Постанова 4856 № 560/5367/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/5367/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 15 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо відмови у задоволенні клопотання від 16.07.2020 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області вчинити дії по наданню дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на підставі клопотання від 16.07.2020. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. З обставин справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою від 16.07.2020, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0000 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. До заяви додано копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, копію посвідчення учасника бойових дій, графічний матеріал місця розташування земельної ділянки (зона квартал 6824284200:02:013). Листом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14.08.2020 №В-11272/0-1528/0/95-20 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Зазначено, що відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни зацікавлені в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Зазначена у клопотанні земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з даним позовом до суду. Враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є розпорядником земель державної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до його повноважень, а визначена статтею 118 ЗК України процедура розгляду клопотання не належить до застосування до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу було правомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до частини 1 статті 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок. Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення. Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Отже, згідно з вказаними нормами відповідач вправі розпоряджатись земельними ділянками, які належать до державної власності. При цьому, відповідно до пункту 21 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Тобто, право колективної власності, яке не припинено у встановленому законом порядку, вважається дійсним. Таким чином, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є розпорядником земель державної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до його повноважень, а визначена статтею 118 ЗК України процедура розгляду клопотання не належить до застосування до спірних правовідносин, позивачу було правомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. З досліджених матеріалів справи встановлено, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, перебуває у колективній власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства "1 Травня" с. Капустин, Старокостянтинівського району, Хмельницької області, що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю серії ХМ №031 від 28.12.1995, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №31 від 28.12.1995 та планом зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність. Цей акт виданий колективному сільськогосподарському підприємству імені 1 Травня (с. Капустин Старокостянтинівського району Хмельницької області). Отже, земельна ділянка, на яку претендує позивач, перебуває у колективній власності, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю серії ХМ №031 від 28.12.1995. При цьому на Плані зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, позначено бажане місце розташування земельної ділянки, яка входить у такі межі. Доводи апелянта про те, що земельна ділянка, зазначена у його заяві, не була включена до земель колективної власності під час проведення розпаювання земель колишнього КСП ім. 1 травня с. Капустин Старокостянтинівського району суд зазначає наступне. Підстави набуття державою права власності на землю визначені в частині 5 статті 84 Земельного кодексу України. Приписами статті 140 ЗК України визначено підстави для припинення права власності на земельну ділянку. Можливість припинення та переходу права колективної власності нерозпайованих земельних ділянок колективної власності колишніх КСП в державну вказаними нормами не передбачений. Статтею 7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" №899-IV передбачено випадки, за яких із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу, виключаються окремі землі. Тобто можливість виключення окремих земель з розподілу передбачена законодавством. Водночас пунктом 21 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (який набрав чинності з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Відтак, право колективної власності, яке не припинено у встановленому законом порядку, вважається дійсним. Встановлені, на думку позивача, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у адміністративній справі №560/1945/20 обставини про те, що Державний акт на право комунальної власності на землю серії ХМ031 від 28.12.1995 включає землі комунальної, державної і приватної власності, колегія суддів вважає безпідставними. Оскільки у зазначеній справі суд не встановив належність земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Зі змісту листа Капустинської сільської ради №137 від 10.07.2020 також не встановлено, що зазначена у заяві позивача земельна ділянка не перебуває у комунальній власності. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів також враховує, що 27.05.2021 року набрав чинності Закон України № 1423-ІХ «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Відповідно до частини 58 розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України: доповнити пунктом 24 такого змісту "24. З дня набраний чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, га земель водного фонду, то перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) виселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; і) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури Загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності: с) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом." Отже, з дня набрання чинності вказаними змінами до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, який є відповідач, не мають права здійснювати розпорядження ними. Відтак, з урахуванням внесених змін до чинного земельного законодавства України, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.