести відомості до ЄРДР викладені в заяві від 14.12.2018 року. 02.01.2019 року відомості внесено до ЄРДР за №42019220000000003. 01.02.2019 року матеріали кримінального провадження №42019220000000003 направлено до ТУ ДБР в м. Полтаві для проведення досудового розслідування. 15.02.2019 року слідчий ТУ ДБР в м. Полтаві Маслов Д.Б. вручила пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого по кримінальному провадженню №42019220000000003. 26.06.2019 року Маслов Д.Б. виніс постанову про закриття кримінального провадження. 19.07.2019 року Октябрський районний суд м. Полтави скасував постанову про закриття кримінального провадження. 24.07.2019 року позивач звернувся до слідчого з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи. 26.07.2019 року винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання від 24.07.2019 року. 03.09.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання. 09.09.2019 року позивач вдруге звернувся до слідчого з клопотанням про проведення психологічної експертизи, однак 13.09.2019 року слідчий повторно відмовила у задоволенні клопотання. 08.11.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання про призначення ОСОБА_1 експертизи (а.с.13-14). 15.11.2019 року позивач втретє звернувся до слідчого з клопотанням про призначення експертизи. ТУ ДБР у м. Полтава надало до суду копію відповідь від 21.11.2019 року за вих. №І-7228/02-1-19, з якої вбачається, що клопотання задоволено. 08.01.2020 року позивач вчетверте звернувся до слідчого з клопотанням про проведення судово-психологічної експертизи. ТУ ДБР у м. Полтава надало до суду копію відповіді від 26.01.2020 року за вих. №І-485/15-02-1, з якої вбачається, що клопотання задоволено. У відповідності до ч. 1 ст. 220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. З наведених підстав суд першої інстанції вважав, що клопотання ОСОБА_1 розглянуто з порушенням норм КПК України. Суд також прийшов до висновку, що права позивача порушені та є підстави для відшкодування шкоди. Суд вважав, що ухвалами Октябрського районного суду м. Харкова, встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування з приводу розслідування кримінального провадження №42019220000000003. Вказані обставини, а також подальша необхідність звернення позивача до суду в порядку визначеному приписами КПК України із заявами про усунення перешкод, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, на переконання суду, безумовно призвели до моральних страждань позивача. Суд відхилив заперечення відповідача про те, що згадані ухвали слідчого судді не є обов`язковими для суду з огляду на те, що з даних ухвал вбачається протиправна поведінка органу досудового розслідування. Хоча вони і не є обов`язковими у розумінні ч. 6 ст. 82 ЦПК України, однак є такими, що встановлюють фактичні обставини по справі. Суд не погодився із твердження відповідача, що внаслідок зміни порядку призначення експертизи та залучення експерта слідчий у даному випадку позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи. Суд першої інстанції вказав, що призначення судової експертизи є правом суду, а не його обов`язком. Оскільки у справі, яка розглядається, з`ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена чинними ухвалами суду протиправна бездіяльність слідчих прокуратури Харківської області в частині не виконання своїх службових обов`язків, суд застосовував не спеціальні, передбачені у статті 1176 Цивільного кодексу України, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень. Суд вважав встановленим, що ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до ст. 243 КПК України експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу. Проведення судової експертизи - це слідча дія, яка являє собою особливу, передбачену кримінальним процесуальним законом форму одержання нових знань, що мають значення для справи, за допомогою проведення досліджень особами зі спеціальними знаннями в галузях науки, техніки, мистецтва тощо. Процесуальну форму цієї слідчої дії визначають закріплені в законі положення, що передбачають умови й процедури залучення спеціалістів для її проведення. Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого, прокурора, слідчого судді (крім випадків, коли процесуальні особи зобов`язані звернутися до експерта для проведення експертизи), який приймає рішення виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, необхідності застосування наукових, технічних або інших спеціальних знань і неможливості встановлення фактичних даних іншим шляхом. Таке рішення може бути прийнятим слідчим, прокурором не лише за їх ініціативою, а й за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. Позивач всупереч процесуальних обов`язків не надав до суду належних і допустимих доказів, що у даному випадку виходячи з фабули кримінальної справи призначення судової психологічної експертизи було необхідним. Таку необхідність та порядок проведення досудового слідства визначає лише сам орган досудового слідства. Судом встановлено, що такі рішення за клопотанням позивача були двічі ухвалені органом досудового слідства. При цьому судом не встановлено, що вони були недоречними чи призвели до порушення прав позивача на проведення досудового слідства у розумні строки, що має оцінювати суд з урахуванням всієї процесуальної ситуації у справі, однак відповідних даних для таких негативних висновків матеріали справи не містять. Крім того, позивач не довів, що під час досудового слідства він не мав змоги самостійно на договірній основі залучити експерта для проведення психологічної експертизи, яку він вважав необхідною, та надати відповідний висновок до матеріалів кримінальної справи. Таким чином, доводи позивача про затягування досудового слідства поза розумні строки у даному випадку не знайшли свого підтвердження, тому суд безпідставно застосував вказані норми матеріального права і вважав встановленим факт завдання позивачу моральної шкоди. Тому у задоволенні позову слід відмовити, за його недоведеністю. Колегія суддів відхиляє посилання позивача на вищевказану касаційну практику Верховного Суду з огляду на те, що за вона стосується спорів з відмінними від цієї справи обставинами. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)». Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Отже, судом апеляційної інстанції, встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження викладених обставин, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року є його процесуальним обов`язком, а також не доведено наявність необхідних умов (делікту) для покладення відповідальності на державу, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Аналогічний правовий висновок викладено при дослідженні спірних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19 (провадження № 61-20488св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 22 грудня 2020 року у справі № 686/10768/19 (провадження № 61-5318св20). Таким чином, сам факт винесення зазначених вище ухвал слідчим суддею, згідно з якими за результатами розгляду скарг постанови слідчого скасовувались та останнього зобов`язано розглянути клопотання заявника, свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1 . Сам факт скасування постанов ухвалою слідчого судді не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, не мають наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані ухвали слідчим суддею, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача. Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися посадовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві у кримінальному провадженні, натомість судом не встановлено, а у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення його особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже, заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. Сам факт зобов`язання судом посадових осіб відповідача внести відповідні відомості до ЄРДР та незадоволення клопотання про призначення експертизи не свідчить про протиправність дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що його права та інтереси були поновлені. Незгода позивача з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, які ним були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Таким чином, оскільки у цій справі відсутні всі три умови для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, зокрема відшкодування моральної шкоди, тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20) та від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20). Вищевказане надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчим відповідача при імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019220000000003 задоволенню не підлягає, тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі з урахуванням вищевикладеного. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною сьомою статті 141 ЦПК України визначено, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.259, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві - задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року - скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 23 квітня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.