Постанова 4856 № 560/6840/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/6840/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 02 червня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації про стягнення коштів. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст.300,304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 квітня 2021 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач з 12.02.2003 по 16.09.2016 працював на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області. Позивача 16.09.2016 звільнено у відставку з Апеляційного суду Хмельницької області на підставі постанови Верховної Ради України від 08.09.2016. На підставі статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ, пункту 1 Указу Президента України віл 10.07.1995 №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та наказу голови апеляційного суду від 22.06.2009 №24/04-03/ з 27.11.2005 ОСОБА_1 виплачувалося щомісячне грошове утримання, яке нараховувалося у процентному відношенні від місячної заробітної плати.. На підставі розрахунку, зробленого Апеляційним судом Хмельницької області в жовтні 2014 року, та відповідно до довідки Апеляційного суду Хмельницької області від 02.12.2014 розмір заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.2011 включно становив 58926,71 грн, а розмір компенсації за порушення строків його виплати станом на жовтень 2014 року - 28422,56 грн всього: 87349,27 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі №560/4105/18 стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 87349,27 грн (вісімдесят сім тисяч триста сорок дев`ять гривень 27 коп). Отже розмір заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.2011 станом на жовтень 2014 року в сумі 58926.71 грн, а також розмір компенсації за порушення строків його виплати станом на жовтень 2014 року в сумі 28422,56 грн. та право на їх виплату встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18.05.2020 у справі №560/4105/18, що набрало законної сили, а тому, відповідно до приписів ч.4 ст.78 КАС України, ці обставини не підлягають доказуванню. Вказане вище рішення було виконано Державною казначейською службою України 05 жовтня 2020 року, що підтверджується копію виписки по рахунку АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 09.10.2020. Позивач вважає, що має право на компенсацію в розмірі 72739,13 грн. за порушення строку виплати щомісячного грошового утримання в розмірі 58926,71 грн за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року включно, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Згідно статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Згідно статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до статті 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Отже, зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Вказані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. При цьому необхідно зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Колегія суддів звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Відповідно до частини другої статті 142 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України. Відповідно до частини третьої цієї статті видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Відповідно до статті 143 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Чинний станом на час розгляду справи Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) також передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює Державна судова адміністрація України (частина третя статті 148). Водночас передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148). Суд звертає увагу, що функції головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності судів, виконує Державна судова адміністрація України. Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 вересня 2018 року у справі №822/620/15 (адміністративне провадження №К/9901/12627/18). Крім того, аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №560/1725/19. З огляду на зазначені вище норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір компенсації за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року включно становить 52975,12 грн, а не як помилково вважає позивач 72739,13 грн. Вказана сума вирахувана судом наступним чином: (58926,71 грн х 1,9 - індекс інфляції за листопад 2014 року/100 = 1119 грн. 60 коп.) + (58926,71 грн х 3,0 - індекс інфляції за грудень 2014 року/100 = 1767 грн. 80 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 43.3 - індекс інфляції за 2015 рік/100 = 25515 грн. 27 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 12.4 - індекс інфляції за 2016 рік/100 = 7306 грн. 91 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 13.7 - індекс інфляції за 2017 рік/100= 8072 грн. 96 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 9.8 - індекс інфляції за 2018 рік/100 = 5774 грн. 82 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 4.1 індекс інфляції за 2019 рік/100 - 2416 грн. 00 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 1,7 індекс інфляції за 2020 рік/100 - 1001 грн. 76 коп.) Згідно до висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, моментом припинення такого правопорушення є день фактичного розрахунку. Відповідно до висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення таких складових заробітної плати (у моєму випадку щомісячного грошового утримання) як індексації та компенсації без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були вони нараховані роботодавцем.. Колегія суддів звертає увагу, що компенсація в розмірі 52975,12 грн за порушення строку виплати щомісячного грошового утримання в розмірі 58926,71 грн за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року включно позивачеві не виплачені. Водночас, відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)). За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)). Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. А тому, враховуючи встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. На думку колегії суддів апеляційної інстанції позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Судова колегія зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Сторчак В. Ю.