Постанова 4856 № 560/6772/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/6772/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 15 листопада 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора СПС державної установи "Замкова виправна колонія(№58)" Адамського Михайла Олександровича, Державної установи "Замкова виправна колонія(№58)" про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, стягнення шкоди, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", інспектора СПС державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" Адамського Михайла Олександровича, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив: - встановити відсутність компетенції Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" створювати будь-які редуктивні норми щодо порядку організації телефонних розмов та/або виконання таких редуктивних норм; - визнати протиправним та нечинним наказ начальника Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 10.06.2020 №179/ОД-20, яким у примітці розпорядку дня звужене право засуджених на телефонні розмови, - в цій частині; - визнати протиправною бездіяльність інспектора СПС Державної установи "Замкова виправна колонія(№58)" Адамського Михайла Олександровича щодо ненадання телефонних розмов за поданими заявами про надання телефонних розмов у проміжку часу з 08.02.2020 по 09.08.2020; - визнати змішану бездіяльність Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" в частині забезпечення права на телефонні розмови та в частині права на звернення, зобов`язати усунути передумови для такої бездіяльності; - стягнути кошти на відшкодування понесених витрат, пов`язаних з використанням засобів ІР-телефонії в розмірі 703,74 грн, виходячи зі змісту наданої установою довідки; - стягнути з Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" моральну шкоду ущемленням права на телефоні розмови в сумі 5000,00 грн; - стягнути з інспектора СПС Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1000,00 грн, заподіяну порушенням прав невідповідним розв`язанням його заяв про надання телефонних розмов у проміжку часу з 08.02.2020 по 09.08.2020; - надіслати прийняте рішення до Міністерства юстиції України до відома з метою ефективного забезпечення функцій контролю та виконання, ураховуючи системний прояв порушень прав засудженого державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" та її посадовими особами. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позов задоволено частково. Зокрема, судом визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" щодо неналежного забезпечення права ОСОБА_1 на телефонні розмови в частині неналежного забезпечення порядку подання, отримання, реєстрації, обліку та контролю письмових заяв на отримання телефонних розмов. У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням в частині відмовлених вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати у вказаній частині та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Так, на переконання апелянта, суд першої інстанції необгрунтовано ухилився від визнання системного порушення Державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" права на здійснення телефонних розмов, що полягає у виданні редуктивних наказів начальника установи щодо права засудженого на телефонні розмови, які не доводяться до відома засуджених. Також, позивач вважає, що суд першої інстанції не повністю з`ясував штучно створений Державною установою "Замкова виправна колонія (№58)" механізм реалізації права на здійснення телефонних розмов та не з`ясував відмінність цього права від права на доступ до глобальної мережі Інтернет (ІР-телефонія), неправомірно відмовив у відшкодування моральної шкоди. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач - Державна установа "Замкова виправна колонія (№58)", заперечив доводи позивача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, яка, на його переконання, в сукупності з обставинами, на яких грунтується, та доказами, якими підтверджується, є безпідставною та необгрунтованою. В силу положень ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в частині задоволених вимог. Судом встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 , відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)". Наказом від 10.06.2020 №179/ОД-20 начальник державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" затвердив розпорядок дня для засуджених згідно з додатком №8 до розділу VI Правил внутрішнього трудового розпорядку установ виконання покарань. Відповідно до вказаного розпорядку дня засудженим надаються телефонні розмови без обмеження їх кількості з понеділка по п`ятницю з 09:00 год. по 17:00 год., окрім вихідних та святкових днів. Позивач, вважаючи, що відповідачі протягом тривалого часу порушують його права на телефонні розмови, звернувся до суду з цим позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги, а саме визнаючи протиправною бездіяльність відповідача - Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне дотримання вказаною установою Порядку подання, отримання, реєстрації, обліку та контролю заяв на отримання позивачем телефонних розмов, оскільки відповідно до Порядку надання телефонних розмов такі заяви подаються у письмовому вигляді, тому вони відповідно мають бути зареєстровані та опрацьовані, як того вимагає Інструкція з діловодства. Судом першої інстанції відзначено, що Порядком надання телефонних розмов передбачено реєстрацію тільки факту надання телефонної розмови, і оскільки спеціальний порядок реєстрації, обліку та контролю таких заяв не передбачений, тому відповідач мав вчинити такі дії, які передбачені Інструкцією з діловодства, з метою забезпечення прав позивача. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову в частині вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність і відсутність самого предмета спору. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині оскаржених вимог, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання (ст. 3 КВК України). Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч. ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України). Відповідно до ст. 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Статтею 107 КВК України передбачено права і обов`язки засуджених до позбавлення волі. Відповідно даної статті засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, крім іншого, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України: одержувати інформацію і роз`яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі; користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь у трудовій діяльності; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені; одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання. Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 КВК України. Частиною 5 статті 110 КВК України визначено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров`я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час. Порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України (ч.8 ст.110 КВК України). Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5. Вказані Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (пункт 1 Правил). Адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин. Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв`язку, які знаходяться на обліку установи. Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час. Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених (додаток 13) (пункт 2 розділу XIV Правил). Отже, права засуджених до позбавлення волі захищені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання виконання покарань, при цьому, умови виконання покарання, зокрема у виді довічного позбавлення волі, визначені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які є обов`язковими до виконання як адміністрацією установ виконання покарань, так і усіма засудженими. З матеріалів справи встановлено, що наказом начальника Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" №36/ОД-20 від 13.01.2020 року встановлений розпорядок дня для засуджених, які утримуються в ізольованому секторі до довічного позбавлення волі, відповідно до якого телефонні розмови надаються без обмеження їх кількості, понеділок - п`ятниця з 09.00 до 11.30 год. та з 14.00 до 17.00 год. Цього ж дня, начальником Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" у відповідності до ч. 5 ст. 110 КВК України, затверджено Положення про здійснення засудженими Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, у пункті 15 якого відзначено, що у вихідні та святкові дні надання телефонних розмов здійснюється по стаціонарних телефонних апаратах, а в окремих випадках, за наявності можливості належного контролю та нагляду за засудженими, можуть бути надані телефонні розмови в мережі рухомого (мобільного) зв`язку. До того ж, 13.01.2020 року було також прийнято наказ №39/ОД-20 "Про здійснення засудженими Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв`язку та користування глобальною мережею Інтернет". На разі, судова колегія позбавлена можливості надати оцінку правомірності прийняття вказаних наказів та їх змісту, оскільки останні не були предметом оскарження в суді першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги щодо зловживання Державною установою "Замкова виправна колонія (58)" правом секретності та правом прийняття внутрішніх нормативних актів судом апеляційної інстанції не розглядається. Також судова колегія не надає оцінки доводам апелянта щодо протиправності наказу начальника Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 10.06.2020 №179/ОД-20, позаяк предмет спору у даній частині відсутній, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, спірний наказ втратив чинність на підставі наказу начальника Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 06.01.2021 №45/ОД-21. Стосовно визнання протиправною бездіяльність інспектора СПС Державної установи "Замкова виправна колонія(№58)" Адамського Михайла Олександровича, то судова колегія, погоджується в позицією суду першої інстанції, що надати оцінку вказаній вимозі не має можливості, оскільки попередньо був встановлений факт неналежного забезпечення порядку подання, отримання, реєстрації, обліку та контролю письмових заяв на отримання телефонних розмов, внаслідок чого будь-яка доказова база, яка б надали можливість оцінити дії інспектора або встановити факт його бездіяльності відсутня. Серед іншого, як з`ясовано в ході розгляду справи, за період з 08.02.2020 по 09.08.2020 ОСОБА_1 здійснив 119 телефонних розмов в мережах рухомого мобільного зв`язку. Факт надання позивачу телефонних розмов підтверджується журналами №8438, №8131 обліку телефонних розмов засуджених відділення соціально-психологічної служби №6, №7 державної установи "Замкова виправна колонія (№58)". Телефонні розмови у межах рухомого мобільного зв`язку позивачу надані за його письмовими заявами відповідно до частини 5 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України. Відповідно до матеріалів справи, в період з лютого 2020 року по вересень 2020 року у вихідні та святкові дні телефоні розмови позивач здійснював по ІР-телефонах, на підставі його відповідних заяв, які адміністрацією установи розглянуті та задоволені. Утримання коштів з особового рахунку позивача на оплату вартості наданих телефонних розмов здійснювалась на підставі його заяв про надання телефонних розмов згідно з відомостями та за тарифом, встановленим ПАТ "Укртелеком" (0,85 грн за 1 хв. розмови). Оплата засудженими вартості телефонних розмов та користування глобальною мережею Інтернет прямо передбачена нормами Кримінально-виконавчого кодексу України. Щодо доводів позивача про демонтаж таксофонів в Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)" з лютого 2020 року, то як з`ясовано судом апеляційної інстанції, вказаний факт дійсно мав місце в результаті припинення ПАТ "Укрателеком" надання послуг фіксованого телефонного зв`язку. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів, надаючи правову оцінку вказаному питанню, враховує наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України. Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що в результаті протиправних дій відповідача відбувається ущемлення його прав на здійснення телефонних розмов. В даному випадку, колегія суддів зауважує, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), роз"яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач посилається на ущемлення його права на здійснення телефонних розмов, що, як встановлено вище, свого підтвердження не знайшло. При цьому, суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди (страждань та приниження), а також не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із діями відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано. Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі №363/3520/16-а, від 21.02.2020 у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 у справі №815/63/18. Отже, зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги, які вже були предметом дослідження в суді першої інстанції та повторно наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до приписів статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Таким чином, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо спірних правовідносин. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.