Постанова 4807 № 333/2565/20

Дата документу 26.05.2021 Справа № 333/2565/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/2565/20 Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О. Провадження №22-ц/807/878/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Святюк Ганни Олександрівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - В С Т А Н О В И В: В травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 28 березня 2018 року він та ОСОБА_1 уклали договір позики коштів, оформлений власноруч написаною розпискою ОСОБА_1 . Того ж дня, ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 80000,00 доларів США - суму, обумовлену у договорі позики, яку ОСОБА_1 зобов`язався повернути протягом місяця, тобто до 28 квітня 2018 року. На підтвердження отримання грошей у сумі 80000,00 доларів США, ОСОБА_1 зробив відповідну відмітку в розписці. У зазначений термін ОСОБА_1 борг не повернув, став уникати зустрічей, на пропозицію про добровільну сплату боргу зазначив, що борг повернути не може, оскільки у нього не має грошей. Посилаючись на постанови Верховного Суду України № 6-79цс14 від 02.07.2014 та №6-63цс13 від 18.09.2013, ОСОБА_2 вважає письмову форму договору позики внаслідок його реального характеру доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, на день подачі позову кількість прострочених днів становить 799, 3% річних від простроченої суми становить 5113,60 доларів США із розрахунку 799 х 80000 доларів США х 0,008%=5113,6 доларів США. Таким чином загальна сума заборгованості становить 85113,60 доларів США. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості в розмірі 85113,60 доларів США. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 85113 доларів США 60 центів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судовий збір в сумі 10510,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Святюк Ганна Олександрівна, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги, що пред`явлена суду розписка не може бути єдиним доказом дійсності факту укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору позики та факту реальної передачі грошових коштів, а також факту настання строку, з яким у ОСОБА_2 виникло право пред`явлення вимоги в судовому порядку про стягнення коштів, оскільки долучена розписка не містить обов`язкових реквізитів сторони позикодавця, за якими можливо було б достеменно та беззаперечно встановити, що самеця особа, цей позивач є позикодавцем за наданим договором позики. Тобто, у наданій суду розписці взагалі не надано, а ні ідентифікаційного номеру особиі позикодавця, а ні його паспортних даних, а ні адреси реєстрації чи проживання позикодавця. Надана суду розписка не містить, а ні строку виконання зобов`язання, а ні чіткого терміну, протягом якого позичальник мав би виконати таке зобов`язання. Оскільки строк оплати сторонами у даному договорі не встановлений і позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів, тому строк виконання відповідачем зобовязань щодо повернення коштів з огляду на положення ч.2 ст. 530 ЦК України, не настав. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 , адвокат Мазур Г.В., зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між ссторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що розписка про отримання в борг грошових коштів від 28 березня 2018 року є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. ОСОБА_1 будь-яких доказів наявності іншої природи правовідносин, а не зобов`язань з позики, надано суду не було. Враховуючи викладене, виходячи з доведеності позовних вимог, суд також стягнув 3 % річних, відповідно до ст. 625 ЦК України. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що відповідно до розписки від 28 березня 2018 року, ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 в борг суму коштів в розмірі 80000.00 доларів США, які зобов`язався повернути протягом місяця. Розписка написана без тиску за власним бажанням. (а.с. 3). Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц (провадження № 61-206св19). Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15. У силу положень статті 204 ЦК України договір позики, укладений між сторонами у справі є правомірним та чинним, тому підлягав виконанню сторонами. Відповідач договір позики не оспорював, в тому числі за його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дав належну оцінку борговій розписці, встановив її правову природу та дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами - позивачем та відповідачем відносин, які виникли із боргового зобов`язання останнього щодо повернення коштів, які боржником не виконано, що є підставою для стягнення боргу з урахуванням 3% річних, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України. Судом правильно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Під час розгляду справи, відповідач не спростував правильність нарахування позивачем суми 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, а також процентів. Доводів щодо неправильності чи безпідставності таких нарахувань апеляційна скарга також не містить. Суд першої інстанції врахував, що відповідно до зазначених вище положень закону сам факт наявності розписки у позивача, як позикодавця, написаної відповідачем, як позичальником, підтверджує укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Інше відповідачем не доведено, оскільки у силу частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. До того ж оригінал розписки від 28 березня 2018 року було оглянуто в судовому засіданні в суді першої інстанції та апеляційної інстанції. У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Святюк Г.О. підтвердила факт написання розписки власноруч ОСОБА_1 . Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги, що розписка не містить обов`язкових реквізитів, таких як: ідентифікаційного номеру особи позикодавця, його паспортних даних, адреси реєстрації чи проживання позикодавця, строку виконання зобов`язання, чіткого терміну, протягом якого позичальник мав би виконати таке зобов`язання, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки розписку слід оцінювати (тлумачити), виходячи із повного змісту, тексту. За своєю суттю надана розписка підтверджує наявність між сторонами договірних відносин, та вказує на те, що ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 у борг кошти, які зобов`язався повернути у встановлений строк протягом місяця. Чинним законодавством не встановлено обов`язкових реквізитів для розписки. Вказаний документ має довільну форму і його суть має передавати справжню правову природу укладеного договору. У даному випадку, зміст розписки відповідає критеріям, які у своїй сукупності підтверджують отримання у позивача відповідачем у борг коштів та обов`язок останнього повернути ці кошти через місяць з дня підписання розписки. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 січня 2021 року по справі № 359/9258/17 (провадження № 61-3665св19 ). Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, зобов`язання перед позикодавцем позичальником не виконані, кошти, отримані у позику, не повернуті, та з урахуванням встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основної заборгованості в розмірі 80000.00 доларів США та 3% річних в розмірі 5113, 60 доларів США, а всього 85113 доларів 60 центів США. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Святюк Ганни Олександрівни залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року у цій справі, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 28 травня 2021 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.