Постанова 4852 № 160/17542/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 160/17542/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., секретар судового засідання Шелепова Ю.О. за участю представника відповідача Кобзиста А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року (головуючий суддя Голобутовський Р.З.) в адміністративній справі №160/17542/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 29.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій просив: - стягнути з Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 24.09.2019 у розмірі 1043608,72 грн. В обґрунтування позову зазначено, що відповідач за період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року порушив конституційні права позивача щодо отримання останнім належного окладу з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14.10.2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що дія п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ, втратила чинність з 26.03.2020 року. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", у період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року, не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період. Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини у цій справі не може вплинути, оскільки останні виникли до прийняття такого рішення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити. Посилається на доводи, якими обґрунтовані вимоги позовної заяви. В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Суду пояснив, що розміри окладів працівників органів прокуратури регулюються постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України. Дніпропетровська обласна прокуратура не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено КМУ. Позивач (представник позивача) в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює в органах прокуратури Дніпропетровської області з 14.05.2012 року. 24.09.2020 року позивач через свого представника звернувся до Дніпропетровської обласної прокуратури із запитом про надання інформації щодо розмірів окладу, встановленого за посадами, які позивач обіймав працюючи в органах прокуратури в період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року (помісячно). Також 24.09.2020 року представник позивача звернулась до Дніпропетровської обласної прокуратури із запитом про здійснення перерахунку посадового окладу позивача та виплату відшкодування шкоди, спричиненої актом, визнаним в подальшому неконституційним. Листами від 02.10.2020 року № 21-40вих.20 та від 02.10.2020 року № 21-41вих.20 відповідачем повідомлено представника позивача, що структура та умови оплати праці з 14.06.2012 року встановлюється відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» зі змінами, відповідно до якої посадовий оклад позивача на займаних посадах з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року становить: - з 01.07.2015 року по 13.07.2015 року щомісяця 1597 грн. - прокурор відділу; - з 14.07.2015 року по 14.12.2015 року щомісяця 1444 грн. - старший прокурор Новомосковської міжрайонної прокуратури; - з 15.12.2015 року по 05.09.2017 року щомісяця 3258 грн. - перший заступник керівника Новомосковської місцевої прокуратури; - з 06.09.2017 року по 24.09.2019 року щомісяця 7760 грн. - перший заступник керівника Новомосковської місцевої прокуратури. Також повідомлено про відсутність підстав для здійснення перерахунку посадового окладу позивача, оскільки у період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року прокуратура Дніпропетровської області фінансувалася головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства. Структура та умови оплати праці з 14.06.2012 року встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» зі змінами. Відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», кошторис із заробітної плати для працівників прокуратури Дніпропетровської області, головним розпорядником коштів не затверджувався, фінансування не здійснювалось, заробітна плата не нараховувалась. Позивач вважає протиправною зазначену відповідь, що у період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року заробітна плата виплачувалась із урахуванням посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", а не посадового окладу, визначеного у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", тому просить стягнути з відповідача (з Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури) на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 24.09.2019 у розмірі 1043608,72 грн. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ, Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, норми постанови КМУ від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Частина 4 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Предметом спору є протиправність/правомірність Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури не нарахування позивачу у період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року заробітної плати визначеної у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Як наслідок позивач просить стягнути на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 24.09.2019 у розмірі 1043608,72 грн. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Частини 1, 2, 3, 4, 7 та 9 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (№1697-VII) визначали, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 % посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи: - понад один рік - 10 %, - понад 3 роки - 15 %, - понад 5 років - 18 %, - понад 10 років - 20 %, - понад 15 років - 25 %, - понад 20 років - 30 %, - понад 25 років - 40 %, - понад 30 років - 45 %, - понад 35 років - 50 % посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Слід взяти до уваги, що стаття 89 Закону України "Про прокуратуру" (№1697-VII) визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Відповідно до ст. 90 Закону України "Про прокуратуру" (№1697-VII) фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Частина 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24.03.1995 року встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оплату праці" (№ 108/95-ВР), оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Водночас, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно з ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України № 79-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" №80-VIII від 28.12.2014 року (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними. Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VIII від 28.12.2014 року та Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" № 79-VIII від 28.12.2014 року прийняті пізніше Закону України "Про прокуратуру"№1697-VII від 14 жовтня 2014 року, а тому, у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, правові позиції якого викладені у постановах від 04.11.2015 року № 21-1461, від 30.03.2016 року № 21-271а16, від 13.07.2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 825/575/16, від 21.03.2018 року № 817/548/16, від 21.11.2018 року № 808/2163/17, від 16.01.2019 року № 804/217/17, від 27.02.2019 року №809/982/16, та № 824/490/16 від 07.05.2020 року. Правова позиція з цього спірного питання є сталою. З огляду на нарахування позивачу у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" №80-VIII від 28.12.2014 року та Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" № 79-VIII від 28.12.2014 року, у розмірі встановленому законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом. Щодо доводів позивача стосовно протиправності ненарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 від 26.03.2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру", зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Частиною 2 ст. 152 Конституції України, так і частиною 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що дія п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ, втратила чинність з 26.03.2020 року. Отже, дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", у період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року, не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період. Як наслідок, Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини у цій справі не може вплинути, оскільки правовідносини (про які зазначає позивач, а саме період з 01.07.2015 по 24.09.2019) виникли до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №318/2132/14-а та від 16.05.2019 року у справі №820/2640/17. Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, у період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року відповідач правомірно нараховував та сплачував позивачу посадовий оклад у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", оскільки на той період норми, якими керувався суб`єкт владних повноважень, були чинними. Вказане спростовує доводи позивача про те, що шкода (невиплата позивачу належної суми окладу) виникла до виявлення факту неконституційності акту, який фактично спричинив таку шкоду, а тому відсутні підстави для відшкодування такої шкоди та відсутні підстави для задоволення позову. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. При цьому, відповідачем, доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, доведено правомірність дій/рішень відповідача. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу судові витрати. Керуючись 241-245, 250, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 02.02.2022 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 02.02.2022. В повному обсязі постанова виготовлена 07.02.2022. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова