Постанова 4801 № 143/691/22

Справа № 143/691/22 Провадження № 22-ц/801/563/2026, 22-ц/801/564/2026 Категорія: 45 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сич С. М. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 рокуСправа № 143/691/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , поданою її представником - адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем, та ОСОБА_4 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 15 грудня 2025 року (дата складання повного тексту судового рішення 22 грудня 2025 року) та на додаткове рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 05 січня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення), які ухвалені у цій справі у м. Погребищесуддею цього суду Сичом С.М., В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.10.2021 року ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області у справі № 143/715/21 до неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження та передачі його під нагляд матері ОСОБА_3 строком на 1 рік. У названій ухвалі суду вказано, що 13.05.2021 року близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_5 , будучи особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, перебуваючи на території двору багатоквартирного будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , спільно із малолітнім ОСОБА_2 стріляли стрілами за допомогою дерев`яного лука, належного ОСОБА_5 . Під час стрільби із вказаного лука ОСОБА_5 з необережності влучив стрілою малолітньому ОСОБА_2 у праве око, внаслідок чого останнього було госпіталізовано до Комунального підприємства «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради». Згідно із висновком судово - медичної експертизи № 64 від 24.06.2021 року у ОСОБА_2 мало місце проникаюче рогівкове поранення правого ока з випадінням оболонок та скловидного тіла важкого ступеню, яке в подальшому лікуванні обґрунтовано призвело до операції видалення правого ока (енуклеації). Вказана травма ока виникла від травматичної дії гострого предмету (в т.ч. стріли, що була випущена з лука) 13.05.2021 року. Травма правого ока у ОСОБА_2 загрозливою для життя в момент заподіяння не була, але призвела до розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш, ніж на одну третину, і за цим критерієм відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Судом також зазначено, що суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст. 128 КК України (необережне тяжке тілесне ушкодження), мало місце і вчинено воно неповнолітнім ОСОБА_5 , який не досяг віку кримінальної відповідальності. Позивач стверджувала, що суспільно небезпечними діями ОСОБА_5 завдано моральної шкоди її сину ОСОБА_2 , яка полягає у сильних душевних хвилюваннях, дискомфорті та стражданнях, оскільки він тепер є особою із інвалідністю на все життя та погано себе почуває у зв`язку із отриманою травмою, а також у зміні його звичайного способу та ритму життя, необхідністю проведення постійного лікування. Також звернула увагу суду на те, що у сина спостерігаються постійні головні болі, що значною мірою впливає на його емоційний та психологічний стан. Також позивач наголосила на тому, що син відчув себе особою з обмеженими можливостями, який не може забезпечити собі нормальне існування, у спілкуванні із дітьми у нього існують комплекси через отриману травму, що призводить до того, що він не хоче ні з ким спілкуватися, плаче, замикається в собі та постійно перебуває вдома. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд стягнути із відповідачів на її користь у відшкодування завданої малолітньому ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 700 000 грн. 20.03.2025 року на до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив стягнути солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої суспільно небезпечним діянням малолітньому ОСОБА_2 , моральної шкоди в сумі 1 547 800 грн. 15.12.2025 рокурішенням Погребищенського районного суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Стягнено солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої суспільно небезпечним діянням малолітньому ОСОБА_2 моральної шкоди у сумі 800 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 834, 56 грн та по сплаті витрат на проведення судової експертизи в сумі 4 631, 43 грн. Стягнено із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4068, 66 грн та по сплаті витрат на проведення судової експертизи в сумі 4 631, 43 грн. 24.12.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення суду, в якій він просив стягнути солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 50 000 грн. 05 січня 2026 року додатковим рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 460 грн. Стягнено із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 460 грн. Не погодившись із ухваленими рішеннями суду, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Покоєвича А.О.,подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати основне рішення в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким позов задовольнити повністю, а також скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити повністю вимоги заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що відсутність законодавчо закріпленої формули визначення розміру моральної шкоди не означає, що завлений позивачем розмір є необґрунтованим або надмірним. Проте суд першої інстанції не запропонував альтернативного логічного або юридичного обґрунтування, яке б пояснювало чому саме розмір моральної шкоди 800 000 грн є справедливим, достатнім та співмірним із характером завданої шкоди. На думку скаржника, суд обмежився констатацією власного внутрішнього переконання без його наповнення конкретним змістом. Апелянт зауважує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, формально послався на принципи розумності, справедливості та співмірності, однак не розкрив їх змісту у контексті даної справи. З оскаржуваного судового рішення, на думку скаржника, неможливо встановити чому саме сума 800 000 грн є розумною та з яких міркувань суд дійшов висновку, що більша сума буде несправедливою чи надмірною. Між тим, адвокат Покоєвич А.О. наголошує, що суд першої інстанції, встановивши, що внаслідок протиправних дій малолітнього сина відповідачів ОСОБА_2 зазнав втрати органу зору, що відповідно до медичних висновків є каліцтвом, не надав належного значення таким обставинам при визначенні розміру моральної шкоди. При цьому скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції про зменшення розміру компенсації з огляду на те, що відповідачі не є безпосередніми заподіювачами шкоди, оскільки відповідно до ст. 1178 ЦК України батьки несуть повну цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану малолітньою дитиною. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував пропорційний розподіл витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, оскільки гонорар адвоката відповідно до договору про надання правової допомоги був фіксований. Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Буросевича С.Й.надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В заперечення проти апеляційної скарги зазначає, що розмір моральної шкоди у 800 000 грн, що визначений судом, є надзвичайно значним для поточних соціально-економічних умов в Україні Саме з огляду на тяжкість та незворотність наслідків спричиненої шкоди суд і присудив суму, яка є надзвичайно великою для справ щодо необережного заподіяння шкоди неповнолітніми у побутових умовах. Також вказує, що ОСОБА_3 є розлученою та самостійно несе основний тягар утримання дитини. Аліменти, які сплачує батько дитини (інший відповідач у справі), є мінімальними, що фактично покладає всю фінансову відповідальність за утримання дитини на матір. Визначена судом сума морального відшкодування вже є надмірною для відповідача. Будь-яке збільшення цієї суми, як того вимагає апелянт, призведе до порушення принципу пропорційності та перетворить відшкодування шкоди на інструмент довічного фінансового рабства для відповідачів, що прямо суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Також до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Крім того, не погодившись із основним рішеннями суду, ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати основне рішення в частині вимог до ОСОБА_4 , та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку ОСОБА_4 , у наданих позивачем суду доказах на підтвердження позовних вимог не зазначено про фізичний біль та страждання, їх тривалість, яких зазнав малолітній ОСОБА_2 у зв`язку із каліцтвом. Надані документи, як вважає скаржник, лише встановлюють та підтверджують факт каліцтва у ОСОБА_2 . При цьому скаржник зауважує, що документи, які б характеризували негативні зміни в стані здоров`я ОСОБА_2 , починаючи з моменту отримання травми, відсутні, а тому неможливо визначити конкретний рівень моральної шкоди. Апелянт наголошує, що з позовної заяви взагалі не зрозуміло в чому проявляються соціальні проблеми у спілкуванні з іншими людьми, погіршення з ними відносин і якими доказами це підтверджується. Також вказує, що відсутні будь-які докази, що травма ока утруднює навчання ОСОБА_2 в школі. За таких обставин, скаржник вважає, що стягнена сума моральної шкоди є необґрунтованою та великою. Крім того, ОСОБА_4 не погоджується із висновком експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21 за результатами проведення судової психологічної експертизи, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 20.12.2022 року, оскільки ОСОБА_4 до участі у справі було залучено лише після проведення вказаної експертизи, а також судовий експерт не з`явилась за викликом до суду про надання додаткових пояснень та суд ухвалив рішення за відсутності таких пояснень. При цьому стягнена судом сума моральної шкоди, на переконання ОСОБА_4 , є завищеною та ґрунтується на підставі висновку експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21, в якому проведено неправильний розрахунок. Між іншим, відповідач ОСОБА_4 вважає, що підстав для солідарного стягнення моральної шкоди із обох відповідачів немає, враховуючи, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано ще у 2005 році. Водночас факів щодо спільного заподіяння шкоди чи що подія настала внаслідок злочинної недбалості чи спільного умислу відповідачів не встановлено. Звертає увагу, що малолітній ОСОБА_5 проживає безпосередньо з матір`ю та з його пояснень дерев`яний лук придбала йому також матір. До того ж, відповідач ОСОБА_4 на момент вчинення травми був відсутній за місцем проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Таким чином, апелянт наголошує, що доказів, які б підтверджували сукупність і взаємопов`язаність дій відповідачів, об`єднаних спільними намірами немає, а відповідно і немає підстав для покладення солідарної відповідальності за завдану позивачам шкоду. Також ОСОБА_4 вказує, що позовна заява заявлена як про стягнення матеріальної та моральної шкоди, натомість не містить вимог про стягнення матеріальної шкоди, яка б виражалась в грошах. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що такі апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідають цим вимогам. З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2021 року близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_5 , будучи особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, перебуваючи на території двору багатоквартирного будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , спільно із малолітнім ОСОБА_2 стріляли стрілами за допомогою дерев`яного лука, належного ОСОБА_5 . Під час стрільби із вказаного лука ОСОБА_5 з необережності влучив стрілою малолітньому ОСОБА_2 у праве око, внаслідок чого останнього було госпіталізовано до КП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради». 01.06.2021 року згідно із довідкою Центру зору «Оптиман» ОСОБА_2 проведено енуклеацію правого очного яблука. Рекомендовано гігієну протеза, огляд через чотири місяці для виготовлення індивідуального протеза, наступні огляди кожні вісім місяців для виготовлення нового індивідуального протеза до 12 років, потім кожен рік до припинення росту дитини і в подальшому заміна протеза кожні три роки (т.1 а.с.26). 01.07.2021 року рішенням лікарсько-консультативної комісії при КНП «ВОДКЛ ВОР» № 33 ОСОБА_2 встановлено діагноз: анофтальм правого ока, як наслідок проникаючого рогівково - склерального поранення правого ока з випадінням оболонок та скловидного тіла. Термін переогляду на МСЕК за один місяць до закінчення терміну соціальної допомоги. Виконання індивідуальної програми реабілітації додається (т.1 а.с.19). Згідно із індивідуальною програмою реабілітації від 01.07.2021 року ОСОБА_2 потребує стаціонарного лікування за потреби, профілактики травми ока, систематичних медичних спостережень, психолого - педагогічного патронажу, під час навчального процесу сидіти за першими партами в середньому ряду, йому протипоказані заняття, що потребують бінокулярного зору, він звільнений від уроків трудового навчання, де є можливість пошкодження єдиного здорового ока (т.1 а.с.22-24). 29.10.2021 року ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області у справі № 143/715/21 до малолітнього ОСОБА_5 , жителя АДРЕСА_2 , застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження та передачі його під нагляд матері ОСОБА_3 строком на 1 рік. Зі змісту вказаної ухвали суду вбачається, що згідно із висновком судово - медичної експертизи № 64 від 24.06.2021 року у ОСОБА_2 мало місце проникаюче рогівкове поранення правого ока з випадінням оболонок та скловидного тіла важкого ступеню, яке в подальшому лікуванні призвело до операції видалення правого ока (енуклеації). Вказана травма ока виникла від травматичної дії гострого предмету (в т.ч. стріли, що була випущена з лука тощо) 13.05.2021 року. Травма правого ока у ОСОБА_2 загрозливою для життя в момент заподіяння не була, але призвела до розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш, ніж на одну третину, і за цим критерієм відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст. 128 КК України (необережне тяжке тілесне ушкодження), мало місце і вчинено воно малолітнім ОСОБА_5 , який не досяг віку кримінальної відповідальності (т.1 а.с.14-15). Згідно із випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КП «Погребищенський центр первинної медико-санітарної допомоги Погребищенської міської ради» від 07.03.2023 року № 54 ОСОБА_2 встановлено діагноз: проникаюче рогівково - склеральне поранення правого ока з випадінням оболонок та скловидного тіла (т.1 а.с.105). Відповідно до висновку експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21 (т. 2 а.с.11-22) до настання обставин, які мали місце 13.05.2021 року, ОСОБА_2 характеризувався як активний, енергійний, веселий, життєрадісний, неконфліктний, товариський, чуйний. Він любив спорт, зокрема грати у футбол та кататися на велосипеді. Мріяв записатися у футбольну команду та відвідувати тренування, його обирали фізоргом у школі. Був активним учасником позакласної діяльності, спортивних змагань, відвідував танцювальний гурток. Поряд із наведеним, події, що досліджувалися у справі, призвели до руйнування адаптивного усталеного способу його життя. Це визначається тим, що внаслідок отриманих ним тілесних ушкоджень при суттєвому обмеженні волевиявлення, перебіг його життя набув соціально та психологічно деструктивного (руйнівного) для нього характеру. Внаслідок травми утворилися умови, що призводять до порушення життєвих планів ОСОБА_2 , оскільки зумовили набуття ним інвалідності, переведення його до спеціальної групи на зайняттях фізичною культурою, виключили можливість відвідувати тренування із футбольною командою та загалом вести активний спосіб життя. Поряд із цим, експерт відзначив, що досліджувана подія призвела до емоційно-поведінкових змін в його особистості, відмічається вразливість, дратівливість, неспокій, домінування зниженого настрою, відчуття неповноцінності, закритість, замкнутість. ОСОБА_2 мав поганий сон, відчував дискомфорт при догляді за протезом, Під час відвідування психолога мав високий рівень тривожності, страху та паніки, проявляв емоційну лабільність, апатію. Також у висновку експерта зазначено, що актуальний емоційний стан ОСОБА_2 полягає у відчутті безпорадності, занепокоєння та дратівливості. У життєвій ситуації, яка склалася, відчуває загрозу і небезпеку, обставини сприймає як болісні і неприємні. Страждає від відчуття власного безсилля та неможливості змінити ситуацію, відчуває виснаження та вимушену необхідність змиритися із життєвими втратами, обставини змушують пристосовуватися до нових способів життєдіяльності. Потребує підтримки, відчуття любові і прийняття. Висновком такої експертизи стало, зокрема, те, що ситуація вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 128 КК України, що призвело до тяжких тілесних ушкоджень для ОСОБА_2 , є психотравмуючою для ОСОБА_2 та йому завдані моральні страждання. Як вбачається із довідки Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» від 04.04.2025 року та від 08.04.2025 року ОСОБА_4 працює у Погребищенській дільниці Гайсинського УЕГГ Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» водієм автотранспортних засобів з 16.12.2023 року по теперішній час та отримав за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року заробітну плату в розмірі 87 433, 09 грн (т.4 а.с.40-41). Згідно із довідкою завідувача сектору фізичної культури і спорту управління соціального захисту населення Погребищенської міської ради Демиденко В. від 23.04.2025 року ОСОБА_2 20.12.2024 року приймав участь у ІІ етапі змагань «Пліч - о - пліч всеукраїнські шкільні ліги» з баскетболу серед учнів закладів загальної середньої освіти Погребищенської міської територіальної громади (юнаки 5 - 9 класів) та був нагороджений грамотою за участь у вказаних змаганнях (т.4 а.с.60). Згідно із довідкою про розмір виплачених пільг/житлової субсидії від 06.05.2025 року ОСОБА_3 за період з 01.10.2024 року по 30.04.2025 року отримала пільгу/житлову субсидію в розмірі 7934, 36 грн 36 коп (т.4 а.с.61). 02.07.2025 року рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області у справі № 143/803/15-ц стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн щомісячно (т.4 а.с.46). Відповідно до характеристик ОСОБА_2 , виданої директором КЗ «Погребищенський ліцей № 2 ПМР Вінницького району Вінницької області» ОСОБА_8. та класним керівником 5-А класу цього навчального закладу ОСОБА_9, серед іншого, зазначено, що ОСОБА_2 любить спорт, але участі у шкільних спортивних змаганнях не бере через травму ока. Протягом навчання у початкових класах він брав активну участь у громадському житті ліцею та класу. Був активним учасником різноманітних спортивних змагань, позакласних акцій, свят, відвідував танцювальний гурток. Але згодом, внаслідок травми, за станом здоров`я був переведений у спецгрупу (т.1 а.с.106-107). Згідно із довідкою голови Вінницького обласного відділення Української асоціації сімейних психологів ОСОБА_7 . ОСОБА_2 після травматизації 13.05.2021 року систематично (раз на тиждень) відвідував психолога з метою надання психотерапевтичної та психокорекційної допомоги, у нього спостерігалася висока тривожність та дезадаптація. Дитина погано спить, проявляє агресію до близьких та рідних, у нього низький рівень самооцінки та самоконтролю. На фоні високого рівня тривожності, страху і паніки у хлопчика були часті головні болі, порушення сну, емоційна лабільність, апатія (т.3 а.с.230). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що вчинене ОСОБА_5 суспільно небезпечне діяння призвело до тяжких невідворотних наслідків у вигляді втрати ОСОБА_2 життєво важливого органу (правого ока), що вочевидь призвело до його значних та тривалих фізичних страждань, пов`язаних із болем в області правого ока, головних болів, підняттям температури тіла, сльозотечею, що, серед іншого, відображено у висновку експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21 за результатами проведення судової психологічної експертизи, та відповідно до норми п. 1 ч. 2ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди. У суду не виникло будь-яких розумних сумнівів в обґрунтованості окреслених висновків експерта, оскільки вони ґрунтуються на досліджених ним вихідних даних та співбесіді з дитиною, узгоджуються між собою, є достатньо вмотивованими та не суперечать іншим матеріалам справи. Відтак, суд дійшов висновку, що вчинене ОСОБА_5 суспільно небезпечне діяння призвело не лише до значних та тривалих фізичних страждань ОСОБА_2 , а й породило в останнього глибокі, тривалі, системні та надзвичайно стійкі душевні страждання, що слугує самостійною підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні положень п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України. При цьому суд вважав неприйнятними доводи відповідачів про те, що вони, як батьки малолітньої особи, яка заподіяла шкоду потерпілому, несуть дольову, а не солідарну відповідальність, оскільки їхня спільна бездіяльність не призвела до завдання шкоди, зважаючи на те, що шкода, завдана малолітньому ОСОБА_2 з необережності малолітнім ОСОБА_5 , унаслідок здійснення пострілу стрілою за допомогою дерев`яного лука, мала місце за відсутності контролю з боку його батьків-відповідачів у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які б мали забезпечити безпечне проведення дозвілля їхнім сином на прибудинковій території і унеможливити заподіяння шкоди здоров`ю інших дітей, а тому шкода повинна бути відшкодована батьками дитини, які є відповідачами у справі, солідарно. Визначаючись із розміром грошової компенсації моральної шкоди, суд виходив із того, що згідно із висновком експерта від 09.10.2024 року №3929/23-21 за результатами проведення судової психологічної експертизи орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання ОСОБА_2 може становити 144 МЗП (1 152 000 грн) або 288 МЗП (2 304 000 грн), у залежності від оцінки судом дій заподіювача шкоди ОСОБА_5 . Однак, суд не взяв до уваги висновок експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21 в цій частині, оскільки вказаний у ньому орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання ОСОБА_2 , на переконання суду першої інстанції, не є співмірним із завданими ОСОБА_2 фізичним та моральним стражданням та не узгоджується із принципами справедливості, розумності та добросовісності. Беручи до уваги характер та обставини вчиненого малолітнім ОСОБА_5 суспільно небезпечного діяння, ступінь фізичного болю, моральних страждань та їх тривалість, вимушені зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості, погіршення можливості реалізації здібностей, яких зазнав малолітній ОСОБА_2 , ураховуючи принципи справедливості, розумності та добросовісності, суд дійшов висновку, що із відповідачів належить стягнути солідарно на користь позивача у відшкодування завданої ОСОБА_2 моральної шкоди грошові кошти в сумі 800 000 грн. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України). Суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 233/3916/16 (провадження № 61-27428св18), зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, за умови наявності вини завдавача цієї шкоди. Таким чином, необхідно дійти висновку про те, що відшкодування моральної шкоди за одне і те ж правопорушення має одноразовий, а не систематичний, характер. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 392/584/16, за змістом частин першої, п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Встановивши, що між сторонами досягнуто домовленості щодо розміру і порядку відшкодування моральної шкоди, які закріплені ними в договорі, та відповідно до умов цього договору позивач отримав грошове відшкодування завданої йому моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки подвійне стягнення моральної шкоди чинним законодавством не передбачено. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд першої інстанції, встановивши, що ухвалою суду констатована вина малолітнього сина відповідачів у заподіянні щодо ОСОБА_2 суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст. 128 КК України (необережне тяжке тілесне ушкодження), а також факт того, що отримані ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді проникаюого рогівкового поранення правого ока з випадінням оболонок та скловидного тіла важкого ступеню, яке в подальшому лікуванні призвело до операції видалення правого ока (енуклеації), спричинили йому сильний фізичний біль та пов`язані з цим фізичні та душевні страждання, зміни у звичному способі життя, та зумовили набуття ним інвалідності, виключили можливість вести активний спосіб життя, призвело до емоційно-поведінкових змін в його особистості, обґрунтовано дійшов висновку про те, що є підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди. При цьому доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що із наданих позивачем суду доказів на підтвердження позовних вимог неможливо визначити конкретний рівень моральної шкоди, оскільки надані документи, як вважає скаржник, лише встановлюють та підтверджують факт каліцтва у ОСОБА_2 та не зрозуміло в чому проявляються соціальні проблеми у спілкуванні з іншими людьми, погіршення з ними відносин і якими доказами це підтверджується, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Так, серед іншого, позивачем суду було надано довідку Центру зору «Оптиман» від 01.06.2021 року згідно із якою ОСОБА_2 необхідно проводити огляди кожні вісім місяців для виготовлення нового індивідуального протеза до 12 років, потім кожен рік до припинення росту дитини і в подальшому заміна протеза кожні три роки, Також, як вбачається із індивідуальної програми реабілітації ОСОБА_2 від 01.07.2021 року, останній потребує стаціонарного лікування за потреби, профілактики травми ока, систематичних медичних спостережень, психолого-педагогічного патронажу, під час навчального процесу сидіти за першими партами в середньому ряду, йому протипоказані заняття, що потребують бінокулярного зору, він звільнений від уроків трудового навчання, де є можливість пошкодження єдиного здорового ока. Згадані документи достеменно підтверджують, що в усталеному способі життя ОСОБА_2 відбулися значні зміни, які протягом останніх років пов`язані з тривалим лікуванням, внаслідок отриманої травми. Крім того, як вбачається із довідки голови Вінницького обласного відділення Української асоціації сімейних психологів ОСОБА_7 , ОСОБА_2 після травматизації систематично (раз на тиждень) відвідував психолога з метою надання психотерапевтичної та психокорекційної допомоги, у нього спостерігалася висока тривожність та дезадаптація. Дитина погано спить, проявляє агресію до близьких та рідних, у нього низький рівень самооцінки та самоконтролю. На фоні високого рівня тривожності, страху і паніки у хлопчика були часті головні болі, порушення сну, емоційна лабільність, апатія, що дає обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_2 пережив емоційний стрес, що став джерелом негативних емоцій і переживань, втратив душевний спокій та сон. Також відповідно до висновку експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21, внаслідок отриманих ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, перебіг його життя набув соціально та психологічно деструктивного (руйнівного) для нього характеру. Внаслідок травми утворилися умови, що призводять до порушення життєвих планів. Поряд із цим, експерт відзначив, що відмічається вразливість, дратівливість, неспокій, домінування зниженого настрою, відчуття неповноцінності, закритість, замкнутість. Також у висновку експерта зазначено, що актуальний емоційний стан ОСОБА_2 полягає у відчутті безпорадності, занепокоєння та дратівливості. У життєвій ситуації, яка склалася, відчуває загрозу і небезпеку, обставини сприймає як болісні і неприємні. Страждає від відчуття власного безсилля та неможливості змінити ситуацію, відчуває виснаження та вимушену необхідність змиритися із життєвими втратами, обставини змушують пристосовуватися до нових способів життєдіяльності. Потребує підтримки, відчуття любові і прийняття. Такими висновками експерта підтверджується, що завдані ОСОБА_2 тілесні ушкодження спричинили йому фізичні та душевні страждання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Таким чином, оцінюючи усі докази у їх сукупності, перевіривши їх на критерії достатності належності та допустимості, апеляційний суд вважає, що позивачем доведено право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав ОСОБА_2 . Крім того, колегія суддів відхиляє твердження ОСОБА_4 про те, що висновок експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21 за результатами проведення судової психологічної експертизи є необґрунтований, оскільки ОСОБА_4 до участі у справі було залучено лише після проведення вказаної експертизи, а також судовий експерт не з`явилась за викликом до суду про надання додаткових пояснень та суд ухвалив рішення за відсутності таких пояснень. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»). Статтею 7-1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. За змістом частин 2, 3 статті 102 ЦПК України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до частин 1, 3-5 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупністю таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Отже, судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Відповідно до частини 1 статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року № 53/5 (далі - Інструкція), визначає загальний порядок призначення та проведення експертиз, і в тому числі загальні повноваження експерта. У постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 201/15019/14-ц вказано, що висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Апеляційний суд звертає увагу, що у випадкунезгоди із результатом проведеної судової експертизи, відповідач мав можливість подати до суду клопотання про проведення у справі повторної або додаткової судової експертизи за наявності для того відповідних підстав, чого зроблено не було. При цьому, заперечуючи щодо висновку експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21 за результатами проведення судової психологічної експертизи, відповідач ніяким чином не спростував результати відповідного експертного дослідження. Крім того, варто зазначити, що згідно з частиною 1 статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Щодо посилання ОСОБА_4 на те, що у даному випадку підстав для солідарного стягнення моральної шкоди із обох відповідачів немає, враховуючи, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано ще у 2005 році та факів щодо спільного заподіяння шкоди та що подія настала внаслідок злочинної недбалості чи спільного умислу відповідачів не встановлено, а також ОСОБА_5 проживає безпосередньо з матір`ю, то апеляційний суд вказує на таке. Так, частиною першою статті 1178 ЦК України передбачено, що шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. За загальним правилом цього положення відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Оскільки обов`язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва батьки в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною, чи ні. Такий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 753/19313/16-ц. Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено, що шкода, завдана малолітньою дитиною ОСОБА_5 , внаслідок здійснення пострілу стрілою за допомогою дерев`яного лука, за відсутності контролю з боку його батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які б мали забезпечити безпечне проведення дозвілля їхнім сином на прибудинковій території і унеможливити заподіяння шкоди здоров`ю інших дітей, а тому шкода повинна бути відшкодована батьками дитини, які є відповідачами у справі. Водночас, апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням характеру та ступеню моральних страждань сина позивача, з огляду на засади розумності і справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди має становити 800 000 грн з огляду на таке. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач посилалась на висновок експерта від 09.10.2024 року № 3929/23-21, яким визначено орієнтовний еквівалент компенсації за завдані моральні страждання у розмірі 144 мінімальних заробітних плат або 288 мінімальних заробітних плат. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, оцінивши наведений висновок експерта в сукупності з іншими доказами, виходив із того, що викладені в ньому розрахунки грошової компенсації за спричинену моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань, а тому не взяв його до уваги у цій частині і не поклав його в основу свого рішення при вирішенні питання щодо визначення розміру моральної шкоди. Тим часом, «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди 9 постанови Верховного Суду від 06 травня 2026 рокуу справі № № 211/198/22, від 29 січня 2026 року у справі № 461/3526/22). При цьому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою конкретних доказів та обставин справи, які стали підставою для визначення суми компенсації за завдану позивачу моральну шкоду. Європейський суд з прав людини, аналізуючи заяву на предмет наявності порушень статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував на те, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,). У постанові Верховного Суду від 01.11.2023 року у справі № 639/9183/19 зауважено, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20 вказано, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. У постанові Верховного Суду від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20 зазначено, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. При цьому у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, визначаючи моральну шкоду у розмірі 800 000 грн, навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суд, з`ясувавши усі доводи сторін щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані докази, оцінив їх та визначив конкретний розмір шкоди, про що свідчить сам зміст оскаржуваного судового рішення. Отже, з урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потерпілих осіб і не призведе до їх безпідставного збагачення. Узагальнюючи наведене, апеляційний суд констатує, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, відповідає вимогам розумності та справедливості, а тому доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними. Отже, підсумовуючи все викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що посилання скаржників у їх апеляційних скаргах не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні рішення суду від 15 грудня 2025 року, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги на таке рішення необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Що стосується оскарження додаткового рішення суду першої інстанції від 05.01.2026 року, то колегія суддів вказує на наступне. Так, 24.12.2025 рокуна адресу суду першої інстанції від представника ОСОБА_1 - адвоката Покоєвича А.О.надійшла заява про ухвалення додаткового рішення суду, в якій він просив стягнути із відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 50 000 грн. Відповідно до положень п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, або судом не вирішено питання про судові витрати. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України. Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У постанові Верховного Суду від 13.02.2024 року у справі № 757/33206/22-ц зазначено, що «тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п`ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.» В той час, ні позивач, ні її представник - адвокат Покоєвич А.О.до закінчення судових дебатів у справі не зробили відповідну заяву про неможливість подати такі докази. При цьому адвокат Покоєвич А.О.у поданій до суду заяві про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу судових витрат жодним чином не обґрунтував поважності причин неможливості до закінчення судових дебатів у справі подання стороною позивача відповідних доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу, що свідчить про недотримання вимог ст. 246 ЦПК України та ст. 141 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви ОСОБА_1 - адвоката Покоєвича А.О.про ухвалення додаткового рішення суду без розгляду. Між тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у заяві про збільшення позовних вимог від 17.03.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Покоєвич А.О. просив стягнути солідарно із відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25000 грн. Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору про надання правової допомоги від 08.07.2022 року, укладеного між АО «Захист у криміналі» та позивачем,професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в суді першої інстанції надавав адвокат Покоєвич А.О., за яким вартість послуг адвоката фіксована та складає 25 000 грн(т. 1 зворот а.с. 103-105). На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції було надано суду, зокрема розрахунок витрат на правову допомогу, відповідно до якого адвокатом було витрачено на надання послуг 25 годин вартістю 25000 грн (т.1 а.с.6); платіжний документ АТ «Ощадбанк», із якого вбачається, що 09.07.2022 року позивачем було перераховано на рахунок АО «Захист у криміналі» 25000 грн. (т.1 а.с.7); виписку з рахунку, видану АТ «Креді Агріколь Банк», про надходження 11.07.2022 року на рахунок АО «Захист у криміналі» 25 000 грн, перерахованих позивачем (т.1 а.с.8). Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Як вбачається із матеріалів справи, 04.08.2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Борусевича С.Й. надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомоги, в якому він просить зменшити понесені позивачем витрати на правничу допомогу до 5000 грн, мотивоване тим, що сума правничої допомоги в розмірі 25 000 грн є завищеною та неспівмірною у даній справі, оскільки зазначення у розрахунку витрат на правову допомогу часу упродовж 5 годин на ознайомлення адвоката із документами є завищеним, враховуючи, що надані документи включають лише чотири медичні довідки, ухвалу суду, паспорт, свідоцтво про народження та посвідчення про інвалідність. Надмірним, на його думку, також є витрачання 4 годин адвокатом на вивчення судової практики, так само як і 6 годин на складання позовної заяви та клопотання про призначення судової експертизи. Також ставив під сумнів витрачання адвокатом 3 годин на самостійне зібрання документів, оскільки у матеріалах справи відсутні докази надання такої послуги. Натомість, беручи до уваги, що договором про надання правової допомоги від 08.07.2022 року визначений фіксований розмір винагороди адвоката Покоєвича А.О., суд не взяв до уваги викладені у клопотанні про зменшення витрат на правничу допомоги заперечення стосовно виду адвокатських послуг та витраченого на їх надання часу. Разом з тим, оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції, адвокат Покоєвич А.О. посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував пропорційний розподіл витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, оскільки гонорар адвоката відповідно до договору про надання правової допомоги був фіксований. Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, враховуючи часткове задоволення позовних вимог (51,68%), керуючись п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, витрати позивача на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, про що вірно вказав суд першої інстанції, а тому наведені твердження скаржника суд апеляційної інстанції відхиляє. Відтак, оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення не містять обґрунтованих посилань на такі порушення, що б призвели до неправильного вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, тому, з огляду на положення ст. 375 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і така апеляційна скарги підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки усі подані апеляційні скарги залишені без задоволення, то судові витрати, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, необхідно віднести за рахунок осіб, які подали апеляційні скарги. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 15 грудня 2025 року та додаткове рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 05 січня 2026 року залишити без змін. Понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ними. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. М. Шемета О. С. Панасюк