Постанова 4854 № 420/139/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/139/21 Головуючий в І інстанції: Потоцька Н.В. Дата та місце ухвалення рішення: 11.03.2021 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якому позивач просить: - визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною щодо ненарахування та невиплати за період з 2015 по 2020 роки грошових коштів, які складають різницю між отриманим грошовим забезпеченням, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України і належними грошовими коштами згідно Конституції та Законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, наказів Офісу Генерального прокурора, наказів керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити за період з 2015 по 2020 роки грошові кошти, які складають різницю між отриманим грошовим забезпеченням, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України і належними грошовими коштами за виконання обов`язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України згідно з статтями 81, 82 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697, ст.ст. 10-1, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановами Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 та від 30.08.2017 року № 704, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, а також Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 року № 370; - визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати Військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 року (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону, за період з 15.07.2015 р. по 07.08.2020 р. посадового окладу у розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити різницю між отриманим розміром посадового окладу і належним розміром посадового окладу (з 15.07.2015 по 31.08.2015 - 14616 грн., з 01.09.2015 по 31.12.2015 -16536 грн., з 01.01.2016 по 30.04.2016 -18189,60 грн., з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 19140 грн., з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 21120 грн., з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 23040 грн., з 01.01.2018 по 11.10.2018 - 25372,80 грн., з 12.10.2018 по 31.12.2018 - 30447,36 грн., з 01.01.2019 по 24.09.2019 - 33194,88 грн., з 25.09.2019 по 31.12.2019 - 41493,6 грн., з 01.01.2020 по 10.09.2020 - 45403,20 грн.), згідно положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; - визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати Військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону, грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно положень ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; - визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною щодо ненарахування та невиплати Військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 189 днів з урахування посадового окладу начальника відділу регіональної прокуратури (45403,20 грн.), передбаченого ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити різницю між отриманою компенсацією за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 189 днів, з урахуванням посадового окладу начальника відділу регіональної прокуратури (45403,20 грн.), передбаченого ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; - визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону, грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки згідно п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,3 календарних дня за 55 днів відпустки згідно п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №

260. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати Військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону, ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, згідно положень ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». В іншій частині вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині про задоволення позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким в задоволенні позову відмовити повністю, наголошуючи неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Міністра оборони України від 05.02.2015 року № 72 з ОСОБА_1 укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років та на підставі ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п. 153 Положення про проходження військової служби Міністром оборони України відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 року № 737/2014 «Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами». Наказом військового прокурора Південного регіону України від 11.02.2015 року № 108к ОСОБА_1 з 12.02.2015року призначено заступником військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України. Наказом військового прокурора Південного регіону України від 15.05.2015 року № 342к позивача призначено прокурором відділу представництва інтересів держави в оборонно-промисловому комплексі управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції воєнній сфері Військової прокуратури Південного регіону України. У подальшому ОСОБА_1 обіймав прокурорські посади у Військовій прокуратурі Південного регіону України. Наказом військового прокурора Південного регіону України від 11.10.2018 року ОСОБА_1 з 12.10.2018 року призначено на посаду начальника відділу матеріально - технічного забезпечення та соціально - побутових потреб Військової прокуратури Південного регіону України. Наказом Міністра оборони України від 31.05.2020 року № 233 ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Наказом виконувача обов`язків військового прокурора Південного регіону України від 07.08.2020 року № 751к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб військової прокуратури Південного регіону України (після перейменування - Спеціалізована прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону), виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України та знято з всіх видів забезпечення. Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна діяльність щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення, в тому числі, посадового окладу, додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошового забезпечення за період перебування у відпустці, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, дні додаткової відпустки у відповідності до вимог Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 та від 30.08.2017 року № 704, наказів Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 та від 22.10.2001 року №

370. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не наділений правом самостійно без правового регулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». З огляду на нарахування позивачу у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, з урахуванням положень Закону України № 80-VIII від 28 грудня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закону України № 79-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», у розмірі встановленому законом, суд першої інстанції дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом. Також, при вирішенні справи суд першої інстанції врахував, що саме Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (зі змінами внесеними Законом України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019 року), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною), передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка на сьогодні є чинною. Водночас, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні та до суду не надані будь-які докази на підтвердження правомірності зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення виплаченої позивачу у 2016 році, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Поряд з цим, вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що ні нормами ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні п. 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, не визначено застосування коефіцієнту 3,8 календарних дні за кожен день невикористаної відпустки при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Суд першої інстанції зазначив, що військовослужбовцям, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, грошова компенсація за всі невикористані у рік звільнення дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обчислюється із розрахунку 3,3 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до п. 1 ст. 10-1 наведеного Закону). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню. Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене. Так, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII. За приписами ч.ч. 1-4 ст. 81 вказаного Закону заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Частиною 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 року умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. У відповідності до вимог частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-VIII та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» № 928-VIII 25.12.2015 року норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Також, Законом України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, згідно з яким, зокрема, стаття 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі прокуратури, за рахунок виплат, пов`язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищується на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №

505. З наведеного вбачається, що Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік», Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» № 928-VIII 25 грудня 2015 року прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача та погоджується з висновком суду першої інстанції, що у 2015-2020 р.р. норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Колегія суддів вважає, що при вирішенні справи суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідач не наділений правом самостійно без правового регулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Наведені висновки суду цілком відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16. Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього, у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання. Зі змісту наведених норм вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Також у Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 КСУ вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення КСУ визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (які наділяли КМУ повноваженнями встановлювати порядок та розміри виплати заробітної плати прокурорам) втратила чинність 26 березня 2020 року. За таких обставин Рішення КСУ від 26 березня 2020 року № 2-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, про що правильно вказано судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано, що 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Відповідно пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» була чинною на день прийняття Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ. На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення, в тому числі, посадовий оклад, додаткові види грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, дні додаткової відпустки, грошове забезпечення за період перебування у відпустці за період з 15.07.2015 року по 07.08.2020 року у відповідності до вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 8 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Прокурору, відповідно до ч. 1 ст. 82 Закону України «Про прокуратуру», надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Керівникам органів прокуратури постановою від 31.05.2012 року № 505 (п.п. 3 п. 2) надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника. На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що Законом України «Про прокуратуру» визначено спеціальні норми, які регулюють спірні правовідносини щодо розміру допомоги для оздоровлення конкретному колу військовослужбовців, а саме лише тим, хто проходить службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах. Таким чином, оскільки норми Закону України «Про прокуратуру», що визначають розмір та порядок виплати військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах допомоги для оздоровлення є спеціальними з цього питання до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме зазначені норми Закону України «Про прокуратуру». З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність зобов`язання нарахувати і виплатити останньому різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно положень ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції у цій частині скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки згідно п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, та зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,3 календарних дня за 55 днів відпустки згідно п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, колегія суддів зазначає наступне. Згідно матеріалів справи, наказом Міністра оборони України від 31.05.2020 року № 233 ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). В свою чергу, згідно абз. 2, 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. З матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, у 2020 році останній отримав грошове забезпечення за період відпустки у 2020 році та грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (згідно розрахункового листа за 2020 р. нараховано компенсацію відпустки 192695,38 грн.). Як заявлений позов, так і апеляційна скарга, не містить жодних доводів щодо невідповідності розміру отриманого грошового забезпечення за період відпустки та отриманої компенсації відпустки вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У позові позивач вказує на положення п. 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, щодо застосування коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки. При цьому, в апеляційній скарзі позивач посилається на допущення механічної помилки та необхідність нарахування і виплати грошового забезпечення за період відпустки та компенсації відпустки застосуванням коефіцієнту 3,3 календарних дня за 55 днів відпустки. Поряд з цим, колегія суддів наголошує, що ані в заявленому позові, ані в апеляційній скарзі позивачем не визначено, який розмір грошового забезпечення за період відпустки та компенсації відпустки повинен був виплачений останньому, в чому полягає неправомірність розрахунку відповідача. Позивач лише посилається на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, при цьому, не визначаючи, в чому полягає неправильність застосування цих вимог відповідачем. На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період відпустки та компенсації відпустки згідно п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №

260. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. При цьому, окрім викладеного, колегія суддів зазначає, що позивач в мотивувальній частині позову зазначає про невиплату йому підйомної допомоги, проте, вимог щодо виплати такої допомоги ним не ставиться. З огляду на викладене, враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині, а апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в іншій частині - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону, ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно положень ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» скасувати та прийняти у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 06.07.2021 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька