Постанова Київський апеляційний суд № 755/20853/15-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2021 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 755/20853/15-ц Номер провадження 22-ц/824/9488/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Андрієнко А. М., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року, ухвалене під головуванням судді Ластовки Н. Д., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в с т а н о в и в : У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 травня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 25 000 доларів США на підтвердження чого, написав розписку в якій зобов`язався повернути позичені гроші до 30 червня 2013 року. Разом з тим, позичені кошти у встановлений строк відповідач не повернув. Позивач зазначає, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, крім суми боргу за розпискою відповідач повинен сплатити йому три проценти річних від простроченої суми за період з 01 липня 2013 року до 01 листопада 2015 року. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року (а.с. 38) позов ОСОБА_3 , задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 617 390 грн. суми боргу та судовий збір у розмірі 6 090 грн., а всього загальною сумою 623 480 грн. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року (а.с. 103-104) поновлено ОСОБА_2 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення; заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року по цивільній справі № 755/20853/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, залишено без задоволення. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 25 травня 2021 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року скасувати та направити справу для розгляду до Обухівського районного суду Київської області за встановленою підсудністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зі змісту позовної заяви вбачається, що місцем реєстрації відповідача є: АДРЕСА_1 . Разом з тим, як вбачається із відповіді на запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в місті Києві від 20 листопада 2015 року, дійсне місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, суд першої інстанції не взявши до уваги вищевказану відповідь на запит, ухвалив оскаржуване рішення з порушенням підсудності розгляду справ. Скаржник зазначає, що у зв`язку із зазначеними діями, останній не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи та був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права. На думку скаржника, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено договір позики і він отримав від позивача кошти у сумі 25 000 доларів США. Із змісту наявної в матеріалах справи розписки вбачається, що скаржник має отримати грошові кошти у вищевказаному розмірі за сприяння позивачу у працевлаштуванні, яке в дійсності не відбулося, у зв`язку з чим, грошових коштів він не отримав. Скаржник зазначає, що 22 травня 2015 року ним було написано розписку, проте реальних коштів він не отримав. Вказана розписка, на думку скаржника, свідчила про реальність його наміру здійснити певний комплекс робіт, для того щоб в майбутньому працевлаштувати позивача. Крім того, зі змісту вказаної розписки не вбачається, що грошові кошти надавалися скаржнику під час написання ним розписки. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 29 червня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача з відповідним підтвердженням про направлення його відповідачу. З вказаного відзиву вбачається, що позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін. Позивач зазначає, що 22 травня 2013 року між ним та відповідачем укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Зі змісту розписки вбачається, що відповідач отримав від позивача кошти у сумі 25 000 доларів США для вирішення певного питання до 30 червня 2013 року. Таким чином, строк повернення коштів - до 30 червня 2013 року. Разом з тим, зазначені кошти у встановлений строк відповідач не повернув у зв`язку з чим, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову. У судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується звітом про відправку судової повістки-повідомлення на електронну адресу та рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явились. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не були виконані взяті на себе зобов`язання за договором позики у строк, встановлений договором (розпискою). Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що згідно розписки від 22 травня 2013 року написаної від імені ОСОБА_2 , останній отримав 25 000 доларів США від ОСОБА_3 для вирішення питання працевлаштування. Термін вирішення до 30 червня 2013 року (а.с. 06). Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст.. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Як вбачається з приписів ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у пи сьм овій фо рмі , якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Згідно ст.. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Так, із наявної в матеріалах справи копії розписки написаної 22 травня 2013 року від імені ОСОБА_2 вбачається, що останній отримав від ОСОБА_3 кошти у сумі 25 000 доларів США для вирішення питання працевлаштування. Термін вирішення до 30 червня 2013 року. Факт написання вищевказаної розписки, скаржником не заперечується. З вказаного вбачається, що сторонами було встановлено строк повернення позики, який дорівнює терміну вирішення питання - до 30 червня 2013 року. Зі змісту розписки вбачається, що остання містить паспортні дані ОСОБА_2 та суму отриманих ним грошових коштів. Крім того, у написаній відповідачем розписці зазначено, що кошти були отримані ним для вирішення питання працевлаштування. За наведених підстав, колегія суддів вважає, що отримані відповідачем кошти у сумі 25 000 доларів США є позикою, а написана розписка, є борговою. Судом апеляційної інстанції встановлено, що оригінал розписки знаходиться у позивача, що свідчить про невиконання боржником свого обов`язку з повернення коштів, а відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу за договором позики, який оформлений розпискою. Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов?язань за договором позики, у зв`язку з чим, наявні підстави для покладення на нього обов?язку щодо повернення отриманої суми за договором позики в розмірі 25 000 доларів США, що станом на дату ухвалення рішення (день платежу) еквівалентно 671 250 грн. (25 000 доларів США х 26 грн. 85 коп. (офіційний курс гривні щодо долара США станом на 22 лютого 2016 року (день ухвалення рішення суду) за даними НБУ). Разом з тим, враховуючи, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 264 ЦПК України), а у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача борг за договором позики у сумі 577 000 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача борг за договором позики у сумі 577 000 грн. (у межах заявлених позовних вимог). Згідно з частиною третьою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). У справі, що переглядається, сторонами було погоджено строк повернення позики, який дорівнює терміну вирішення питання, а саме - до 30 червня 2013 року. У позовній заяві ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача, зокрема, 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 01 липня 2013 року по 01 листопада 2015 року, що згідно наявного в матеріалах справи розрахунку становить 40 390 грн. Перевіривши зазначений розрахунок, колегія суддів вважає, що позивачем було взято за основу не вірно визначену в гривневому еквіваленті суму позики, яка згідно розрахунку здійсненого позивачем становить 577 000 грн. Так, колегією суддів було встановлено, що сума позики 25 000 доларів США станом на дату ухвалення рішення (день платежу) еквівалентно 671 250 грн., у зв`язку з чим, 3% річних за період, який було правильно визначено позивачем, а саме з 01 липня 2013 року по 01 листопада 2015 року становить 47 061 грн. Разом з тим, враховуючи, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 264 ЦПК України), а у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 40 390 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 40 390 грн. (у межах заявлених позовних вимог). Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції підсудності розгляду справи, є помилковим, виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Так, у позовній заяві позивачем зазначена наступна адреса реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 (а.с. 02). У розписці від 22 травня 2013 року написаної від імені ОСОБА_2 , зазначена його наступна адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с. 06). Згідно відомостей з адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України, 08 лютого 2009 року ОСОБА_2 був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12). Отже, враховуючи що ОСОБА_2 був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ще 08 лютого 2009 року , а у розписці написаній ним 22 травня 2013 року останній зазначив наступну адресу реєстрації: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Дніпровського району міста Києва, дана справа підсудна Дніпровському районному суду міста Києва. Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено договір позики і він отримав від позивача кошти у сумі 25 000 доларів США, спростовується наявною в матеріалах справи копією розписки оригінал якої, знаходиться у позивача. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що зі змісту наявної в матеріалах справи розписки вбачається, що скаржник має отримати грошові кошти у вищевказаному розмірі за сприяння позивачу у працевлаштуванні, яке в дійсності не відбулося, у зв`язку з чим, грошових коштів він не отримав, оскільки зі змісту розписки вбачається, що відповідач отримав від позивача кошти у сумі 25 000 грн. Крім того, умова за якої відповідачем було отримано кошти: вирішення питання працевлаштування, яка, як зазначає скаржник, в дійсності не була виконана, не спростовує факт укладення договору позики і реальність цього договору, оскільки в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Відповідач таку презумпцію не спростував, договір позики не оспорив як по суті, так і у зв`язку з доводами про його безгрошовість (стаття 1051 ЦК України). Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що зі змісту вказаної розписки не вбачається, що грошові кошти надавалися скаржнику під час її написання, оскільки відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 01 липня 2021 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: А. М. Андрієнко О. В. Шахова