Постанова 4801 № 131/881/20

Справа № 131/881/20 Провадження № 22-ц/801/775/2021 Категорія: 18 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 рокуСправа № 131/881/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Голоти Л. О. (суддя-доповідач), суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., за участі секретаря судового засідання Файчук Я. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 29 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Олексієнка О. Ю. в приміщенні суду в м. Іллінці, - в с т а н о в и в : 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 128000,00 грн., а останній в свою чергу власноручно написав розписку в якій зобов`язався повернути йому таку ж суму грошових коштів до 15 квітня 2020 року. Відповідно до вищевказаної розписки, відповідач зобов`язався повернути позивачу грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому у строк до 15 квітня 2020 року включно. Однак, відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення грошових коштів, від будь-яких перемовин з приводу виконання грошового зобов`язання ухиляється. Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача заборгованість по позиці за розпискою в сумі 128000,00 грн. Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 29 січня 2021 року в задоволенні позовної заяви відмовлено. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що копія розписки, надана позивачем не відповідає жодним стандартам, оскільки в ній відсутні необхідні реквізити, а саме: дані паспортів, ідентифікаційних номерів та підписів позикодавця та позикоодержувача. Отже, наявна розписка оформлена неналежним чином та не підтверджує факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики, оскільки з її змісту не можливо встановити факт укладання договору позики, саме між позивачем та відповідачем. Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи, не досліджено розписку від 14 листопада 2019 року, згідно якої 14 листопада 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 128000 грн, які він зобов`язався повернути протягом 6 місяців. Судом першої інстанції не з`ясовано у відповідача питання щодо отримання ним позики, виникнення та існування між позивачем та відповідачем договірних відносин з приводу позики грошових коштів. Розписка містить підпис позичальника. Суд не зазначив, якому саме стандарту не відповідає зміст розписки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні позивач та його адвокат Бездітний І.І. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи неодноразово повідомлявся за адресою місця реєстрації. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його адвоката, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заочне рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. У 2017 році ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 128000,00 грн. 14 листопада 2019 року ОСОБА_2 власноручно написав розписку в якій зобов`язався повернути ОСОБА_1 позичені ним кошти в сумі 128 000 грн до 15 квітня 2020 року. Станом на час розгляду справи в суді кошти позивачу повернуті не були. Оригінал розписки наданий позивачем суду та приєднаний до матеріалів справи. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що копія розписки, надана позивачем не відповідає жодним стандартам, оскільки в ній відсутні необхідні реквізити, а саме: дані паспортів, ідентифікаційних номерів та підписів позикодавця та позикоодержувача. Отже, наявна розписка оформлена неналежним чином та не підтверджує факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики, оскільки з її змісту не можливо встановити факт укладання договору позики, саме між позивачем та відповідачем. Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зроблений судом першої інстанції за неправильного застосування норм матеріального та з порушенням норм процесуального права з огляду на наступне. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Згідно з частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частини перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України). У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії». Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, передчасно погодився з висновками апеляційного суду, який: не врахував, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику; не визначився, який саме документ складений відповідачем - договір позики чи розписка про отримання від позикодавця грошових коштів, та не встановив справжньої правової природи зазначеного документа, незалежно від його найменування». Зміст наданої позивачем розписки надає можливість встановити справжню правову природу укладеного між сторонами договору позики, оскільки містить інформацію про те, що отримані ОСОБА_2 кошти від ОСОБА_1 у сумі 128 000 грн. були взяті ним саме у борг, і що він взяв на себе зобов`язання їх повернути. Відсутність у розписці підпису позикодавця( за наявності оригіналу цієї розписки у позикодавця) паспортних даних та ідентифікаційного коду не може свідчити про недійсність такої розписки. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що «договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що сторонами справи не було доведено факту передання позикодавцем (відповідачем) грошових коштів позичальнику (позивачу), дійшли висновку, що наявні договори між позивачем та відповідачем в якості договорів позики є неукладеними». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Суд апеляційної інстанції вважає доведеними відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованість по позиці за розпискою в сумі 128000,00 грн. Відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про задоволення позову. Щодо розподілу судових витрат. Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1920 гривень /а. с. 25/. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 29 січня 2021 року у даній справі скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 128000,00 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: Т. О. Денишенко В. П. Рибчинський Повний текст постанови складено 13 травня 2021 року.